вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"17" червня 2024 р. Справа № 918/351/24
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А.,
за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Рівненської обласної громадської організації "Громадська ліга інвалідів Рівненщини"
до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради
про визнання переважного права на продовження договору оренди та визнання незаконними дій,
у судовому засіданні приймали участь:
від позивача - Мороз В.В., довіреність від 15.05.2024 р.,
Янчук В.В., ордер ВК серія № 1131747 від 03.06.2024 р.;
від відповідача - Костючок С.Ю. (самопредставництво).
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
У судовому засіданні 17 червня 2024 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У квітні 2024 року Рівненська обласна громадська організація "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" (далі - Організація, позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління, позивач), в якій просить:
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради № 32 від 06.02.2024 року;
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради № 38 від 15.02.2024 року;
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати протокол про результати аукціону № LLP001-UA-20240125-29461 від 06.02.2024 року;
- визнати переважне право орендаря РОГО "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" на продовження договору оренди № 147-б нерухомого майна (нежитлового приміщення), що належить територіальній громаді м. Рівне від 08.08.2013 року (зі змінами та доповненнями внесеними додатковими договорами від 04.10.2013 року, від 14.02.2017 року, від 22.05.2017 року, від 01.12.2017 року, від 23.10.2019 року), укладеним між РОГО "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" та Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.
Також Організація просить стягнути з Управління судові витрати. В позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач вказує, що поніс і очікує понести витрати в розмірі 22 112 грн 00 коп., які складаються з суми сплаченого судового в розмірі 12 112 грн 00 коп. та витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн 00 коп.
До позовної заяви Організацією долучено платіжну інструкцію від 05.04.2024 року № 254 про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 12 112 грн 00 коп.
Ухвалою суду від 17 квітня 2024 року позовну заяву Рівненської обласної громадської організації "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" від 08.04.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено підготовче засідання на 13 травня 2024 року.
1 травня 2024 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що Управління вважає позовні вимоги Організації безпідставними та недоведеними, у зв'язку з чим просить відмовити в позові повністю. Зокрема відповідач вважає позовні вимоги такими, що суперечать нормам матеріального права, які регулюють правовідносини в частині оренди комунального майна. Відповідач зазначає, що 8 серпня 2013 року між Управлінням комунальною власністю та Громадською організацією було укладено договір оренди № 147-6 нерухомого майна (нежитлового приміщення), що належить територіальній громаді м. Рівне. Пунктом 10.1 зазначеного договору передбачено, що цей договір укладено строком на два роки одинадцять місяців; договір діє з 8 серпня 2013 року до 7 липня 2016 року включно. В подальшому, а саме додатковими договорами від 04.10.2013 року, від 14.02.2017 року, від 22.05.2017 року, від 01.12.2017 року, від 23.10.2019 року сторони вносили ті чи інші зміни та доповнення в договір оренди. Згідно додаткового договору від 23 жовтня 2019 року до договору оренди строк зазначеного договору встановлено по 31 грудня 2020 року. Отже, між позивачем та відповідачем тривали орендні правовідносини терміном з 8 серпня 2013 року по 31 грудня 2020 року. В цей період до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" були внесені суттєві зміни в частині регулювання орендних правовідносин щодо оренди державного та комунального майна. Зокрема, 01.02.2020 року введено в дію Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-ІХ в новій редакції. Правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, а також передачею права на експлуатацію такого майна тощо, регулюються вказаним Законом України. За приписами п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України, договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статі 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені. Отже, після настання однієї із дат, про яку зазначено в п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, договори оренди державного та комунального майна продовжуються в порядку, який закріплений в Законі України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 року. Таким чином, як зазначає відповідач, подальше продовження договору оренди, укладеного між Організацією та Управлінням, повинно було здійснюватися у відповідності до ст. 18 Закону України. Зокрема, згідно ч. 3 ст. 18 Закону України, договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Разом з тим, як зазначає відповідач, Організація в передбачений Законом України строк не звернулася до Управління із заявою щодо продовження договору оренди, а відтак 31 грудня 2020 року орендні правовідносини між позивачем та відповідачем припинилися. Відповідач стверджує, що подальше отримання нежитлового приміщення на вул. Тиха, 1 в м. Рівне в оренду для Організації можливе тільки на загальних умовах за результатами проведення аукціону, в якому може взяти участь на рівні з іншими заявниками. На думку відповідача, позивач не набув переважного права на продовження договору оренди, а тому всі рішення, які приймалися в подальшому Управлінням та які оскаржуються позивачем, є законними та такими, що прийняті з метою приведення своїх дій у відповідність до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
9 травня 2024 року від представника відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника Управління у відпустці.
13 травня 2024 року від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій просив судове засідання, призначене на 13.05.2024 року на 10:20 год., провести без участі представника позивача.
Також 13 травня 2024 року від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзиву, відповідно до якої позивач вважає доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, жодним чином не спростовують позовних вимог.
Ухвалою суду від 13 травня 2024 року підготовче засідання відкладено на 27 травня 2024 року на 12:30 год.
16 травня 2024 року від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява від 16.05.2024 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій просив надати можливість приймати участь у судових засідань по справі № 918/351/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації відповідно до ч. 3 ст. 197 ГПК України.
Ухвалою суду від 17 травня 2024 року заяву представника Рівненської обласної громадської організації "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" від 16.05.2024 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та постановлено підготовче засідання у справі № 918/351/24, призначене на "27" травня 2024 року на 12:30 год., провести в режимі відеоконференції за участі представника Рівненської обласної громадської організації "Громадська ліга інвалідів Рівненщини". Крім того постановлено всі подальші судові засідання у справі № 918/351/24 провести в режимі відеоконференції за участі представника Рівненської обласної громадської організації "Громадська ліга інвалідів Рівненщини".
Ухвалою суду від 27 травня 2024 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 3 червня 2024 року.
У судовому засіданні 3 червня 2024 року оголошено перерву до 17 червня 2024 року.
Представник Організації у судовому засіданні 17 червня 2024 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник Управління у судовому засіданні 17 червня 2024 року позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Організації та Управління, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
8 серпня 2013 року між Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Орендодавець) та Рівненською обласною громадською організацією "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" (далі - Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (нежитлового приміщення), що належить територіальній громаді м. Рівне № 147-6 (далі - Договір оренди).
Факт передачі позивачу нерухомого майна підтверджується Актом прийому-передачі нежитлового приміщення на вул. Тиха, 1 від 15.08.2013 року № 128.
4 жовтня 2013 року між Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради та Рівненською обласною громадською організацією "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" укладено додатковий договір до Договору оренди, яким доповнили договір оренди пунктом 5.15. (врегулювання питання сплати комунальних платежів) та внесли зміни в п. 10.11. (щодо суборенди та приватизації майна).
14 лютого 2017 року між Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради та Рівненською обласною громадською організацією "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" укладено додатковий договір до Договору оренди, відповідно до якого виклали в новій редакції: п. 1.1. - зміна загальної площі нежитлового приміщення; п. 3.1. - зміна розміру орендної плати.
22 травня 2017 року між Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради та Рівненською обласною громадською організацією "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" укладено додатковий договір до Договору оренди, згідно з яким договір оренди викладено в новій редакції.
Строк дії договору оренди - до 6 червня 2019 року.
1 грудня 2017 року між Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради та Рівненською обласною громадською організацією "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" укладено додатковий договір до Договору оренди, відповідно до якого виклали в новій редакції: п. 1.1. - зміна загальної площі нежитлового приміщення; п. 4.1. - зміна розміру орендної плати.
23 жовтня 2019 року між Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради та Рівненською обласною громадською організацією "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" укладено додатковий договір до Договору оренди, за яким п. 3.1. договору оренди викладено в наступній редакції:
"3.1. Цей договір набирає чинності з моменту підписання. Сторони домовились, що відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України умови даного Договору поширюються та застосовуються до договірних відносин, які виникли до його укладення, а саме з 06 червня 2019 року та діють по 31 грудня 2020 року.".
Відповідно до укладених додаткових договорів до Договору оренди строк чинності договору оренди погоджено сторонами до 31 грудня 2020 року.
27 жовтня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження строку дії договору оренди відповідно до чинного законодавства.
Згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, у редакції від 03.06.2020 року, чинній на момент подачі заяви (далі - Порядок), після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев'ятою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року (далі - Закон України).
6 листопада 2020 року Управління видало Наказ № 164 "Про оголошення аукціону на продовження договору оренди" (далі - наказ № 164).
2 лютого 2021 року Управління видало Наказ № 34 "Про внесення змін до наказу від 06.11.2020 № 164 "Про оголошення аукціону на продовження договору оренди", яким приведено до відповідності розмір загальної площі нежитлових приміщень - 211,7 кв.м.
Рішення про оголошення аукціону та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди оприлюднюються орендодавцем в електронній торговій системі протягом десяти робочих днів з дати прийняття такого рішення. У межах зазначеного строку орендодавець може переглянути умови та додаткові умови (у разі наявності) оренди майна згідно з пунктами 51 та 54 цього Порядку з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 146 цього Порядку.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, Управління у визначений законодавством строк не оприлюднило в електронній торговій системі рішення про оголошення аукціону та оголошення про проведення аукціону.
Крім того позивачем зазначено, що упродовж трьох з половиною років Управління не вчиняло жодних дій щодо оголошення та проведення аукціону на продовження договору оренди. У той же час, Управління жодним чином не заперечувало про оренду приміщення громадською організацією, не повідомляло про відмову у продовженні договору оренди.
28 лютого 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою від 28.02.2022 року № 001/2022-02-28 із проханням розглянути можливість зменшення розміру орендної плати та при можливості скасувати її нарахування з 24.02.2022 року на весь період введення військового стану в країні.
Листом від 21.04.2022 року № 01-310 Управління зазначило, що на сьогоднішній день немає законних підстав для звільнення Організації від сплати орендної плати. Разом з тим зазначено, що у разі прийняття відповідних рішень Рівненською міською радою можливе вирішення вказаного вище питання.
Як вбачається з вказаного листа, відповідач жодним чином не заперечив факту існування між сторонами договірних відносин, натомість зазначив лише про умови та порядок сплати орендної плати.
На запит позивача відповідач видав довідку від 17.01.2024 року № 08-50 до договору оренди, в якій зазначено, що орендна плата за січень місяць 2024 року складає - 1 021,36 грн., без податку на додану вартість.
Дана довідка також є підтвердженням того, що відповідач станом на січень 2024 року не заперечував щодо існування договірних відносин з Організацією та зазначив розмір орендної плати відповідно до договору оренди від 08.08.2013 року (зі змінами внесеними додатковими договорами від 04.10.2013 року, від 14.02.2017 року, від 22.05.2017 року, від 01.12.2017 року) № 147-Б/2119 нежитлового приміщення за адресою м. Рівне, вул. Тиха, 1.
23 січня 2024 року Управління видало наказ № 16 "Про затвердження умов та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 211,7 кв.м. за адресою м. Рівне, вул. Тиха, 1" (далі - наказ № 16).
25 січня 2024 року відповідач в електронній торговій системі ProzorroПродажі оприлюднив трираундовий англійський аукціон із переважним правом на продовження дії договору оренди нерухомого майна за адресою м. Рівне, вул. Тиха, 1, посилання на веб- сторінку аукціону: https://prozorro.sale/auction/LLP001-UA-20240125-29461/.
У додатку до наказу № 16 Оголошення про проведення аукціону на продовження дії договору оренди нерухомого майна вказано:
Дата проведення аукціону "07" лютого 2024 року.
Інформація про чинний договір оренди, строк якого закінчується.
Найменування орендаря: Рівненська обласна громадська організація "Громадська ліга інвалідів Рівненщини"
Дата укладення договору: 08.08.2013.
Строк оренди договору, строк якого закінчується: 1 рік 11 місяців 26 днів.
Дата закінчення договору оренди: 31.12.2020.
Переважне право чинного орендаря на продовження договору оренди: чинний орендар має переважне право на продовження договору оренди, це право реалізується шляхом участі чинного орендаря в аукціоні на продовження договору оренди.
Як зазначено позивачем, Організація мала намір реалізувати своє переважне право на продовження договору оренди шляхом прийняття участі в аукціоні.
Однак 6 лютого 2024 року відповідач видав наказ № 32 "Про скасування наказу від 23.01.2024 № 16 "Про затвердження умов та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 211,7 кв.м. за адресою м. Рівне, вул. Тиха, 1".
В електронній торговій системі Управління опублікувало протокол про результати аукціону № LLP001-UA-20240125-29461, яким визначено статус електронного аукціону: Аукціон відмінено.
Крім того 15 лютого 2024 року Управління видало наказ № 38 "Про скасування наказу від 06.11.2020 № 164 "Про оголошення аукціону на продовження договору оренди" та відмову орендарю від продовження договору оренди".
Такі дії відповідача позивач вважає неприйнятними та такими, що порушують його законні права та інтереси, як чинного орендаря.
А відтак позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом про визнання його переважного права на продовження договору оренди, а також визнання незаконними дій.
Відповідно до п. 64 Порядку орендодавець має право відмінити електронний аукціон:
до дня його проведення лише в разі порушення встановленого порядку його підготовки, в тому числі в разі виникнення технічного збою, та/або наявності судового рішення або Факторів, які можуть суттєво вплинути на лот /його стартову орендну плату чи на суттєві характеристики об'єкта оренди, в тому числі внаслідок його знищення або значного пошкодження);
до дня завершення строку, встановленого для затвердження ним протоколу про результати електронного аукціону у разі виникнення технічного збою, підтвердженого адміністратором електронної торгової системи.
Адміністратор електронної торгової системи повідомляє про технічний збій шляхом публікації відповідного повідомлення на власному офіційному веб-сайті, а оператори електронних майданчиків інформують орендодавців та учасників аукціонів відповідно до опублікованого адміністратором повідомлення. Якщо технічний збій тягне за собою необхідність відміни електронного аукціону, адміністратор надає орендодавцю підтвердження того, що відбувся технічний збій, протягом одного робочого дня з дати його виникнення.
Орендодавець відміняє електронний аукціон до дня його проведення у разі:
скасування рішення про включення об'єкта оренди до Переліку першого типу;
прийняття рішення про виключення майна з Переліку першого типу;
зміни рішення про включення об'єкта оренди до Переліку відповідного типу, що тягне за собою необхідність відміни аукціону.
Рішення орендодавця про відміну електронного аукціону, рішення про скасування або зміну рішення про включення об'єкта оренди до Переліку першого типу, що тягне за собою необхідність відміни аукціону, рішення про виключення майна з Переліку першого типу оприлюднюється в електронній торговій системі не пізніше робочого дня, що настає за днем прийняття відповідного рішення, та обов'язково повинен містити підстави та обґрунтування прийняття такого рішення згідно з вимогами цього пункту.
У разі відміни електронного аукціону його статус в електронній торговій системі змінюється на статус "аукціон відмінено" із збереженням всієї інформації раніше введеної потенційним орендарем, учасником або орендодавцем.
Як вбачається з матеріалів справи, жодних рішень щодо об'єкта оренди відповідно до норм чинного законодавства відповідачем прийнято не було.
У листі від 06.02.2024 року № 08-122 відповідач зазначив: "Повідомляємо Вашу організацію як орендаря, що аукціон на продовження дії договору оренди нерухомого майна загальною площею 211,7 кв.м. за адресою м. Рівне, вул. Тиха, відмінено на підставі наказу від 06.02.2024 року № 32 "Про скасування наказу від 23.01.2024 № 16 "Про затвердження умов та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 211,7 кв.м. за адресою м. Рівне, вул. Тиха, 1".
А в листі від 23.02.2024 року № 08-181/24 відповідач повідомив позивача про відмову у продовженні договору оренди та повернення нерухомого майна, знову ж таки, посилаючись на наказ № 32 та наказ № 38 "Про скасування наказу від 06.11.2020 № 164 "Про оголошення аукціону на продовження договору оренди" та відмову орендарю від продовження договору оренди".
В наказі № 32 зазначено, що він прийнятий: "Керуючись п. 64 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", та враховуючи лист Рівненської прокуратури від 05.02.2024 № 50-56-951ВИХ-24.
В наказі № 38 вказано, що він прийнятий: "Керуючись ч. 4 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", та враховуючи лист Рівненської прокуратури від 05.02.2024 № 50-56-951ВИХ-24".
Таким чином, відповідач, приймаючи рішення про відміну аукціону, керувався зауваженнями викладеними в листі прокуратури. До моменту отримання даного листа відповідач не мав жодних заперечень щодо продовження договору оренди, шляхом оголошення відповідного аукціону.
На підставі наказу № 16, яким прийнято рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди, за результатами якого договір може бути продовжений з існуючим орендарем, у позивача виникли права та "правомірні очікування" на продовження строку дії договору, тому дії щодо прийняття рішення, яким скасовано рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди, були непослідовними, суперечливими та такими, що зумовили порушення прав позивача, як орендаря.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" рішення ЄСПЛ є обов'язковими для виконання державою.
Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Також, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що законними очікуваннями - є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору оренди, і це очікування є складовою частиною права власності заявника, наданого йому за договором оренди в розумінні зазначеної статті. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 року ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Крім того за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Водночас необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт б частини першої статті З Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 року у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 року у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 року у справі № 925/1546/20).
Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 року у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 року у справі № 910/10444/20).
Враховуючи викладене, позивач здійснюючи правомірну поведінку має "законні очікування" на відповідну добросовісну поведінку відповідача та застосування до позивача тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними.
Отже, не може вважатися добросовісною поведінка відповідача, яка проявляється у тому, що відповідач спочатку приймає рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди, а потім приймає рішення про відміну аукціону та скасовує своє ж рішення про оголошення аукціону на право продовження цього договору оренди.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 року в справі № 907/584/21.
Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже підставою для визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади законодавець визначив одночасну наявність двох обставин:
- суперечність актам цивільного законодавства:
- порушення таким актом цивільних прав або інтересів.
Враховуючи усе наведене вище вбачається що накази Управління № 32 від 06.02.2024 року та наказ № 38 від 15.02.2024 року порушують права позивача, суперечать умовам договору оренди та зазначеним нормам законодавства.
Позивачем дотримана процедура вимог законодавства та умов договору оренди, позивач правомірно та обґрунтовано звернувся до відповідача із заявою про продовження договору оренди, а відповідач, у свою чергу, прийняв рішення про проведення аукціону на продовження договору оренди, однак 06.02.2024 року безпідставно видав наказ, яким відмінив електронний аукціон та скасував наказ № 16 від 23.01.2024 року, а 15.02.2024 року безпідставно видав наступний наказ, яким скасував наказ № 164 від 06.11.2020 року та відмовив орендарю у продовженні договору оренди.
Як уже було зазначено вище, 6 лютого 2024 року в електронній торговій системі відповідач опублікував протокол про результати аукціону № LLP001-UA-20240125-29461, яким визначив статус електронного аукціону: Аукціон відмінено (далі - протокол).
Підставою формування даного протоколу став наказ № 32, виданий відповідачем.
Протокол же, у свою чергу, фіксує в електронній торговій системі статут електронного аукціону, як такого, що був відмінений, з подальшими наслідками, відповідно до Порядку.
Тому, позивач змушений звертатись до суду з вимогою про визнання протиправним (незаконним) та скасування протоколу про результати аукціону № LLP001-UA-20240125-29461 від 06.02.2024 року, що є похідною основної позовної вимоги "про визнання протиправним (незаконним) та скасування наказу відповідача № 32 від 06.02.2024 року".
Відповідно до статті 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Щодо визнання переважного права Організації на продовження договору оренди суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.2. Договору оренди, в редакції додаткового договору від 22.05.2017 року, у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором за умови згоди Балансоутримувача.
Пунктом 10.1. Договору оренди визначено, що даний договір вважається припиненим з моменту закінчення дії договору при умові наявності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди приміщення не пізніше одного місяця після дня закінчення строку його дії.
У п. 10.3. договору оренди зазначено, що умови цього договору зберігають силу протягом усього строку дії договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавство установлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов'язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.
В той час протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди, тобто після 31.12.2020 року, відповідач не ініціював припинення договору оренди, а навпаки, 06.11.2020 року, тобто ще до закінчення строку дії договору оренди, прийняв рішення про оголошення аукціону на право продовження договору, у тому числі з існуючим орендарем.
Згідно з абз. 3 ч. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України, Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені. Тобто, з наведеного вбачається, що норма ч. 6 ст. 21 Закону України розповсюджується на договори оренди, укладені саме за цим законом, а не ті, що були укладенні до набрання його чинності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 284 Господарського кодексу України визначено, що умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХІІ від 10 квітня 1992 року (зі змінами та доповненнями) чинним на момент укладення Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
1 липня 2020 року набув чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закон України продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону.
Враховуючи те, що договір оренди уже було продовжено, тому такий договір продовжується з урахуванням вимог закону в новій редакції, який набрав чинності 01.07.2020 року, а саме мав бути продовжений за результатами проведення аукціону.
У відповідності до пункту 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, Орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна. Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.
Позивачем заяву про продовження договору оренди у зазначений строк (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди) подано не було.
З урахуванням зазначених норм законодавства, відповідач зобов'язаний був не пізніше ніж до 30.11.2020 року повідомити орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено.
Отже, вбачається, що відповідач не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди не повідомив орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та не повідомив про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
Таким чином вбачається, що сторони не виконали вимог, визначених у Законі України "Про оренду державного та комунального майна".
У відповідності до ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
За умовами договору та законодавства істотне значення для унеможливлення пролонгації договору і, як наслідок, його припинення має факт існування заперечень орендодавця у формі заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, факт її надсилання та отримання іншою стороною у визначений строк.
Строк дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна з врахуванням додаткових договорів про внесення змін до нього закінчився 31.12.2020 року, отже орендодавець мав право заявити заперечення стосовно продовження договору оренди протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди, тобто до 31.01.2021 року.
Однак, як уже зазначалось вище, станом на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення такого строку відповідачем не заявлено заперечення орендодавця щодо продовження договору.
Отже, після закінчення строку договору оренди, зокрема станом на час спливу одного місяця від такої дати, одночасно існували всі обставини, які в силу вказівки закону та договору разом становлять підстави для визнання договору поновленим на той самий строк:
- нездійснення за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди органом, уповноваженим управляти відповідним майном, попередження про намір використовувати майно для власних потреб;
- відсутність заяв сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору (відсутність доказів направлення орендодавцем заяви про припинення та її отримання орендарем);
- продовження користування майном орендарем після закінчення строку договору оренди.
Наведені норми права визначають можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі № 910/3213/20.
Суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар, у силу закону, може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі № 910/3213/20.
У контексті наведених правових норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов'язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України. Подібний висновок
викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 910/3213/20.
Відповідна вимога (заява) про припинення чи зміну договору оренди може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.
Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 904/8532/21, від 14.06.2022 року у справі № 926/326/21, від 11.08.2021 року у справі № 910/3213/20.
Позивачем підтверджено, що в період з 01.01.2021 року по дату подання позовної заяви, продовжує користуватися орендованим майном, сплачує орендну плату, здійснює платежі зі страхування майна та виконує всі обов'язки орендаря, передбачені договором оренди, що стверджується актами наданих послуг і розрахунком заборгованості по договору оренди (заборгованість відсутня).
Таким чином, враховуючи усе зазначене вище, враховуючи факт продовження користування орендарем орендованим майно та не заперечення відповідачем щодо такого користування, керуючись положеннями статті 764 Цивільного кодексу України, договір оренди є поновленим (продовженим) на тих самих умовах, на термін - до 29.07.2022 року.
Відповідно до додаткового договору до договору оренди від 23.10.2019 року, до договору оренди внесено зміни та викладено п. 3.1. у наступній редакції:
"3.1. Цей договір набирає чинності з моменту підписання. Сторони домовились, що відповідно до статті 63 Цивільного кодексу України умови даного Договору поширюються та застосовуються до договірних відносин, які виникли до його укладення, а саме з 06 червня 2019 року та діють по 31 грудня 2020 року.".
Таким чином, Договір оренди було продовжено на термін: 06.06.2019 - 31.12.2020 роки, що становить 574 дні.
Відповідно до п. 3.2. Договору оренди в редакції додаткового договору від 22.05.2017 року, у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором за умови згоди Балансоутримувача.
Також суд зазначає наступне.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президентом України підписаний Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України 2102-ІХ від 24.02.2022.
Воєнний стан в Україні введено з 5:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 18.05.2022 № 341/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб. Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб. Указом Президента України від 06.11.2023 № 734/2023 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 05.02.2024 № 49/2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
За таких обставин Договір оренди поновлений (продовжений) на термін до 29.07.2022 року.
При цьому, 27.05.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану"
Відповідно до пункту 5 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного етану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
При цьому п. 16 постанови передбачено: "орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з п. 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до п. 5 цієї постанови починаючи з 24.02.2022".
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не повідомив орендаря до дати закінчення договору оренди про не продовження договору оренди, як це визначено п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 року, відповідні заяви позивач також не надсилав.
Крім того до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 року відповідач оголошення аукціону не здійснив, це відбулось лише 25.02.2024 року.
З огляду на викладене, договір оренди вважатиметься продовженим на період дії воєнного стану в силу положень постанови Кабінету Міністрів України № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 року, які мають ретроспективну дію в часі на правовідносини з оренди комунального майна, які склалися з 24.02.2022 року до 29.07.2022 року.
Оскільки дія договору оренди закінчувалася 29.07.2022 року, тобто в період воєнного стану, на який поширюється ретроспектива дія постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 року, відтак договір оренди продовжується на період дії воєнного стану в Україні та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження з уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються, позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності вбачається, що звернення позивача до суду з вимогами про визнання протиправними (незаконними) та скасування наказів відповідача, визнання протиправними (незаконними), визнання протиправним (незаконним) і скасування протоколу, а також визнання переважного права позивача на продовження договору оренди, захистить законні права та інтереси позивача як орендаря, сторони договору, в спорі з відповідачем.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд відхиляє як такі, що необґрунтовані та не доведені.
Відповідно до ст. 17 Закону України 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 28.10.2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд наголошує на недопустимості порушення одного з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984 року - має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється.
Аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
За результатами з'ясування обставин, на які прокурор посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Рівненської обласної громадської організації "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання переважного права на продовження договору оренди та визнання незаконними дій є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Абзацом 1 частини восьмої статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача судові витрати. Зокрема в позовній заяві зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат становить 22 112 грн 00 коп., які складаються з суми сплаченого судового в розмірі 12 112 грн 00 коп. та витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн 00 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову, Рівненською обласною громадською організацією "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" було сплачено 12 112 грн 00 коп. судового збору.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору в розмірі 12 112 грн 00 коп. покладаються на відповідача у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, Рівненською обласною громадською організацією "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" не надано докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп., а відтак судом не вирішується питання щодо понесених позивачем вказаних судових витрат при прийнятті рішення.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради № 32 від 06.02.2024 року.
Визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради № 38 від 15.02.2024 року.
Визнати протиправним (незаконним) та скасувати протокол про результати аукціону № LLP001-UA-20240125-29461 від 06.02.2024 року.
Визнати переважне право орендаря РОГО "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" на продовження договору оренди № 147-б нерухомого майна (нежитлового приміщення), що належить територіальній громаді м. Рівне від 08.08.2013 року (зі змінами та доповненнями внесеними додатковими договорами від 04.10.2013 року, від 14.02.2017 року, від 22.05.2017 року, від 01.12.2017 року, від 23.10.2019 року), укладеним між РОГО "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" та Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.
Стягнути з Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Рівне, вул. Соборна, буд. 12А, код ЄДРПОУ 26259563) на користь Рівненської обласної громадської організації "Громадська ліга інвалідів Рівненщини" (33005, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Рівне, вул. Шухевича, буд. 2, кв. 193, код ЄДРПОУ 36837600) витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) грн 00 коп.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 27 червня 2024 року.
Суддя Політика Н.А.