Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/8352/2024
м. Київ Справа № 761/3256/22
12 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Болотова Є.В.
- Музичко С.Г.
при секретарі - Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Савицького О.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сергеєв Олександр Олександрович про розірвання договору довічного утримання,-
У січні 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Сергеєв О.О., про розірвання договору довічного утримання.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 31.08.2021 року між нею та відповідачкою укладено договір довічного утримання (догляду), згідно умов якого позивачка передала, а відповідачка набула у власність 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , при цьому зобов'язалась надавати позивачці довічне матеріальне забезпечення та усі види догляду (опікування).
Посилаючись на те, що відповідачка взяті на себе за вказаним договором зобов'язання з 31.08.2021 року не виконує, позивачка вважає, що за таких обставин договір підлягає розірванню та у зв'язку з цим підлягають застосуванню передбачені законом наслідки такого розірвання, а тому звернулась до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав, в якому просила: розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який 31.08.2021 року посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 1287 приватним нотаріусом Київського міського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О.; застосувати наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду) та повернути ОСОБА_3 , 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , визнавши за нею право власності на вказаний об'єкт нерухомості; скасувати обтяження на нерухоме майно за договором довічного утримання (догляду), а саме на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду від 22 червня 2023 року позов задоволено.
Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений 31.08.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим Олександром Олександровичем та зареєстрований в реєстрі за № 1286.
Застосовано наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду), укладеного 31.08.2021р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
Скасовано обтяження у вигляді заборони відчуження, зареєстроване на 2/3 часки квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору довічного утримання (догляду), укладеного 31.08.2021р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (запис про обтяження № 43726627 від 31.08.2021р.).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначала, що вона виконує умови договору належним чином, а позивач свідомо відмовляється приймати від неї визначене договором грошове забезпечення, а відтак саме позивачем створено перешкоди у виконанні відповідачем належним чином своїх зобов'язань за договором довічного утримання.
Посилалася на те, що судом з невідомих їй підстав не враховано докази, подані її адвокатом.
Зауважувала, що вона в повному обсязі здійснює оплату житлово-комунальних послуг та систематично направляла на адресу позивача матеріальне утримання. При цьому, вона не може виконувати договір в частині закупівлі ліків та продуктів, оскільки позивач не пускає її у квартиру.
У відзиві представник позивача просив у задоволення апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник ОСОБА_3 адвокат Попель Д.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що 31.08.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір довічного утримання (догляду), який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Сергеєвим О.О. та зареєстровано в реєстрі за № 1286.
Згідно з п.1.1 договору позивачка (за умовами договору - відчужувач) передала, а відповідачка (за умовами договору - набувач) отримала у власність 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
31.08.2021 року приватним нотаріусом у зв'язку з посвідченням договору довічного утримання було накладено заборону відчуження на зазначені в договорі 2/3 частки квартири до виконання (припинення) або розірвання договору.
На підставі вищевказаного договору довічного утримання вказані в ньому 2/3 частини квартири зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 293259670 від 29.12.2021 року.
До моменту укладення договору 1/3 частка квартири належала позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 10.07.2008 р. державним нотаріусом Восьмої київської державної нотаріальної контори Буренко О.М. та зареєстрованого за № 4-662. Право власності зареєстровано в Бюро технічної інвентаризації м.Києва 22.07.2008 р. за реєстровим № 5293.
Інша 1/3 частка квартири належала позивачці на підставі свідоцтва про право власності, виданого відділом приватизації державної адміністрації Шевченківського району м. Києва від 15.06.1993 року, згідно розпорядження № 3046 від 14.06.1993 р. Право власності зареєстровано в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 02.07.1993 р. за реєстровим № 5293.
Відповідно до п.2.1 договору відповідачка зобов'язана надавати позивачці довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (опікування).
Пунктом 2.2 договору встановлено, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 6 000,00 грн. на місяць.
Пунктом 2.3 договору визначено, що догляд (опікування), що надається позивачці відповідачкою, включає в себе: забезпечення харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами; надання медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медичних сестер тощо); оплату за власний рахунок комунальних послуг, інших платежів, пов'язаних з проживанням в зазначеній квартирі позивачки; надання будь-якої іншої допомоги; вчинення всіх необхідних дій щодо забезпечення позивачки всіма засобами, предметами домашнього вжитку, речами, літературою тощо.
