вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"18" червня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/269/24
Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромарс Груп"
до відповідача Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"
про стягнення заборгованості в розмірі 1 356 074, 95 грн
Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.
в засіданні приймали участь:
від позивача: Штабовенко Д.В. (в режимі відеоконференції);
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агромарс Груп" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 1 456 074,95 грн, що виникла в результаті неналежного виконання Договору поставки №1206 від 12.06.2023.
Ухвалою суду від 13.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, підготовче засідання призначено на 02.04.2024.
Ухвалою суду від 02.04.2024 підготовче засідання відкладено на 30.04.2024.
Ухвалою суду від 30.04.2024 закрито провадження в частині стягнення заборгованості в розмірі 100 000, 00 грн. Закрито підготовче провадження у справі №918/269/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2024.
Ухвалою суду від 21.05.2024 розгляд справи по суті відкладено на 18.06.2024.
Представник позивача у судовому засіданні 18.06.2024 підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у судове засідання 18.06.2024 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Судом зазначається, що у даній справі не визнавалася необхідність обов'язкової участі учасників справи.
Також, суд враховує, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Отже, враховуючи забезпечення принципу змагальності та рівності сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації своїх процесуальних прав, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
12 червня 2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агромарс Груп" (постачальник) та Приватним підприємством "Агро-Експрес-Сервіс" (покупець) укладений договір поставки №1206 (далі - договір, а.с. 34-36), згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товарно-матеріальні цінності (товар) в асортименті, кількості і по ціні, згідно заявки покупця, узгодженої сторонами шляхом факсимільного зв'язку, електронної пошти чи в усній формі, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього грошову суму на умовах даного договору.
Згідно п. 1.3. договору постачальник визнає своєчасну реєстрацію податкових накладних своїм господарським зобов'язанням, згідно цього договору. Сторони погодили обов'язок постачальника здійснювати реєстрацію податкових накладних протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дати виникнення податкових зобов'язань.
Відповідно до п. 3.5. договору, підпис представника зі сторони покупця на видатковій накладній постачальника є вираженням згоди покупця з вказаною номенклатурою, кількістю, комплектністю, якістю, цілісністю тари та (або) упаковки, відсутністю ознак пошкодження і цінами на поставлену партію товару.
Пунктом 3.7. договору, покупець здійснює оплату протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару.
За порушення даного договору сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушення зобов'язання є невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п. 4.1 договору.)
Договір набирає чинності з моменту його підписання відповідальними особами сторін та діє до 31.12.2026 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань передбачених цим договором (п. 6.1. договору).
Договір підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток.
На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 1 628 052, 00 грн, про що свідчать видаткові накладні: №АГГ413 від 29.09.2023 на загальну суму 46 800, 00 грн; №АГГ453 від 13.10.2023 на загальну суму 14 400, 00 грн; № АГГ464 від 17.10.2023 на загальну суму 356 412, 00 грн; № АГГ492 від 26.10.2023 на загальну суму 39 600, 00 грн; № АГГ509 від 10.11.2023 на загальну суму 610 848, 00 грн; № АГГ513 від 13.11.2023 на загальну суму 559 992, 00 грн (а.с. 37-14).
Відповідачем не були підписані видаткові накладні №АГГ 509 від 10.11.2023 на суму 610 848, 00 грн та №АГГ 513 від 13.11.2023 на суму 559 992, 00 грн, при цьому, факт виконання за цим договором підтверджено зареєстрованими податковими накладними (а.с. 44-47).
Відповідачем здійснено часткову оплату суми боргу в розмірі 196 800, 00 грн.
Таким чином, сума заборгованості на дату подання позову становила 1 431 252, 00 грн.
У зв'язку із заборгованістю відповідачу 22.01.2024 та 22.02.2024 були направлені претензії (а.с. 48-53) про сплату коштів, однак залишені без відповіді та задоволення.
За період розгляду справи відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 100 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2483 від 30.04.2024 (а.с. 88). Ухвалою суду від 30.04.2024 закрито провадження в частині стягнення заборгованості в розмірі 100 000, 00 грн
Таким чином, сума основного боргу станом на 18.06.2024 складає 1 331 252, 00 грн.
Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступне.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч. 1,7 ст. 193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно із приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
При цьому позивачем виконано належним чином взяті на себе обов'язки та поставлено товар на суму 1 431 252, 00 грн з ПДВ, що підтверджується дослідженими доказами.
В свою чергу відповідачем вартість отриманого товару у повному обсязі не оплачено, не дивлячись на те, що строк виконання зобов'язання настав згідно договору.
Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення 1 331 252, 00 грн основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо не підписання відповідачем видаткових накладних №АГГ 509 від 10.11.2023 на суму 610 848, 00 грн та №АГГ 513 від 13.11.2023 на суму 559 992, 00 грн суд зазначає наступне.
Дані господарські операції в повному обсязі відображені у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних позивача.
Згідно усталеної практики Верховного Суду підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Відтак, податкова накладна, виписана позивачем на постачання товару (надання послуг) на користь відповідача є доказом вчинення правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
В результаті, відповідач отримав податковий кредит на вказану суму чим визнав факт, як поставки товару, так і надання послуг позивачем.
Окрім того, Касаційний господарський суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Данні висновки викладені Касаційним господарським судом у постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 29.01.2020 у справі №916/922/19.
З огляду на викладене, наявними у справі доказами підтверджується поставка позивачем відповідачу товару згідно видаткових накладних №АГГ 509 від 10.11.2023 на суму 610 848, 00 грн та №АГГ 513 від 13.11.2023 на суму 559 992, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховано 15 783, 85 грн інфляційних втрат та 9 039, 10 грн 3 % річних починаючи з дня, наступного за днем, коли зобов'язання щодо оплати мало бути виконане, а саме з 14.12.2023.
Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат встановив, що обґрунтований розмір інфляційних втрат становить 20 124, 95 грн, при заявленому 15 783, 85 грн.
Однак враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 15 783, 85 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
За таких обставин, вимога позивача до відповідача про стягнення 15 783, 85 грн інфляційних втрат та 9 039, 10 грн 3 % річних підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку, що позов про стягнення з відповідача на користь позивача 1 356 074, 95 грн заборгованості підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем по справі у якості судових витрат заявлено сплату судового збору в розмірі 21 841, 12 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем частково погашено суму основної заборгованісті, а тому провадження в частині стягнення 100 000, 00 грн ухвалою суду закрито.
Згідно з ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зокрема зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, закриття провадження.
Отже, суд роз'яснює позивачу, що сума судового збору в розмірі 1 500, 00 грн може бути повернена останньому на підставі відповідного клопотання.
Оскільки судом позов задоволено, відтак решта судового збору в розмірі 20 341, 12 грн покладається на відповідача.
Що стосується витрат на правову допомогу, суд встановив наступне.
Представником позивача у позовній заяві від 05.03.2024 зазначена попередня (орієнтовна) сума судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, які становлять 7 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або мас сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного суду України від 22.12.2018 року у справі №826/856/18, від 22.06.2018 у справі №910/16953/16, від 23.01.2018 у справі №911/1355/17, від 29.03.2018 у справі №910/8443/17.
Між ТОВ "АГРОМАРС ГРУП" та Адвокатським об'єднанням "Юридична компанія Радник" укладено договір про надання правової допомоги від 27.02.2024 року.
Відповідно до п. 1.1. договору ТОВ "АГРОМАРС ГРУП" доручає, а АО "Юридична компанія Радник" приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Додатковою угодою №1 від 27.02.2024 року до вказаного договору, сторони конкретизували перелік правничої допомоги, що надається.
Відповідно до п.п. 1.1. додаткової угоди, АО "Юридична компанія Радник зобов'язується здійснити: складання та подання позовної заяви до Господарського суду Рівненської області за позовом ТОВ "АГРОМАРС ГРУП" до ПП "АГРО-ЕКСПРЕС- СЕРВІС" про стягнення заборгованості.
При цьому вартість правничої допомоги щодо складання документів встановлюється в залежності від часу роботи для підготовки відповідного процесуального документу, із розрахунку одна година роботи 2000 грн.
Загальний розмір витрат які поніс позивач у зв'язку з розглядом даної справи складає 7 000 грн, що сплачені ТОВ "АГРОМАРС ГРУП" на користь АО "Юридична компанія Радник" відповідно до платіжного доручення №154 від 29.02.2024.
Зокрема, ст. 903 ЦК України, передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України, врегульовано ціну в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом; а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склались на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, окрім документального обґрунтування та доведеності, мають відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
З матеріалів справи встановлено, що витрати позивача на правничу допомогу, пов'язані з розглядом даної справи, які є доведеними належним чином складають 7 000, 00 грн.
Крім того, враховуючи імперативність положень ч. 5 ст. 126 ГПК України щодо можливості зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами виключно за клопотанням сторони, підстави для зменшення розміру витрат позивача, пов'язаних із розглядом справи, відсутні.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача адвоката Штабовенка Д.В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 236-238, 240-242 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (вул. Шкільна, 50, с. Ярославичі, Дубенський р-н., Рівненська обл., 35112, код ЄДРПОУ 30132761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромарс Груп" (пров. Киянівський, буд. 3-7, офіс 102 А, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43969271) 1 331 252 (один мільйон триста тридцять одна тисяча двісті п'ятдесят дві) грн 00 коп. основного боргу, 9 039 (дев'ять тисяч тридцять дев'ять) грн 10 коп. 3 % річних, 15 783 (п'ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят три) грн 85 коп. інфляційних втрат, 20 341 (двадцять тисяч триста сорок одна) грн 12 коп. судового збору та 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 27 червня 2024 року.
Суддя А.М. Горплюк