№ справи: 757/48375/20-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11162/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Соколов О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
26 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року,
встановив:
у листопаді 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року у справі було відкрито провадження.
При зверненні до суду з відзивом на позовну заяву відповідач у грудні 2020 рок подав до суду клопотання про передачу справи до іншого суду за підсудністю, вказуючи про те, що на момент відкриття провадження у справі не був зареєстрований у Печерському районі м.Києва.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року справу було передано на розгляд до Дніпровського районного суду м.Києва.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник позивача - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до Печерського районного суду міста Києва, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 просила ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвалу суду про передачу справи на розгляд до іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи питання про передачу справи до іншого суду, суд першої інстанції виходив з того, що місце проживання відповідача зареєстроване у Дніпровському районі м.Києва.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
У своїй апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що на момент подання позовної заяви відповідач у Дніпровському районі м.Києва зареєстрований не був, а позовна заява подана за останнім відомим місцем проживання відповідача. Однак такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
За загальним правилом підсудності позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, а до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ст. 27 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Печерського районного суду м.Києва з вказаним позовом 04 листопада 2020 року. Зазначав, що місце проживання відповідача ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
На виконання вказаних вимог процесуального закону судом 09 листопада 2020 року було зроблено запит до відділу з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб Печерської РДА м.Києва щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
19 листопада 2020 року у відповідь на запит до суду надійшов витяг з Реєстру територіальної громади м.Києва про зареєстрованих осіб у жилому приміщенні - квартирі АДРЕСА_2 , з якого вбачається, що у вказані квартирі станом на 17 листопада 2020 року зареєстрований ОСОБА_1 - позивач у справі (а.с.68, том 1).
Дані щодо реєстрації місця проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 як на момент звернення до суду з позовом, так і на момент отримання відповіді та відкриття провадження у справі були відсутні.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року у справі було відкрито провадження.
У грудні 2020 року представником відповідача разом із відзивом на позовну заяву подала клопотання про передачу справи на розгляд до Дніпровського районного суду м.Києва. В обґрунтування клопотання вказувала, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . З наданої до заяви копії паспорту відповідача вбачається, що за вказаною адресою він зареєстрований з 10 листопада 2020 року (а.с.23-29, том 2).
28 вересня 2022 року судом першої інстанції повторно булло направлено запит щодо місця реєстрації проживання ОСОБА_2 .
З відповіді Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської РДА в м.Києві вбачається, що ОСОБА_2 з 10 листопада 2020 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.185, том 3).
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач дотримався вимог процесуального закону та звернувся до суду за останнім відомим місцем проживання відповідача не може бути підставою для скасування ухвали суду.
Так, ч.9 ст. 28 ЦПК України визначено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Якщо за результатами отриманої судом інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу (ч. 9 ст. 187 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 31 ЦПК України встановлено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що на момент відкриття провадження у справі у суду були відсутні докази щодо зареєстрованого або останнього зареєстрованого місця проживання відповідача.
Саме по собі посилання позивача на те, що у Дніпровському районі м.Києві відповідач був зареєстрований з 10 листопада 2020 року, тоді як позовна заява подана 04 листопада 2020 року, висновків суду не спростовують, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження реєстрації місця поживання відповідача до 10 листопада 2020 року.
Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «DeGeouffredelaPradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Верховний Суд в постанові від 05 серпня 2020 року у справі №177/1163/16-ц вказав на те, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.
Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
В даному випадку розгляд справи судом не за місцем реєстрації проживання відповідача лише з тих підстав, що позов було подано за 6 днів до моменту такої реєстрації, було б проявом надмірного формалізму та призвело б до порушення права відповідача на розгляд позовних вимог до нього не за місцем його проживання.
Доводи про те, що відповідачем штучно змінено підсудність справи шляхом зміни реєстрації місця проживання не підтверджені належними та допустимими доказами та є припущеннями.
Положеннями ст. 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідач ОСОБА_2 скористався своїм правом вільного вибору місця проживання та зареєстрував його за адресою: АДРЕСА_3 , а тому підстави вважати, що він зловживає процесуальними правами, відсутні.
Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому ухвалу слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді