26 червня 2024 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 758/7178/15-ц
номер провадження: 22-ц/824/7183/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року у складі судді Захарчук С.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Позовна заява мотивована тим, що між ним та відповідачкою 03 січня 1997 року було укладено шлюб. Від шлюбу дітей сторони не мають. Вказував, що шлюбні відносини між ними фактично припинилися з 2003 року, ніяких стосунків з того часу не підтримують, спільне господарство не ведуть. Вважав, що примирення між сторонами не відбудеться, продовження подружнього життя неможливе та недоцільне, оскільки буде суперечити особистим інтересам сторін.
З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_2 просив: розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою ОСОБА_1 , реєстрація якого відбулась у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, про що в книзі реєстрації актів про шлюб було зроблено актовий запис №11 та видано свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 (повторне).
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 03 січня 1997 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві (актовий запис №11) - розірвано.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.
Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу скасовано і призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 03 січня 1997 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №11 - розірвано.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, подальше спільне життя та збереження шлюбу між сторонами неможливо, збереження шлюбу суперечать інтересам позивача. При цьому, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), відсутність дітей від шлюбу, відсутність доказів того, що сторони мають намір продовжувати подальші шлюбні відносини, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без розгляду, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було необґрунтовано зроблено посилання, як на підставу для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, на його заяву про розгляд справи за його відсутності та задоволення вимог, яка датована 2015 роком, після чого заочне рішення суду було скасовано і справа розглядалась судом у загальному порядку з 2018 року, у якій ухвалено рішення суду в 2023 році. Тобто з моменту написання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності сплинуло 8 років та за цей час обставини, як у позивача, так і у відповідачки, могли змінитись. Тому вважає, що необхідно було врахувати думку та обґрунтування позивача щодо розірванню шлюбу, а у разі ігнорування позивачем судового розгляду залишити його позовну заяву без задоволення.
Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували викладені у позовній заяві ОСОБА_2 факти, в той час, як відповідачкою було надано суду докази спільного проживання з позивачем в місті Березань, що, на її думку, свідчить про те, що їх сім'я існувала на момент звернення позивача до суду та підстав для розірвання шлюбу, на той час не існувало.
Позивач ОСОБА_2 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 11 червня 2024 року на 11 год 00 хв., завчасно, належним чином в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з'явились, причину неявки суду не повідомили. Позивач ОСОБА_2 отримав судову повістку про виклик до суду (призначеного на 11 червня 2024 року) на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 19 березня 2024 року, що підтверджується звітом про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. 01 квітня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду повернувся конверт із судовою повісткою, направленою на адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до пунктів 2, 3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За таких обставин сторони у справі вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.
26 березня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява відповідачки ОСОБА_1 від 22 березня 2024 року, в якій вона просить розглянути її апеляційну скаргу за її відсутності.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також, враховуючи прохання ОСОБА_1 у заяві про розгляд справи без її участі, колегія суддів визнала неявку сторін у справі такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03 січня 1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №11.
Сторони дітей від шлюбу не мають.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч.2 ст.36, ст.51 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Згідно з ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст.110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Установивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що подальше спільне життя та збереження шлюбу між сторонами неможливо, збереження шлюбу суперечать інтересам позивача.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову і розірвання шлюбу, оскільки судом першої інстанції встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам одного з подружжя.
Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували викладені у позовній заяві ОСОБА_2 обставини, водночас відповідачкою надано суду докази спільного проживання з позивачем в місті Березань, що, на думку відповідачки, свідчить про те, що їх сім'я існувала на момент звернення позивача до суду та підстав для розірвання шлюбу, на той час не існувало, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи із такого.
Відповідно до ч.6 ст.7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
Згідно ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частина перша ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Відповідно до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, а за ч.2 ст.112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Тобто, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у ст.16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» у ч.1 підпункту «с» - «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
Крім того, колегія суддів враховує, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу скасовано і призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Тому, у разі відсутності у ОСОБА_2 підстав для підтримки позовних вимог, останній мав достатньо часу для доведення зміни своєї позиції як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було необґрунтовано зроблено посилання, як на підставу задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, на його заяву про розгляд справи за його відсутності та задоволення вимог, яка датована 2015 роком, після чого заочне рішення було скасовано та справа розглядалась у загальному порядку з 2018 року, у якій ухвалено рішення суду у 2023 році, а тому з моменту написання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності і по час ухвалення рішення обставини, як у позивача так і у відповідачки, могли змінитись, колегія суддів відхиляє, виходячи з такого.
Частиною 3 ст.13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З огляду на викладене, звертаючись з до суду із заявою, в якій ОСОБА_2 просив розглядати вказану справу за його відсутності, позивач таким чином визначився із своєю участю у справі.
Ураховуючи положення ч.5 ст.223 ЦПК України за наявності клопотання позивача про розгляд справи у його відсутності, повторна його неявка без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви відповідачки про залишення позову ОСОБА_2 без розгляду.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: