№ справи: 753/14175/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9262/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Коренюк А.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
25 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючий - Немировська О.В.,
судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», про стягнення страхового відшкодування,
за апеляційною скаргою представника фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року,
встановив:
у серпні 2023 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 завдану майнову шкоду в розмірі 91 841,31 гривень, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, судовий збір в розмірі 1 073,60 гривень та судові витрати в розмірі 3 000 гривень.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції - без змін.
У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вказувала, що 01 квітня 2020 року о 17:35 на перехресті вул. Ахматової - проспекту Григоренка в м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «TOYOTA RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 .
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» згідно полісу № АО 5933742 з лімітом відшкодування 100 000 грн., франшизою 1 000 грн.
Майнові інтереси ОСОБА_5 , який є власником транспортного засобу «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 , застраховані в ТзДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту (поліс) № 103-012-19039.
Відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2020 року, яка набула чинності, у порушення п.16.6 ПДР України ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «TOYOTA RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , не надав дорогу автомобілю «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого допустив з ним зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів, та завдало матеріальних збитків автомобілю «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 . ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу у розмірі 340,00 гривень, який в ході розгляду справи вину визнав.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було завдано шкоди власнику автомобіля «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 .
З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому транспортному засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивачем проведено авто-товарознавче дослідження, й відповідно до Звіту № 15-Д/68/6 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власникові транспортного засобу від 24 квітня 2020 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 , визначена в сумі 160 540,34 гривень, й на підставі якого складені рахунок-фактура від 21 березня 2020 року на вказану суму, розрахунок страхового відшкодування від 23 квітня 2020 року на суму 160 500 гривень, страховий акт на суму 160 500 гривень, а відповідно до платіжних доручень № 8851 від 05 травня 2020 року, № 8862 від 06 травня 2020 року, № 10671 від 08 травня 2020 року позивач виплатив страхувальнику кошти частинами в загальній сумі 160 500 гривень.
11 серпня 2021 року ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» здійснило позивачу виплату в сумі 68 658,69 гривень, решта коштів - 91 841,31 гривня не відшкодовані.
Вважає, що відповідач, як винна особа, якою завдані збитки, відповідальність якої була застрахована в ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», має відшкодувати різницю між понесеними ТзДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» витратами по виплаті страхового відшкодування (160 500 гривень) й здійсненими ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» виплатами 68 658,69 гривень, що становить 91 841,31 гривню (160 500 гривень - 68 658,69 гривень = 91 841,31 гривня).
08 червня 2021 року між ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» та ТОВ «Траст Ассістанс Україна» укладено договір № 2 ТАУ про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого право грошової вимоги від ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» до ОСОБА_2 перейшло до ТОВ «Траст Ассістанс Україна».
18 липня 2022 року між ТОВ «Траст Ассістанс Україна» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № 1807 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого право грошової вимоги від ТОВ «Траст Ассістанс Україна» до ОСОБА_2 перейшло до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року у задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставину, що впливає на наслідки вирішення спору, а саме виплату ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» 68 658,69 гривень.
Зазначений висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 01 квітня 2020 року о 17:35 на перехресті вул. Ахматової - проспекту Григоренка в м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «TOYOTA RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 .
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» згідно полісу № НОМЕР_3 з лімітом відшкодування 100 000 грн., франшизою 1 000 грн.
Майнові інтереси ОСОБА_5 , який є власником транспортного засобу «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 , застраховані в ТзДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту (поліс) № 103-012-19039.
Відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2020 року, яка набула чинності, у порушення п.16.6 ПДР України ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «TOYOTA RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , не надав дорогу автомобілю «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого допустив з ним зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів, та завдало матеріальних збитків автомобілю «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 . ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу у розмірі 340,00 гривень. В ході розгляду справи ОСОБА_2 вину визнав.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було завдано шкоди власнику автомобілю «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 .
З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому транспортному засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивачем проведено авто-товарознавче дослідження, й відповідно до Звіту № 15-Д/68/6 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власникові транспортного засобу від 24 квітня 2020 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 , визначена в сумі 160 540,34 гривень, й на підставі якого складені рахунок-фактура від 21 березня 2020 року на вказану суму, розрахунок страхового відшкодування від 23 квітня 2020 року на суму 160 500 гривень, страховий акт на суму 160 500 гривень, а відповідно до платіжних доручень № 8851 від 05 травня 2020 року, № 8862 від 06 травня 2020 року, № 10671 від 08 травня 2020 року позивач виплатив страхувальнику кошти частинами в загальній сумі 160 500 гривень.
Позивач вказує, що 11 серпня 2021 року ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» здійснило виплату в сумі 68 658,69 гривень, решта коштів - 91 841,31 гривня не відшкодована, а відтак, відповідач, як винна особа, якою завдані збитки, й, відповідальність якої була застрахована в ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», має відшкодувати позивачу різницю між понесеними ТзДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» витратами по виплаті страхового відшкодування (160 500 гривень) й здійсненими ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» виплатами 68 658,69 гривень, що становить 91 841,31 гривню (160 500 гривень - 68 658,69 гривень = 91 841,31 гривня).
Водночас, вказану обставину - про виплату ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» 68 658,69 гривень позивачем не доведено належними, допустимими доказами.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди, у зв'язку з чим зобов'язаний відшкодувати завдані забезпеченим автомобілем збитки.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Крім того, статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п 14 постанови № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства про вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
На підтвердження завданих збитків позивачем було надано суду звіт № 15-Д/68/6 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власникові транспортного засобу від 24 квітня 2020 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «AUDI A3», державний номерний знак НОМЕР_2 , визначена в сумі 160 540,34 гривень, й на підставі якого складені рахунок-фактура від 21 березня 2020 року на вказану суму, розрахунок страхового відшкодування від 23 квітня 2020 року на суму 160 500 гривень, страховий акт на суму 160 500 гривень, а відповідно до платіжних доручень № 8851 від 05 травня 2020 року, № 8862 від 06 травня 2020 року, № 10671 від 08 травня 2020 року позивач виплатив страхувальнику кошти частинами в загальній сумі 160 500 гривень.
Разом з тим, позивачем не надано доказів суду першої інстанції щодо виплати ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» 68 658,69 гривень.
Посилання представника позивача в апеляційній скарзі на відповідь ТзДВ «Страхова компанія «Альфа Гарант» № 20/1175 на адвокатський запит та копію аварійного сертифіката № 84-Д/74/9 від 31 лютого 2020 року є неспроможними, оскільки ці докази були подані після ухвалення рішення та не були надані суду першої інстанції для повного та всебічного з'ясування обставин справи для вирішення спору.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено такі висновки: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 83 ЦПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі № 686/9366/20 зазначено, що […тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні].
Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 12 жовтня 2023 року (справа № 499/895/19).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначено в апеляційній скарзі.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді