26 червня 2024 р.Справа № 639/4930/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Баркова Н.В., вул. Полтавський шлях, 45, м. Харків, Харківська, 61052, повний текст складено 03.06.24 року по справі № 639/4930/23
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суд м. Харкова з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив скасувати постанову серії ЕАТ №7558163 від 19.08.2023 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, провадження в адміністративній справі - закрити.
Рішенням Жовтневого районного суд м. Харкова від 16.05.2024 адміністративний позов задоволено.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАТ №7558163 від 19.08.2023 року, винесену інспектором Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Лящук Вадимом Вікторовичем, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн., справу про адміністративне правопорушення - закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, адреса місцезнаходження юридичної особи: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3), структурним підрозділом якого є Управління патрульної поліції в Житомирській області на користь держави судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Зобов'язано Управління Державної казначейської служби України у Новобаварському районі м. Харкова повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір, сплачений при поданні позову, у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок відповідно до квитанції №0739-1445-1298-9962 від 01.09.2023 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суд м. Харкова від 16.05.2024 та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається, зазначає, що лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 № UA-MI/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У3197-12. Зазначє, що вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 використовується у відповідності до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 05.06.2014 №1314-VII. Позивачу була чітко повідомлена причина зупинки його транспортного засобу, поліцейський представився, пояснив суть порушення та передбачену відповідальність згідно КУпАП, в подальшому роз'яснив його права передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Відповідно до ст. 279 КУпАП повідомив про час та місце розгляду справи. Факт правопорушення підтверджується відеофіксацією транспортного засобу позивача який із зафіксованою швидкістю руху, доказами вчинення правопорушення у межах дорожнього знаку 3.29, законністю використання лазерного вимірювача швидкості, що отримав всі необхідні сертифікати, постановою у справі про адміністративне правопорушення винесеними компетентною службовою особою в межах своїх повноважень. Враховуючи вищевикладене, вважає, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а матеріали справи, містять достатньо доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в яких наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 19.08.2023 року на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп, 163км 300м водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «TOYOTA PRADO», номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 102 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху на ділянці автодороги, де встановлено дорожній 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70» на 32 км/год, чим порушив п. 12.9.б ПДР України - перевищення водіями ТЗ встановлених обмежень швидкості руху, передбачених знаками 3.29,3.31,30.3.
Швидкість руху вимірювалась лазерним вимірювачем TruCam II tc008459 відео п/в моторола 475913.
У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постановою ЕАТ 7558163, винесеною інспектором Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Лящук Вадимом Вікторовичем притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Позивач вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними доказами факт наявності в діях ОСОБА_1 об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КУпАП, оскільки додані до постанови фото і відео з приладу, що використовувався в ручному режимі, не доводять вочевидь тих обставин, що автомобіль позивача рухався саме в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70» з перевищенням такої скорості більше ніж на 20 кв/год.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Частиною 5 ст. 14 Закону України “Про дорожній рух” встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року 1306.
Відповідно до п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно пункту 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно з п.12.9.б ПДР України водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и».
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП вбачається, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Cтаттею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. В свою чергу, належним доказом правопорушення є зокрема фото або відеофіксація вчиненого правопорушення.
В оскаржуваній постанові зазначено, що 19.08.2023 року на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп, 163км 300м водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «TOYOTA PRADO», номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 102 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху на ділянці автодороги, де встановлено дорожній 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70» на 32 км/год, чим порушив п. 12.9.б ПДР України - перевищення водіями ТЗ встановлених обмежень швидкості руху, передбачених знаками 3.29,3.31,30.3.
Відповідно до п.п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису.
Визначення терміну "керування транспортним засобом" було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті”, за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, Верховний Суд в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Судовим розглядом встановлено, що на оптичному диску, доданому в додаток до відзиву відповідача з персонального мобільного відеореєстратора інспектора, з якого вбачається, що позивача за результатами розгляду вказаної адміністративної справи притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу.
З відеозапису вбачається, що позивачу були роз'яснені його права у відповідності до ст. 268 КУпАП та положення ст. 63 Конституції України, позивач ОСОБА_1 надавати особисті пояснення відмовився, будь-яких клопотань про надання можливості скористатись правовою допомогою або про розгляд справи в іншому місці не заявляв, особисто отримувати копію постанови відмовився, поводився зухвало, відмітку про отримання копії постанови проставляти відмовився, тому постанова вручена позивачу не була.
Також судом досліджено відео, на котре посилався відповідач як на доказ в оскаржуваній постанові з лазерним вимірювачем TruCam tc008459, на котрому зафіксований автомобіль «TOYOTA», номерний знак НОМЕР_1 , який рухається по дорозі зі швидкістю 102 км/год. Також вказані дані зафіксовані на фото з вказівкою на координати розташування приладу.
Відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/26544 чинного до 24.11.2023 лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 № ТС008459 останню повірку пройшов 24.11.2022.
В позовній заяві позивач заперечує факт перевищення швидкості руху та зазначив, що дорога, де здійснювалася фіксація має більше однієї смуги для руху в одному напрямку, тому знак 3.29 має дублюватися, як це передбачено п. 8.2-1 ПДР України, а тому правил дорожнього руху не порушував.
Як визнано представником позивача у відзиві, під час фіксації подій, про які зазначено в оскаржуваній постанові, TruCAM № ТС008459 використовувався саме в ручному режимі без врахування наявності або відсутності певних дорожніх знаків, які попереджають про відеофіксацію.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що де саме знаходився вказаний на фото і відео транспортний засіб під керуванням позивача, чи рухався даний автомобіль саме в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70», встановити з наданих відео та фотоматеріалів не виявляється можливим.
Колегія суддів зауважує, що схемі розташування дорожніх знаків, яка долучена до апеляційної скарги, судом першої інстанції надана оцінка та встановлено, вона не була доказом у справі під час складання оскаржуваної постанови, надана відповідачу дорожньою службою вже після подій, вказаних в постанові і не містить вказівки ні на місце розташування приладу вимірювання, ні на місце руху автомобіля позивача, що взагалі ставить під сумнів факт фіксування на відео саме перевищення дозволеної швидкості з боку позивача, а не його рух з дозволеною швидкістю.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в постанові вказано, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam.
Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), оскільки вимоги ч. 2 ст. 40 Закону № 580-VIII, передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Таким чином, контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), а тому колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що знак 5.70 не має ніякого відношення до вимірювання швидкості, оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідачем не надано до суду доказів того, що лазерним вимірювачем швидкості TruCam, фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70.
Тобто, з матеріалів справи також неможливо встановити об'єктивну сторону згаданого вище правопорушення, оскільки відсутні належні докази вчинення такого правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується в висновками суду першої інстанції щодо не доведеності належними доказами відповідачем, факту наявності в діях ОСОБА_1 об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КУпАП, так я к і додані до постанови фото і відео з приладу, що використовувався в ручному режимі, не доводять вочевидь тих обставин, що автомобіль позивача рухався саме в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70» з перевищенням такої скорості більше ніж на 20 км/год.
Посилання апелянта на висновки викладені у постановах апеляційних адміністративних судів, не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у рішеннях (постановах) судів першої (апеляційної) інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 1 ст.122 КУпАП.
Колегія суддів зауважує, що правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Судова колегія зазначає, що сам факт складання постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Суд першої інстанції надав належну оцінку доказам по справі та встановив, що матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова про адміністративне правопорушення серії ЕАТ №7558163 від 19.08.2023 є неправомірною, підлягає скасуванню, а справа закриттю.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16.05.2024 по справі № 639/4930/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич