26 червня 2024 р. Справа № 520/7479/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 (ухвалене суддею Сліденко А.В.) по справі № 520/7479/24
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області
про визнання протиправною відмови суб'єкта владних повноважень, спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просив: визнати протиправною відмови Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області в встановлені статусу ветерана війни ОСОБА_1 ; зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області встановити статус ветерана війни ОСОБА_1 та видати відповідне посвідчення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Конституції України, Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову а задоволенні позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначени обмежено придатним до військової служби у воєнний час за висновком медичної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.11.2019 за гр. ІІ ст. 41-б розладу хвороб, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 .
Позивач у період 14.08.2022 по 31.05.2023 проходив військову службу на штатній військовій посаді (водій роти охорони другого відділу) в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно із свідоцтвом про хворобу № 924 від 05.05.2023, госпітальною військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 зроблено висновок, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи з травня 2015 року; діагноз - гіпертонічна хвороба ІІІ стадія, ІІ ступінь, ризик дуже високий. СНО. Дисциркуляторна гіпертонічна енцефалопатія перша стадія у вигляді лікворо-гіпертензивного, астенічного та вестибуло-атактичного синдромів. «Захворювання, НІ, не пов”язані з проходженням військової служби»»
Після повторних ГПМК (2013, 20.03.2023) за ішемічним типом в басейні правової середньомозкової артерії. «Захворювання, ТАК, пов'язане із проходженням військової служби»; непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статей 39а, 41а графи ІІ Розладу хвороб.
Згідно із наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.05.2023 № 21-рс заявник звільнений з військової служби на підставі п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов”язок і військову службу» за станом здоров”я.
Згідно із наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 31.05.2023 № 96, заявник з 31.05.2023 виключений із списків особового складу РТЦК та СП.
27.02.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу ветерана війни.
За результатами розгляду вищезазначеної заяви відповідач листом від 06.03.2024 №04-11/380 відмовив позивачу у встановленні статусу ветерана війни особі, оскільки встановлення зазначеного статусу особам, які не брали участі у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, чинним законодавством не передбачено.
Позивач не погодився з вищезазначеною відмовою відповідача та звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази того, що інвалідність позивач отримав саме внаслідок поранення чи травми, одержаної під час захисту Батьківщини, у зв'язку із чим позивач не має права на встановлення статусу ветерана війни, відповідно до ст. 7 Закону України № 3551.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (в подальшому - Закон № 3551-XII).
Відповідно до ст. 4 Закону № 3551, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Статтею 4 Закону № 3551 визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (в подальшому - Порядок № 302, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 2 Порядку № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно із абз. 3 п. 3 Порядку № 302, особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".
Абзацом 2 пункту 7 Порядку № 302 визначено, що Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, зокрема, видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до п. 10 Порядку № 302, "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 3551, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що для визначення права на встановлення статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» підлягає встановленню те, що, по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, та, по-друге: такі особи стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Згідно із свідоцтвом про хворобу № 924 від 05.05.2023, госпітальною військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 зроблено висновок, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи з травня 2015р.; діагноз - гіпертонічна хвороба ІІІ стадія, ІІ ступінь, ризик дуже високий. СНО. Дисциркуляторна гіпертонічна енцефалопатія перша стадія у вигляді лікворо-гіпертензивного, астенічного та вестибуло-атактичного синдромів. «Захворювання, НІ, не пов”язані з проходженням військової служби»»
Після повторних ГПМК (2013, 20.03.2023) за ішемічним типом в басейні правової середньомозкової артерії. «Захворювання, ТАК, пов'язане із проходженням військової служби»; непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статей 39а, 41а графи ІІ Розладу хвороб.
Інвалідність заявника вперше виникла ще до початку проходження військової служби (у травні 2015 року), не пов'язана ні з отриманням поранення під час захисту Батьківщини, ні з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до ст. 7 Закону України № 3551, та одержана, у зв'язку із проходженням військової служби, а не участі в бойових діях.
Судовим розглядом встановлено, що позивач став особою з інвалідністю третьої групи у травні 2015 року ще до початку проходження військової служби.
Згідно із свідоцтвом про хворобу № 924 від 05.05.2023 р., за розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 630 від 21.04.2023, з метою визначення ступеня придатності позивача до військової служби, проведено медичний огляд, за результатами якого госпітальною військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_2 , зроблено висновок, що після повторних ГПМК (2013, 20.03.2023) за ішемічним типом в басейні правової середньомозкової артерії. «Захворювання, ТАК, пов'язане із проходженням військової служби», непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку, на підставі статей 39а, 41а графи ІІ Розладу хвороб.
Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААВ № 692206, за результатами повторного огляду 10.10.2023 позивачу змінено причину третої групи інвалідності з 26.09.2023, захворювання, так пов'язане з виконанням обов'язків військової служби. Група інвалідності встановлена до дати чергового перегляду 26.09.2025.
Позивач у період 14.08.2022 р. по 31.05.2023 р. проходив військову службу на штатній військовій посаді (водій роти охорони другого відділу) в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивачем подано до суду копії бойового розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.08.2022 № 137 про залучення до 12:00 год. 15.08.2022 особового складу роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 та роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_7 для оборони населеного пункту - Барвенкове; та від 22.10.2022 № 212 про залучення особового складу роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 та роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_8 для утримання БРО: Погонівка, Богодароване, Новобогданове, Надеждівка, Василівка Друга, (вик) Погонівка, (вик.) Некременне, проте ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції позивачем не надано доказів залучення ОСОБА_1 до особового складу указаних підрозділів і доказів ведення особовим складом перелічених вище підрозділів бойових дій та особистої і безпосередньої участі заявника у бойових діях матеріали справи не містять,
Також, надана копія бойового розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.10.2022 № 212 про припинення до 24:00 год. 28.10.2022 несення служби на низці блокпостів не містить доказів безпосереднього залучення ОСОБА_1 до несення служби.
Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 неохідно відмовити, оскільки захворювання, яке отримав позивач та внаслідок якого йому встановлена інвалідність, не пов'язане із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, у зв'язку із чим відсутні підстави для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 824/32/19-а, від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18-а, від 18.11.2020 у справі № 1140/2362/18, та від 02.04.2021 р. у справі № 0540/9350/18-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги, що внаслідок проходження служби, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до інвалідів війни прирівнюються й особи, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час виконання обов'язків військової служби, а тому якщо особа отримала інвалідність під час виконання службових обов'язків, така особа належить до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки статтею 7 Закону № 3551-XIІ встановлено, що належність до осіб з інвалідністю внаслідок війни передбачає наявність прямо передбачених вказаною нормою певних обставин (отримання поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, в районі воєнних дій, участю в бойових діях у мирний час, тощо), а не отримання третьої групи зі зміненими причинами третьої групи інвалідності, яка була у позивача ще до початку проходження служби, лише при виконанні обов'язків військової служби без вказаних із цією статтею обставин.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 по справі № 520/7479/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін