27 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 911/2948/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенко І.С. - головуючий, Берднік І.С., Зуєв В.А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2023 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОЙЛТЕХНОПАЙП»
про стягнення 268 052,40 грн,
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2023 у справі № 911/2948/23.
За наслідками перевірки цієї касаційної скарги Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 17 ГПК, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення 268 052,40 грн, що становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на час подання позову (268 400,00 грн станом на 2023 рік), тому у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною.
У касаційній скарзі скаржник посилається на підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, оскільки вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статей 846, 875, 883 ЦК у правовідносинах між замовником та підрядником , і необхідності дотримання інтересів підприємства - об'єкта критичної інфраструктури, як замовника послуг для забезпечення функціонування газотранспортної системи України.
Так, фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. Але, скаржник не наводить жодних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм права, зазначених ним у касаційній скарзі. Також скаржник не наводить обставин, які б свідчили про те, що судами попередніх інстанцій сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з подібними обставинами спорів. Навпаки, доводи касаційної скарги позивач обґрунтовує наявністю сформованої Верховним Судом правової позиції щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах і неврахування її при вирішенні спору судами попередніх інстанцій.
Звідси, такі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а відтак наявність у даному випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.
Також позивач посилається на наявність підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, оскільки вважає, що справа має виняткове значення для скаржника, так як він: здійснює реалізацію програм модернізації та розвитку газотранспортної системи, яка пов'язана із здійсненням ремонтів об'єктів ГТС; є підприємством критичної інфраструктури; має стратегічне значення для економіки та безпеки держави тощо.
Проте, за змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг зважаючи на її правовий статус, мету створення, напрямок і результати діяльності, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а-г пункту 2 частини другої статті 287 ГПК випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "виняткове значення", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.
В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Отже передбачений процесуальним законом перелік судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Таким чином, оскільки доводи скаржника щодо наявності передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК підстав для перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2023 у малозначній справі № 911/2948/23 спростовано, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
За таких обставин, керуючись статтями 2, 12, 17, 163, 232, 234, 287, 293, 314 ГПК, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2023 у справі № 911/2948/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.