Провадження № 2/229/1226/2024
ЄУН 229/2645/24
(заочне)
27 червня 2024 року м. Дружківка
Дружківський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Шевченко Л. В., за участю секретаря судового засідання Зінченко С. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дружківка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація про відшкодування моральної шкоди,
10.04.2024 року адвокат Хабаль Жанна Михайлівна, яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВХ № 1063693 від 26.02.2024 року, звернулася до Дружківського міського суду Донецької області в інтересах позивача ОСОБА_1 до держави російська федерація про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказує, що згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2-15 року № 337-VIII, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема Автономної Республіки Крим і Міста Севастополя (перша фаза збройної агресії). Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітня 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансові спецслужбами російської федерації озброєнні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Даний указ винесено у зв?язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України. З 24 лютого 2022 року по даний час російська федерація знищує, пошкоджує населені пункти України, знищує, пошкоджує майно громадян України, вбиває та завдає шкоди здоров?ю громадян України. Внаслідок вказаного значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані російською федерацією, позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності іжі, медикаментів тощо. Аналогічно в тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців, які врятувалися переїздом у населені пункти у яких не відбуваються військові дії. Крім цього, слід також зазначити, що російська федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією. Результатом збройної агресії особисто для позивача стала втрата належного йому майна і житла, підтримки та надії на повернення додому. До залишення окупованою російською федерацією території позивач був повноцінним членом суспільства мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії російської федерації проти України він був позбавлений таких можливостей. Зазначає, що рф були захоплені адміністративні будівлі, що призвело до безвладля в регіоні. Була присутня ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. Крім цього, так званою «новою владою» були заборонені будь-які прояви української ідентичності, що виявлялось у забороні державної мови, символіки тощо. Позивач був свідком як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, транспортне сполучення фактично припинилося, заробітні плати та соціальні виплати затримувалися, зменшилась кількість робочих місць. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивача. Як наслідок, задля уникнення масових порушень прав людини, позивач покинула окуповану російською федерацією територію місця реєстрації/ проживання та переселилася до іншого населеного пункту України. Після переїзду довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача. Внаслідок саме збройної агресії рф було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту. Війна накопичує в ньому систематичний стрес. В нових інформаційних реаліях засоби масової інформації та лідери громадської думки привели до накопичення психологічного негативу, який явно прискорив природні процеси мого старіння, що привело до його передчасності. Тотальна торгівля емоціями в засобах масової інформації, яку допустила держава Україна та яка прикривається «суспільним інтересом», є формою мародерства мого дорогоцінного часу з мого безцінного життя та порушенням моїх прав на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Множинний характер порушень прав та законних інтересів позивача підтверджується викладеним та вказує що внаслідок саме збройної агресії російської федерації на частині території України було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, зокрема, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії. Крім цього, умови, в яких позивач проживає зараз, не дають можливості налагодити звичний для нього спосіб життя. Усе до чого позивач прагнув раніше тепер є неможливим, оскільки дуже гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що безперечно позначилися на моральному та фізичному стані. Втративши житло, можливість проживати на рідній землі, можливість спілкуватися з близькими людьми позивач відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає йому моральну шкоду. Позивач вимушений витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, позивач вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно нього. Внаслідок збройної агресії російської федерації порушено цивільне право позивача, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, а також втрата можливості розпоряджатись ним, що завдає позивачу моральної шкоди. Обгрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 4 000 000 позивач вказує, що це є справедливою компенсацією з агресора - російської федерації за факт порушення основоположних прав людини в Україні через що позивачу завданий власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які він відчуває роками через неможливість проживати на рідній землі та користуватись належним йому житлом, спілкуватись з близькими, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 4 000 000 грн.
Дружківський міський суд Донецької області ухвалою від 12.04.2024 року прийняв до розгляду, відкрив провадження у вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішив здійснювати в порядку загального позовного провадження, та призначив по вказаній справі підготовче засідання. Відповідачу був наданий строк для подання відзиву на позовну заяву.
Дружківський міський суд Донецької області ухвалою від 03.05.2024 року закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Хабаль Ж. М. у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. 27.06.2024 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Представник відповідача держави російська федерація у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України. Про причини неявки він суд не повідомив. Заяв та клопотань про розгляд справи без його участі або про відкладення судового засідання від відповідача на адресу суду не надходило. Також у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідачем не надано відзиву на позов без поважних причин, тобто своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідач не скористався, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи, відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Відповідно до частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 263 ЦПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правових позицій, викладених у Постанові КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російської федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з російською федерацією.
За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів, заочно відповідно до вимог ст. 280-281 ЦПК України, проти чого представник позивача не заперечує.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності з точки зору допустимості, належності, об'єктивності, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом установлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Артемівським РВГУ МВС України в Донецькій області 22.08.2007 року (арк. с. 11-13).
З 20.09.2007 року ОСОБА_1 зареєстрований та проживав у кв. АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 13.09.2007 року, посвідченим державним нотаріусом Другої артемівської державної нотаріальної контори Літвіновою В. А. та зареєстрований у реєстрі за № 4756 (арк. с. 15-16).
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави російська федерація про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії російської федерації на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних відносин України з російською федерацією.
Оскільки внаслідок здійснення збройної агресії проти України російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, вчинила акт неповаги до суверенітету та територіальної цілісності іншої держави, то вона не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17).
У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В силу ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як передбачено ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Згідно з ч. 3, 5 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При цьому на потерпілого (позивача) покладається обов'язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).
У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб.
Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім'ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.
У разі вирішення спору судом розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються моральні втрати особи, що призвели до порушення її нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також враховуються обставини, що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода відшкодовується потерпілому (позивачеві) одноразовим платежем, а також іншим майном або в інший спосіб.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості .
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив, що суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації»(Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації»(Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § ИЗ, ECHR 2007-VII (витяги) 2, а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня).
З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії російської федерації, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями. Проте це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації обов'язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов'язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв'язок).
За положеннями ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Луізідоу проти Турецької Республіки» (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
Позивач просив стягнути з держави російської федерації в якості відшкодування моральної шкоди суму коштів в розмірі 4 000 000 грн.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті. Натомість спори зі схожими правовідносинами були предметом розгляду ЄСПЛ.
Зокрема, суд бере до увагу рішення ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» ((заява № 38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023), яким ЄСПЛ зобов'язав Росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році, зокрема, ЄСПЛ присудив 8 240 000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20000 євро на одну особу.
Внаслідок збройної агресії російської федерації позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у почутті безпорадності та розчарування, які він відчуває роками через неможливість проживати на рідній землі, спілкуватися з близькими, позивач був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду не потребує факт нанесення шкоди, що внаслідок саме збройної агресії російської федерації проти України він відчуває душевні страждання, що не дають йому можливості проживати повноцінним життям та життям, яким він проживав до збройної агресії. Однак, суд не вбачає підстав при визначенні розміру кормпенсації виходити з розміру, визначеної ЄСПЛ.
Суд вважає справедливим визначити розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 250 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Зважаючи на те, що позивач згідно приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду цим позовом, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 500,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 273, 280-283, 354 ЦПК України, ст. 23, 321, 1166, 1167, 1173 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 250 000 /двісті п'ятдесят тисяч/ грн 00 коп.
Стягнути з держави Російська Федерація в дохід держави України судовий збір у розмірі 2 500 /дві тисячі п'ятсот/ грн 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Дніпровського апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони по справі:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроваий за адресою: АДРЕСА_2
відповідач: Держава Російська Федерація.
Cуддя Л. В. Шевченко