30.12.2021 року позивачкою оформлено нотаріально посвідчену заяву, яка була адресована відповідачці з вимогою про розірвання договору на підставі пункту 3.1.2 договору - за згодою сторін, однак вказана заява була залишена відповідачкою без належного реагування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання (догляду) від 31.08.2021 року, умови якого позивачкою були виконані, шляхом передання належної їй частки квартири у власність відповідачки, однак відповідачка взяті на себе за договором зобов'язання не виконує, зокрема позивачку матеріально не забезпечує та не здійснює догляд за нею, тому суд прийшов до висновку, що позов у частині вимог про розірвання договору є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Оскільки, суд прийшов до висновку про наявність підстав для розірвання договору довічного утримання (догляду), тому вважав необхідним задовольнити позов також у іншій частині вимоги, зокрема застосувати наслідки розірвання вказаного договору, а саме, визнати за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , а також скасувати обтяження у вигляді заборони відчуження, зареєстроване на 2/3 часки квартири АДРЕСА_1 , на підставі зазначеного договору.
Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі грунтується на нормах матеріального та процесуального права.
Так, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров'я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності.
Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов'язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України
від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду
від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 (провадження № 61-11407св20).
Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року (справа № 752/818/17) та від 24 червня 2021 року (справа № 644/1566/19) зазначив, що істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг.
Відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач. Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.
Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 укладеного між сторонами договору довічного утримання (догляду) передбачено, що набувач зобов'язаний надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (опікування); утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 6 000,00 грн. на місяць; догляд (опікування), що надається відчужувачу набувачем, включає в себе: забезпечення харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами; надання медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медичних сестер тощо); оплату за власний рахунок комунальних послуг, інших платежів, пов'язаних з проживанням в зазначеній квартирі позивачки; надання будь-якої іншої допомоги; вчинення всіх необхідних дій щодо забезпечення позивачки всіма засобами, предметами домашнього вжитку, речами, літературою тощо.
Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне безкоштовне право проживання відчужувача у квартирі, довічне матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (опікування): забезпечення харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами; надання медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медичних сестер тощо); оплату за власний рахунок комунальних послуг, інших платежів, пов'язаних з проживанням в зазначеній квартирі відчужувача; надання будь-якої іншої допомоги; вчинення всіх необхідних дій щодо забезпечення позивачки всіма засобами, предметами домашнього вжитку, речами, літературою тощо.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказувала на невиконання з 31.08.2021 року відповідачкою умов укладеного договору довічного утримання (догляду), зокрема щодо забезпечення харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами, оплати за власний рахунок комунальних послуг.
Однак відповідачка не надала доказів на підтвердження належного виконання нею зобов'язань щодо забезпечення харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами, оплати за власний рахунок комунальних послуг.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме відповідач у випадку належного виконання умов договору має можливість надати відповідні докази цього, оскільки позивач у такому випадку позбавлена об'єктивної можливості надати докази невиконання умов договору, оскільки відсутність дій свідчить про відсутність доказів на підтвердження їх вчинення.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги докази, які не були подані до суду першої інстанції, оскільки відповідач не надала доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї.
Посилання відповідачки на те, що невиконання нею умов договору зумовлено відмовою позивачки від прийняття грошових коштів не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відповідачка не надала доказів, що її зобов'язання за договором довічного утримання є належно виконаним. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов'язків (постанова Верховного Суду від 29 жовтня 2023 року у справі № 753/23204/17).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про розірвання укладеного між сторонами договору довічного утримання (догляду) від 31 серпня 2021 року, з огляду на порушення відповідачем його істотних умов.
На підставі ст. 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання відчужувача, не підлягають поверненню.
У відповідності до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Отже правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане.
Відтак, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру не підлягали задоволенню, оскільки після розірвання договору довічного утримання право власності на нерухоме майно поновлюється у відповідності до наявних у позивачки правовстановлюючих документів, що виключало правові підстави для ухвалення в цій частині рішення.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми права при наявності рішення про розірвання договору довічного утримання, тобто скасування документу на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, саме до повноважень державного реєстратора віднесено скасування раніше накладеної приватним нотаріусом заборони на відчуження 2/3 частки кв. АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині вимог про скасування заборони на відчуження квартири.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справі, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням вказаних вище вимог, а тому підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову про розірвання договору довічного утримання. У задоволені позову у іншій частині слід відмовити.
У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 992 грн. 40 коп., з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 395,10 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сергеєв Олександр Олександрович про розірвання договору довічного утримання задовольнити частково.
Розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 31.08.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим Олександром Олександровичем та зареєстрований в реєстрі за № 1286.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в сумі 992 грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 395,10 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 26 червня 2024 року.
Головуючий: Судді: