вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" червня 2024 р. Справа№ 910/16370/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Мальченко А.О.
Агрикової О.В.
при секретарі Вага В.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Волосюк Т.С. самопредставництво;
від відповідача: Татаржинський М.В. за ордером;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024
у справі №910/16370/23 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
до Фізичної особи - підприємця Калько Дмитра Олексійовича
про стягнення 149 587,60 грн,
та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Калько Дмитра Олексійовича
до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
про визнання дій Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" щодо нарахування заборгованості за договором №ДНП-2021-02/19 від 19.02.2021 протиправними,
У жовтні 2023 року Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва із позовом до фізичної особи - підприємця Калько Дмитра Олексійовича (далі - відповідач) та просило стягнути 149 587,60 грн, у тому числі: 108 560,70 грн основного боргу за Договором №ДНП-2021-02/19 про надання для експлуатації майданчика для паркування, а також 36 394,96 грн пені, 2 268,55 грн 3% річних та 2 363,39 грн інфляційних втрат коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов договору відповідач з липня 2022 року по липень 2023 року і вересень 2023 року не сплачував плату за передані фіксовані місяця для паркування.
Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що договір не відповідає положенням рішенням Київради №242/5629 від 23.06.2011; відповідач впевнений, що є діючим пункт 1.3.1 Київради від 30.03.2022 №4551/4592 про звільнення від плати за послуги з користування відведеними майданчиками для платного паркування транспортних засобів; в межах паркувального майданчику з 21.03.2023 проводились роботи з прокладання водопроводу та каналізації, що вплинуло на можливість відповідачу належно виконувати послуги з паркування і використання паркувального майданчику за призначенням, однак позивач своєчасно не відреагував на відповідний лист відповідача; у матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі паркувального майданчику; позивач з моменту підписання договору жодного разу не було вислано рахунок щодо оплати послуг на електронну адресу відповідача.
В процесі розгляду справи відповідач подав зустрічну позовну заяву, у якій просив визнати протиправними дії позивача щодо нарахування заборгованості за договором №ДНП-2021-02/19 від 19.02.2021.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Київради №4551/4592 від 30.03.2022 вирішено, що власники та користувачі транспортних засобів звільняють від оплати послуги за користування відведеними майданчиками для платного паркування; відповідачу стало відомо, що на паркувальному майданчику здійснюється прокладання водопроводу та каналізації, що унеможливлює використання земельної ділянки для паркування транспортних засобів, що стало підставою для звернення до позивача із листом про призупинення дії договору; вказані обставини у сукупності, на думку відповідача, вказують на те, що дії позивача по нарахуванню заборгованості за договором є протиправними.
Зустрічний позов було прийнято для спільного розгляду із первісним позовом.
Позивач у відзиві на зустрічний позов заперечив проти його задоволення, посилаючись на те, що надані відповідачем докази не підтверджують обставин, якими він обґрунтовує зустрічний позов, оскільки всі звернення щодо господарських правовідносин сторін відповідачем було подано у порядку Закону України "Про звернення громадян", а не у порядку п.10.4 укладеного між сторонами правочину.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісну позовну заяву, в іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини справи, неналежним чином досліджені докази та невраховані висновки Верховного Суду, оскільки посилаючись на відсутність відповідного акту приймання-передачі відповідачу відповідного майданчика, суд не надав оцінку заяві відповідача від 23.07.2022 щодо зарахування коштів, які надійшли в 2021 році, як оплати за липень 2022 року, також суд не дав оцінки додатковій угоді №2 від 20.06.2022, якою було поновлено дію договору; вказаними доказами підтверджується підписання відповідачем акту приймання-передачі і отримання місця для паркування; до спірних правовідносин слід застосувати принцип добросовісності згідно висновку Верховного Суду в постанові від 20.03.2024 у справі №910/12080/22.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що позивачем не було надано суду відповідний акт приймання-передачі і не доведено обставин виникнення у відповідача обов'язку із внесення відповідної плати; згідно правових позицій Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду (постанова від 15.03.2024 по справі №910/1248/23) спірний договір є договором найму комунального майна, тому позивач безпідставно нараховував плату за користування паркувальним майданчиком, коли фактично ним неможливо було користуватись та експлуатувати відповідно до умов договору.
Також відповідачем було подано заяву, у якій він вказує, що докази, які підтверджують розмір понесених судових витрат, будуть подані після ухвалення апеляційним господарським судом рішення/постанови по даній справі.
Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, та просив її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 19.02.2021 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс", як стороною 1, та фізичною особою - підприємцем Кальком Дмитром Олексійовичем, як стороною 2, було укладено договір №ДНП-2021-02/19 про надання для експлуатації майданчика для паркування, (далі - договір) за умовами п.1.1 якого сторона 1 передає за плату стороні 2 для експлуатації, утримання та обладнання майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м.Київ, Деснянський район, вул.Бальзака, 91/29-а, в кількості 18 машиномісць в межах ІІІ територіальної зони паркування, що включає 16 місць для платного паркування транспортних засобів, а також два місця для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують особи з інвалідністю або які перевозять особу з інвалідністю, для організації та провадження діяльності з паркування транспортних засобів для отримання плати з юридичних осіб за надання послуг за користування майданчиками для паркування.
Згідно п.п.4.1, 4.2 договору майданчик для паркування вважається переданим для експлуатації, утримання та обладнання стороні 2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування. Акт приймання-передачі майданчика для паркування має бути підписаний сторонами не пізніше 5 календарних днів від моменту підписання договору. У випадку не підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування даний Договір вважається розірваним на 6-й день.
Згідно п.4.1 договору загальна ціна договору про передачу майданчику для пар кування в експлуатацію визначається за формулою: Цдог = Вмм*К*Т, де Цдог - ціна договору в гривнях, Вмм - вартість експлуатації 1 (одного) місця для паркування за 1 (один) день в гривнях, визначена за результатами аукціону; К - кількість місць для паркування транспортного засобу, експлуатація яких підлягає оплаті; Т - період, що підлягає оплаті на умовах договору в календарних днях; Не підлягає оплаті експлуатація спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.
Пунктом 5.2, 5.3 договору унормовано, що вартість експлуатації 1 місця для паркування за 1 день в гривнях, визначена за результатами аукціону та становить 6,70 гри., у т.ч. ПДВ в сумі 1,12 грн. Загальна ціна договору становить 117 384,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 19 564,00 грн.
Відповідно п.5.4 договору оплата вартості експлуатації майданчика для паркування транспортних засобів починається з дня підписання акту приймання передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування транспортних засобів та здійснюється Стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації місць для паркування транспортних засобів з урахуванням кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі, здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування транспортних засобів в даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика для паркування підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця.
У п.5.8 договору вказано, що оплата сторони 2 стороні 1 згідно умов даного договору проводиться за період з дати підписання акту приймання-передачі майданчика для паркування по дату фактичного повернення з експлуатації стороні 1 майданчика для паркування транспортних засобів.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі порушення стороною 2 строків здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених цим договором, сторона 1 набуває право вимоги у сторони 2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
У матеріалах справи відсутній Акт приймання-передачі майданчика для паркування, підписання якого передбачено наведеними умовами договору.
30.06.2021 сторонами була укладена Додаткова угода №1 до договору, якою вони домовились, що з 01.07.2021 та до моменту погодження схеми ОДР відповідними підрозділами Національної поліції, призупинити дію договору в частині оплати та експлуатації майданчика для паркування.
30.06.2022 сторонами була укладена Додаткова угода №2 до договору, якою вони домовились поновити дію договору в частині оплати та експлуатації майданчика для паркування з 01.07.2022 та внести зміни до п.п.1.1 та 5.3 договору.
Так, п.1.1 викладено у наступній редакції "Сторона-1 передає за плату Стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Оноре де Бальзака, 91/29-а, що включає 43 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 5 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів".
Пункт 5.3 договору викладено у наступній редакції "Загальна ціна договору становить 174 012,40 грн".
23.07.2022 відповідач подав позивачу заяву №23/07-1, у якій просив суми, що надійшли в 2021 року, а саме, 4662,60 грн по договору ДНП 2021-02/19 зарахувати як оплату за липень 2022 року.
Згідно службової записки від 02.08.2022 на підставі вказаної заяви відповідача позивачем було проведено відповідне коригування у бухгалтерському обліку.
Відповідач вказує, що 31.03.2023 він направив позивачу заяву №31/03-1 про призупинення дії договору до закінчення робіт з прокладання водопроводу та каналізації за адресою: м. Київ, Деснянський район, на перетині вул. Милославської та вул. Оноре де Бальзака.
05.07.2023 відповідач направив позивачу заяву №05/07-1 про призупинення дії договору до закінчення робіт з прокладання водопроводу та каналізації за адресою: м. Київ, Деснянський район, на перетині вул.Милославської та вул. Оноре де Бальзака.
20.07.2023 сторони уклали Додаткову угоду №3 до договору, якою у зв'язку з прокладанням водопроводу та каналізації за адресою: м. Київ, Деснянський район, на перетині вул. Милославської та вул. Оноре де Бальзака домовились призупинити дію договору та не здійснювати господарську діяльність на паркувальному майданчику з моменту підписання цієї Додаткової угоди по 21.09.2023.
У період з липня 2022 року по вересень 2023 року (з урахуванням призупинення дії договору з 20.07.2023 по 21.09.2023) складені підписані акти надання послуг "надання для експлатації майданчика для паркування 3-я зона" та виставлені відповідні рахунки на загальну суму 113 223,30 грн Вказані акти надання послуги підписані лише представником позивача. Докази направлення вказаних актів та рахунків відповідачу матеріали справи не містять.
Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 3614 за липень 2022 р. - вересень 2023 р. позивачем зараховані сплачені відповідачем у липні і серпні 2021 року грошові кошти в загальній сумі 4662,60 грн в рахунок оплати за липень 2022 року.
У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідач 108 560,70 грн основного боргу, а також 36 394,96 грн пені, 2 268,55 грн 3% річних та 2 363,39 грн інфляційних втрат коштів.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що рішенням Київської міської ради №4551/4592 від 30.03.2022 "Про деякі питання комплексної підтримки суб'єктів господарювання міста Києва під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ", вирішено, що власники та користувачі транспортних засобів звільняються від оплати послуги за користування відведеними майданчиками для платного паркування. До того ж, відповідачу стало відомо, що на паркувальному майданчику здійснюється прокладання водопроводу та каналізації, що унеможливлює використання земельної ділянки для паркування транспортних засобів, що стало підставою для звернення відповідача до позивача із листами про призупинення дії договору, проте дане питання було вирішено лише після другого листа. Вказані обставини у сукупності, на думку відповідача, вказують на те, що дії відповідача за зустрічним позовом по нарахуванню заборгованості за договором є протиправними, у зв'язку із чим він подав зустрічний позов.
За наслідком розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів настання строку виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором.
Зустрічні позовні вимоги, за висновком суду першої інстанції, також не підлягають задоволенню, оскільки обраний відповідачем спосіб захисту не є ефективним у договірних правовідносинах, що склались між сторонами.
Позивач оскаржує рішення суду першої інстанції виключно в частині відмови у задоволенні первісного позову.
Частинами 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч.4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, судом не встановлено неправильного їх застосування.
Щодо вимог первісного позову про стягнення заборгованості за договором, апеляційний господарський суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Права та обов'язки між сторонами у даній справі виникли на підставі Договору №ДНП-2021-02/19 про надання для експлуатації майданчика для паркування.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.03.2024 по справі №910/1248/23, розглядаючи спір щодо виконання договору про надання для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для ведення діяльності з паркування транспортних засобів, прийшов до висновку, що такий договір є договором найму комунального майна (паркувального майданчика).
При цьому у вказаній постанові Верховний Суд відступив від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 04.06.2018 року у справі №910/20720/16 та від 03.02.2020 року у справі №910/6312/19, згідно якого подібний договір є договором надання послуг, а також відступив від висновку у постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі №910/8413/17 про те, що такий договір є договором найму майнових прав.
Згідно із частиною 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами 1 та 6 ст.283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У ч.1 ст.284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За ч.1 ст.773 ЦК України на наймача покладений обов'язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Частиною 1 ст.763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічні за змістом положення містить ч.4 ст.284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Частиною 1 ст.762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до ч.1 ст.286 ГК орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що при зверненні з вимогами про стягнення оплати вартості експлуатації майданчика для паркування транспортних засобів позивачем повинно бути доведено обставини настання строку оплати таких платежів.
Згідно п.п.4.1договору майданчик для паркування вважається переданим для експлуатації, утримання та обладнання стороні 2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування.
Відповідно п.5.4 договору оплата вартості експлуатації майданчика для паркування транспортних засобів починається з дня підписання акту приймання передачі стороною-1 (позивачем) в експлуатацію стороні-2 (відповідачу) майданчика для паркування транспортних засобів та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації місць для паркування транспортних засобів з урахування кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата, не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі, здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування транспортних засобів в даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика для паркування підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця.
У п.5.8 договору також вказано, що оплата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору проводиться за період з дати підписання акту приймання-передачі майданчика для паркування по дату фактичного повернення з експлуатації стороні-1 майданчика для паркування транспортних засобів.
Тобто, з системного аналізу умов укладеного між сторонами правочину вбачається, що оплата вартості експлуатації майданчика для паркування транспортних засобів починається з дня підписання акту приймання передачі позивачем в експлуатацію відповідачу майданчика для паркування транспортних засобів.
Згідно ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази та встановлювати обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, всупереч обов'язку доказування, позивачем суду відповідного акту приймання-передачі відповідачу майданчика для паркування надано не було.
У зв'язку з тим, що саме складання акту приймання - передачі майданчику сторони у договорі визначили як обставину, від якої відраховується початок виконання обов'язків та реалізація прав за договором, зокрема, дата виникнення обов'язку відповідача з оплати оренди фіксованих місць паркування, зазначене фактично унеможливлює встановлення судом дати та обставин виникнення у відповідача обов'язку із внесення відповідної плати.
У відзиві на первісний позов відповідач обставини передання позивачем паркувального майданчика за актом приймання-передачі також заперечив.
Посилання позивача на заяву відповідача від 23.07.2022 (щодо зарахування коштів, які надійшли в 2021 році, як оплати за липень 2022 року) та додаткову угоді №2 від 20.06.2022 (про поновлення дії договору), як на підтвердження факту підписання відповідачем акту приймання-передачі і отримання місця для паркування, відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При розгляді даної справи апеляційний господарський суд враховує посилання позивача на доктрину римського права "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої лежить принцип добросовісності. При цьому, поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (правова позиція, викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20).
Однак, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували фактичне передання відповідачу фіксовані місяця для паркування та використання їх відповідачем для здійснення господарської діяльності.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що сторона-1 зобов'язаний здійснювати моніторинг та обстеження майданчику для паркування та розробити схему організації дорожнього руху на майданчику для паркування, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази проведення позивачем моніторингу та обстеження майданчику, а також розроблення схеми організації дорожнього руху.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи встановлені фактичні обставини справи та умови укладеного між сторонами договору, апеляційний господарський суду погоджується із висновком суду про відсутність підстав вважати, що настав строк внесення відповідачем плати вартості експлуатації майданчика для паркування транспортних засобів за період з липня 2022 по 19.07.2023 та з 22.09.2023 по 31.09.2023, а тому позовна вимога про стягнення 108 560,70 грн основного боргу не підлягає задоволенню за недоведеністю.
Позовні вимоги про стягнення 36 394,96 грн пені, 2 268,55 грн 3% річних та 2 363,39 грн інфляційних втрат коштів також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, у задоволенні якої судом відмовлено.
За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03 квітня 2024 року - без змін.
2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27.06.2024.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді А.О. Мальченко
О.В. Агрикова