Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
26 червня 2024 року № 520/4485/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61001, код ЄДРПОУ26281249) , Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5,м. Київ,01601, код ЄДРПОУ26255795) третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України у Харківській області (вул. Бакуліна, 18,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61166, код ЄДРПОУ37874947) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд :
-визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , суддівської винагороди за періоди: з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року (за винятком днів відпустки), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року, в розмірі 2102,00 грн;
-стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року в розмірі 133015 гривні 22 копійки з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників судів;
-допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження у справі.
Дослідивши надані матеріали справи, суд встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України від 31 липня 2000 року № 936/2000 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Люботинського міського суду Харківської області строком на 5 років.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 3017-ІУ від 20 жовтня 2005 року обрано на посаду судді Люботинського міського суду Харківської області безстроково.
Указом Президента України «Про переведення суддів» № 805/2007 від 31 серпня 2007 року переведено на посаду судді Московського районного суду міста Харкова.
Наказом Голови Московського районного суду міста Харкова № 3/93 від 08 жовтня 2007 року мене зараховано до штату Московського районного суду міста Харкова з 09 жовтня 2007 року на посаду судді.
Рішенням Голови Верховного суду від 04.05.2022 року № 98/0/149-22 (зі змінами від 12.05.2022р.) «Про відрядження судді Московського районного суду м. Харкова Поліщук Т.В. до Октябрського районного суду м. Полтави» позивача було відряджено до Октябрського районного суду м. Полтави.
Наказом Голови Московського районного суду м. Харкова від 05.05.2022' за №01- 06/32, суддю Московського районного суду м. Харкова, ОСОБА_1 відрядили до Октябрського районного суду м. Полтави для здійснення правосуддя з 08.06.2022, оскільки згідно Наказу Голови Московського районного суду м. Харкова від 13.04.2022 №02-04/103 надано мені відпустку з 09.05.2022 по 07.06.2022 включно.
Наказом Голови Октябрського районного суду м. Полтави від 08.06.2022 №15/ос.с. «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » приступила до виконання повноважень судді Октябрського районного суду м. Полтави з 08.06.2022 до прийняття рішення про закінчення відрядження судді.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 11.04.2023 №331/0/15-23 «Про достракове закінчення відрядження судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 до Октябрського районного суду міста Полтави», було достроково закінчене відрядження з 17.04.2023.
За період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року позивачці була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2023 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», встановленого на 01 січня 2024 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року в розмірі 2102 грн.
Підставою для визначення мені посадового окладу у вищезазначеному розмірі стали положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі становить 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривень; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум наюдну особу в розрахунку на місяць у становить 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
ОСОБА_1 вважає, що дії відповідачів за таких обставин є протиправними та такими, що призвели до зменшення суддівської винагороди за вищевказаний період, гарантованої діючим законодавством, а тому звернулась до суду за захистом свої прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ (далі по тексту - Закон № 1402) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частинами 1 та 2 статті 4 Закону № 1402 встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону № 1402 (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-УІІІ) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - ЗО прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Зазначена правова позиція стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8- рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У пункті 62 висновку N° 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону N° 1402 і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року N° 1401-\ШІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі по тексту - Закон N° 1401).
Цим Законом, серед іншого - статтю 130 Конституції України, викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону N° 1401 вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону № 1402, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є Закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону № 1402 встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить ЗО прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження, тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-ХІУ (далі по тексту - Закон № 966).
Статтею 4 Закону № 966 встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом № 966 не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
При цьому, судді Законом № 966 не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
У подальшому, вищезазначена норма була закріплена і у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», тоді, як прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 2481,00 грн. станом на 01 січня 2022 року, 2684,00 грн. станом на 01 січня 2023 року та 3028,00 грн. станом на 01 січня 2024 року.
До 2021 року відповідачем ТУ ДСА у Харківській області для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402.
Суд зазначає, що зміни до Закону № 1402 в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року), а також в Закон № 966 щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, не має.
З наведеного вбачається, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно прийнятих пізніше положень Законів України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
Водночас, Закони України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402.
Закони України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно- правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402, а положення Закону № 966 вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, а тому відповідач-1 невірно визначився із розрахунковою величиною мого посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс,що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
ЄС підкреслив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн. та на 01 січня 2024 року - 3028,00 грн. - на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» була неправомірною.
Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21.
За вказаних обставин дії Територіального управління ДСА у Харківській області є протиправними.
Відповідно до вимог ч. 4 ст.148 Закону № 1402 функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Згідно зі статтею 149 Закону № 1402 суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402 у зіставленні з положеннями частин 1, 2, 5 статті 22, частини 1 статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд враховує, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-УІІІ ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач ТУ ДСА України в Харківській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила на 2023 та 2024 рік.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901- VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень. Пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип цільового використання бюджетних коштів, відповідно до якого бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів. При цьому саме в межах бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону № 4901-VI та постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Постанова № 845). Крім того, таке стягнення на підставі пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, Закону № 4901Л/І, Постанови № 845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, який відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404Л/Ш «Про виконавче провадження» не є органом примусового виконання.
Відповідно до статті 3 Закону № 4901-УІ, пункту 25 Постанови № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів), тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою. Звідси, саме ДСА України є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення на мою користь суми недоотриманої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150.
Суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 580/4201/20, відповідно до яких у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, призначена саме для таких цілей. Приписами пункту 25 Порядку № 845 обумовлено, що наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону № 4901-VI, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (ДСА України).
У постановах від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20, а також у низці інших постанов Верховний Суд вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім цього, у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 640/20133/20 Верховний Суд не заперечив, що територіальне управління ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду. Разом з тим, Верховний Суд також ураховує, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень-КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, призначена саме для таких цілей. За наявності такої програми та відповідно до правил пункту 25 Порядку № 845 списання коштів здійснюватиметься саме за такою програмою.
Отже, при застосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684,00 грн.), розмір недоплаченого посадового окладу, доплати за перебування на адміністративній посаді в суді за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року становить 56731,46 грн.; при застосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн.), розмір недоплаченого посадового окладу, доплати за перебування на адміністративній посаді в суді за період з 01 січня 2024 року по 31 січня 2024 року становить 45139,86 грн.
Щодо вимоги стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року в розмірі 133015 гривні 22 копійки з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників судів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди, суд зазначає, що стягнення певної суми з відповідача як спосіб захисту порушеного права позивача можливий у тому випадку, коли певні суми нараховувались позивачу, утім, з тих чи інших підстав не були виплачені, при цьому у межах спірних правовідносин відповідач не здійснював нарахування таких сум, що має бути реалізовано на виконання цього рішення суду, відтак, вимога про стягнення суддівської винагороди задоволенню не підлягає.
У цій справі позивачем заявлено позовну вимогу про зобов'язання відповідача провести нарахування суддівської винагороди та за результатами її розгляду суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення. У резолютивній частині суд не визначає конкретний розмір суддівської винагороди, що належить до виплати позивачу, адже проведення таких розрахунків є повноваженням відповідача, що має бути реалізоване на виконання цього рішення суду.
Тобто, судове рішення у цій справі має зобов'язальний характер і не відноситься до рішень, які підлягають негайному виконанню, а тому підстави для задоволення вимог позивача про звернення рішення до негайного виконання відсутні.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61001, код ЄДРПОУ 26281249) , Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України у Харківській області (вул. Бакуліна, 18, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61166, код ЄДРПОУ 37874947) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , суддівської винагороди за періоди: з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року (за винятком днів відпустки), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61001, код ЄДРПОУ26281249) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за періоди: з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року (за винятком днів відпустки), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року, в розмірі 2102,00 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Кухар М.Д.