26 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/13667/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус-Персонал"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Хрипун О.О., судді: Мальченко А.О., Скрипка І.М.)
від 02.04.2024
у справі № 910/13667/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус-Персонал"
про визнання недійсним повідомлення,
за участю представників учасників справи:
позивача - Гавриленко Я.С.,
відповідача - Стеценко О.Л.,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Фізична особа-підприємець Жмудська Ірина Борисівна (далі - ФОП Жмудська І.Б., позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус-Персонал" (далі - ТОВ "Аргус-Персонал", відповідач) про визнання недійсним повідомлення (листа) відповідача від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 №28/12/2021-АП, з моменту підписання.
1.2. Позовні вимоги, з посиланням на статті 3, 15, 16, 610, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), мотивовані тим, що відповідачем неправомірно розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-АП в односторонньому порядку, а тому така одностороння відмова має бути визнана недійсною.
2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/13667/23 у задоволенні позову відмовлено.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що, виходячи із фактичних обставин справи, беручи до уваги строк дії договору до 31.12.2023 та те, що сторонами не досягнуто домовленостей щодо продовження строку його дії, враховуючи що рішенням у справі № 910/6646/23 встановлено факт припинення правовідносин сторін за договором з 01.04.2023 та факт звільнення відповідачем орендованого приміщення з 31.03.2023, задоволення позову про визнання недійсним повідомлення (листа) відповідача від 13.03.2023 про розірвання договору оренди від 28.12.2021 № 28/12/2021-АП не призведе до поновлення прав позивача, а тому такий спосіб захисту не є ефективним.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі №910/13667/23 рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 скасовано. Позов задоволено повністю. Визнано недійсним повідомлення ТОВ "Аргус-Персонал" від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-АП.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів, враховуючи положення частини другої статті 16 ЦК України, відзначила, що суд, порушивши принцип правової визначеності, дійшов безпідставного висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту.
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірність вчинення ним одностороннього правочину з розірвання Договору оренди, тобто судом встановлена відсутність, передбачених Договором підстав для розірвання договору оренди з ініціативи орендаря.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ "Аргус-Персонал" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі №910/13667/23, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 залишити в силі.
На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 914/1258/22, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (щодо застосування статей 15, 16, 216 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), норм процесуального права, а саме: статей 2, 5 ГПК України).
Скаржник відзначає, що в силу особливостей правовідносин між позивачем та відповідачем, визнання договору недійсним без поєднання із відповідною (відповідними) позовною (позовними) вимогою (вимогами), передбаченою (передбаченими) частинами першою статті 216, статті 387, частин першою, третьої статті 1212 ЦК України не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, тому така позовна вимога не може бути задоволена.
3.2. ФОП Жмудська І.Б. 06.06.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подала до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень
4.1. Між ФОП Жмудською І.Б. (орендодавцем) та ТОВ "Аргус-Персонал" (орендарем) 28.12.2021 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АП (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) майно у вигляді частки нежитлового приміщення, загальною площею 156,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 75, група нежитлових приміщень № 160, 161, а саме приміщень № 1-2, № 1-8, № 1-9 за технічним паспортом приміщення зазначених у додатку № 1 (пункт 1.1 Договору).
Орендар зобов'язався використовувати вказане приміщення відповідно до своєї цивільної правоздатності для здійснення господарської діяльності та використання його для розміщення офісу. Використання приміщення в інших цілях дозволяється лише за умови попередньої згоди орендодавця (пункт 1.2 Договору). Орендар має право передати у суборенду приміщення (його частину) без письмової згоди орендодавця (пункт 4.4.8 Договору). Поточний ремонт об'єкта оренди здійснюється орендарем за власний рахунок, якщо сторонами не буде погоджено інше (пункт 4.4.7 Договору).
Строк дії договору оренди починається з дати підписання сторонами цього договору оренди та закінчується в день закінчення строку оренди або в день дострокового припинення дії, розірвання цього договору. Строк оренди приміщення за цим договором становить 24 календарних місяців, тобто до 31 грудня 2023 року (включно) (пункт 7.1 Договору).
Сторони погодили, що цей договір може бути змінений, доповнений або достроково розірваний за письмовою згодою сторін. Зміна та доповнення, які вносяться у договір, розглядаються сторонами протягом 20 календарних днів. Усі зміни та доповнення до цього договору укладаються у письмовій формі і оформляються додатковими угодами, після їх підписання сторонами стають невід'ємною частиною цього договору ( пункт 7.2 Договору).
Відповідно до пункту 7.4 договору дострокове розірвання договору в односторонньому порядку може мати місце за вимогами однієї із сторін виключно у випадку, передбаченому діючим законодавством та цим договором. Так, орендар має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, і цей договір припиняє свою дію на вимогу орендаря тільки за умови невиконання орендодавцем своїх зобов'язань, передбачених договором (пункт 7.4.1 Договору).
У пункті 4.1 договору, серед іншого, орендодавець зобов'язався забезпечити надійне та безпечне функціонування інженерних систем приміщення (пункт 4.1.5 Договору); забезпечити оперативну ліквідацію наслідків можливих аварій інженерних систем приміщення (пункт 4.1.6 Договору).
4.2. Відповідач 13.03.2023 направив позивачу повідомлення № б/н про розірвання Договору оренди в односторонньому порядку з 01.04.2023, пославшись на положення пунктів 4.1.5, 4.1.6, підпункту "д" пункту 7.3, пункту 7.4.1 Договору.
У вказаному повідомленні орендар зазначив, що вбачає наступне невиконання орендодавцем зобов'язань: відсутність будь-яких дій з боку орендодавця щодо усунення наслідків затоплення об'єкту оренди 23.11.2022 та створення умов для недопущення в майбутньому подібних випадків на об'єкті оренди; відсутність будь-яких заходів з боку орендодавця, пов'язаних із створенням резервного електропостачання на об'єкті оренди, у зв'язку із періодичним відключенням електропостачання в приміщенні, що унеможливлює його використання.
Окрім того, у вказаному листі орендар висловив пропозицію орендодавцю з'явитися в період з 27.03.2023 по 31.03.2023 за місцезнаходженням орендованого об'єкта для оформлення документів про повернення приміщення.
Додатком до повідомлення зазначено лише акт повернення нежитлового приміщення з оренди, підписаний ТОВ "Аргус-Персонал".
4.3. Орендодавцем 21.03.2023 на вказане повідомлення орендаря направлено відповідь, у якій зазначено про безпідставність посилання на порушення орендодавцем умов Договору, в зв'язку з чим Договір не вважається розірваним. Орендодавець наголосив, що жодна з описаних подій не є порушенням умов договору зі сторони орендодавця, оскільки і затікання будинку 23.11.2022 і відключення електропостачання у м. Києві у зв'язку зі збройною агресією проти України у листопаді 2022 року - січні 2023 року не є наслідком аварій інженерних систем приміщення. Орендодавець запевнив, що всі інженерні мережі приміщення в цей час функціонували належним чином. Орендодавець також вказав, що доказів порушення орендодавцем умов договору оренди орендар не надав.
4.4. Під час розгляду справи в суді першої інстанції до відзиву ТОВ "Аргус-Персонал" на позовну заяву будо додано нотаріально посвідчені 22.09.2023 заяви свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 щодо затоплення офісу (група нежитлових приміщень № 160, 161) 23.11.2022 (вода лилася зі стелі) та відсутність світла та централізованого опалення протягом чотирьох місяців з листопада 2022 року по березень 2023 року. У своїх заявах свідки, які назвали себе співробітниками, відповідно головним бухгалтером, бухгалтером, менеджером з адміністративної діяльності, начальником відділу кадрів Підприємства із 100% іноземним капіталом "Аргус" (код юридичної особи 24719411, м. Київ, вул. Софіївська, 25, приміщення 2), бухгалтером ТОВ "Аргус-Персонал", бухгалтером та директором ТОВ "Аргус-Безпека" (код юридичної особи 37271002, м. Київ, вул. Софіївська, 25, приміщення 2) підтвердили не лише факт затоплення водою 23.11.2022 офісного приміщення та відсутність з листопада по березень 2023 року в офісному приміщенні близько 30 разів у робочий час світла та централізованого опалення, а й "факт незабезпечення орендодавцем Іриною Жмудською надійного та безпечного функціонування в офісі централізованого опалення та електропостачання; факт не забезпечення орендодавцем Іриною Жмудською оперативної ліквідації наслідків затоплення офісу".
4.5. Наявними у справі договорами ФОП Жмудської І.Б. з ТОВ "Аргус Безпека" та з Підприємством із 100% іноземним капіталом "Аргус" підтверджується оренда приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 75, група нежитлових приміщень № 160, 161, а саме приміщення № 1-10 та відповідно приміщень № 1-1, № 1-3, № 1-4, № 1-5, № 1-6, № 1-7 за технічним паспортом приміщення зазначених у додатку № 1.
4.6. У листі-відповіді на запит ТОВ "Аргус-Персонал" ТОВ "Перший український експертний центр" підтвердило, що фахівцями товариства відповідно до заявки про аварійну ситуацію до диспетчерської служби від власника нежитлового приміщення № 156 в житловому будинку № 75 на вул. Дмитрівська та інформації представника орендарів нежитлових приміщень № 10, 161 в зазначеному будинку за телефонним дзвінком майстру будинку оперативно було вжито відповідних заходів: до приїзду аварійної служби та проведення зварювальних робіт на трубопроводі ХВП на місці виявленого голко-видного свища було поставлено хомут. Додана до листа копія акта обстеження від 24.11.2022 нежитлових приміщень № 160, № 161 в житловому будинку № 75 по вул. Дмитрівська свідчить, що при проведенні обстеження виявлено стікання води із тех.-поверху, пошкоджено стельову декоративну плитку "Армстронг" в кількості 8 шт., та виявлено мокрі плями на підлозі. Майстру будинку та слюсарю рекомендовано провести позачерговий огляд внутрішньо-будинкових систем.
4.7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/6646/23 відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог ФОП Жмудської І.Б. до ТОВ "Аргус-Персонал" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов'язань за Договором оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 №28/12/2021-АП у розмірі 48 211,10 грн.
Предметом розгляду справи № 910/6646/23 були вимоги про стягнення суми заборгованості за березень-квітень 2023 року за Договором оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 №28/12/2021-АП, укладеного між ФОП Жмудською І.Б. та ТОВ "Аргус-Персонал".
У рішенні суду в справі №910/6646/23 зазначено, що правовідносини між сторонами за спірним договором припинилися з 01.04.2023, відповідач фактично 31.03.2023 звільнив орендоване приміщення та повернув ключі від приміщення позивачу. Так, 31.03.2023 відповідач направив засобами поштового зв'язку на адресу позивача посилку. Відповідно до опису вкладення в посилку відповідач направив комплект ключів для доступу до дверей приміщення за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 75 .
При цьому, дійшовши висновку про безпідставність нарахування орендної плати за березень-квітень 2023 року, суд у справі № 910/6646/23 не оцінював законність розірвання договору, лише констатував, що сторонами не вживалися заходи щодо оскарження одностороннього правочину про дострокове розірвання договору.
4.8. Господарський суд першої інстанції, ухвалюючи рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з такого:
- позивач у позові не назначила жодної обставини щодо порушення її прав та інтересів внаслідок направлення відповідачем оспорюваного повідомлення (листа) від 13.03.2023, а послалась лише на загальні норми законодавства, як і не обґрунтувала, яким чином визнання недійсним такого листа призведе до відновлення її права;
- виходячи із фактичних обставин справи, беручи до уваги строк дії договору до 31.12.2023 та те, що сторонами не досягнуто домовленостей щодо продовження строку його дії, враховуючи що рішенням у справі 910/6646/23 встановлено факт припинення правовідносин сторін за договором з 01.04.2023 та факт звільнення відповідачем орендованого приміщення з 31.03.2023, суд приходить до висновку, що задоволення позову про визнання недійсним повідомлення (листа) відповідача від 13.03.2023 про розірвання Договору оренди не призведе до поновлення прав позивача, а тому такий спосіб захисту не є ефективним.
4.9. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, виходив з такого:
- предметом спору у справі є правомірність одностороннього розірвання з 01.04.2023 договору оренди нежитлового приміщення з наведених орендарем підстав;
- сам по собі факт повернення орендованого майна орендодавцю не доводить безспірність припинення цивільних прав та обов'язків за договором оренди;
- ні закінчення строку дії договору оренди, ні факт виконання сторонами спірного правочину про одностороннє розірвання договору оренди, не відновлять права орендодавця у разі їх порушення одностороннім правочином орендаря;
- враховуючи положення частини другої статті 16 ЦК України, суд, порушивши принцип правової визначеності, дійшов безпідставного висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту;
- оцінюючи наведені орендарем підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, колегія суддів визнає їх необґрунтованими;
- згідно із актом обстеження від 24.11.2022 нежитлових приміщень № 160, № 161 при проведенні обстеження виявлено лише стікання води із тех.-поверху, пошкоджено стельову декоративну плитку "Армстронг" в кількості 8 шт., та виявлено мокрі плями на підлозі. Зазначене може свідчити про недоліки внутрішньо-будинкових інженерних систем, а не про аварію інженерних систем власне самого орендованого приміщення. Цей доказ спростовує доводи ТОВ "Аргус-Персонал" про незабезпечення орендодавцем оперативної ліквідації наслідків можливих аварій інженерних систем приміщення;
- за умовами договору оренди (пункт 4.4.7 Договору) поточний ремонт об'єкта оренди здійснюється орендарем за власний рахунок. Необхідність капітального ремонту приміщення у зв'язку із його затопленням матеріалами справи не підтверджена;
- Орендар не надав суду доказів того, що відсутність з листопада 2022 року по березень 2023 року в орендованому ним приміщенні близько 30 разів у робочий час світла та централізованого опалення є наслідком саме аварій інженерних систем приміщення. При тому, що періодичне відключення електропостачання у місті Києві у зв'язку зі збройною агресією проти України у листопаді 2022 року - січні 2023 року, як і закінчення опалювального сезону у місті Києві станом на 01.04.2023, є загальновідомими обставинами в розумінні статті 75 ГПК України;
- виходячи з функціональних обов'язків свідків, їх заяви щодо незабезпечення орендодавцем надійного та безпечного функціонування в офісі централізованого опалення та електропостачання, незабезпечення орендодавцем оперативної ліквідації наслідків затоплення офісу, без зазначення джерела обізнаності свідка щодо змісту та обставин виконання договору оренди, носять характер оціночних суджень та не можуть братись до уваги судом;
- відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірність вчинення ним одностороннього правочину з розірвання договору оренди, не спростовано обґрунтовані доводи позивача щодо відсутність передбачених договором підстав для розірвання договору оренди з ініціативи орендаря;
- встановлені обставини спростовують доводи ТОВ "Аргус-Персонал" про наявність правових підстав для одностороннього розірвання договору оренди відповідно до пунктів 4.1.5, 4.1.6, підпункту "д" пункту 7.3, пункту 7.4.1 Договору.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/13667/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.
Ухвалою Верховного Суду від 28.05.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/13667/23 за касаційною скаргою ТОВ "Аргус-Персонал" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі №910/13667/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/13667/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Баранець О.М.
5.2. Об'єктом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі №910/13667/23, якою позовні вимоги задоволено у повному обсязі та визнано недійсним односторонній правочин.
5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
6.4. Так, ТОВ "Аргус-Персонал" у поданій касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 914/1258/22, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
З огляду на наведене колегія суддів відзначає таке.
6.5. У постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №914/1258/22 (на яку вказує скаржник) за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави про визнання недійсними результатів земельних торгів, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації прав, Верховний Суд, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові, відзначив, що визнання недійсними результатів спірних земельних торгів не призведе до повернення земельної ділянки, переданої відповідачу-2 в оренду, територіальній громаді, а позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку не забезпечує у належний спосіб відновлення порушених прав. Суди вказали на те, що вимоги прокурора про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації права оренди за відповідачем-2 на земельну ділянку без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсного правочину є неналежними та неефективними способами захисту прав держави.
6.6. У постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (на яку вказує скаржник) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему відносно застосування частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» щодо переважного й безумовного права НБУ задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення та застосування приписів статей 51 і 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо порядку звернення НБУ як заставодержателем стягнення на заставлене майно, дійшла висновку, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Відтак визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття оскаржуваної постанови не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому вимога не відповідає ефективному способу захисту. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що не є і ефективним способом захисту скасування оскаржуваної постанови Правління НБУ (визнання її недійсною), так як задоволення цієї вимоги також не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому і ця вимога не відповідає ефективному способу захисту. При цьому правова оцінка судом постанови Правління НБУ як неправомірної може бути однією з підстав обґрунтування судового рішення про задоволення позовної вимоги, яка відповідає належному способу захисту (зокрема, про стягнення цінних паперів), але не може відображатися в резолютивній частині судового рішення як висновок про задоволення вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту. Велика Палата Верховного Суду у даній справі відзначила, що в разі якщо позивач був неправомірно, без достатньої правової підстави позбавлений цінних паперів, які обліковувалися на рахунку позивача, на користь відповідача, то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення цінних паперів з відповідача на користь позивача.
6.7. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (на яку вказує скаржник) відзначила, що розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Велика Палата у даній справі відзначила, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими в минулому спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача як іпотекодержателя за договорами іпотеки. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Отже, виходячи з обставин цієї справи належному способу захисту позивача відповідатиме звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення таких вимог є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей як про припинення права іпотеки відповідача (якщо таке право зареєстроване), так і про право іпотеки позивача.
6.8. У постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №914/1258/22 (на яку вказує скаржник) від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що стаття 16 ЦК України не передбачає способом захисту права та інтересу визнання договору поруки припиненим. Позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов'язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України). Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов'язку) є способом захисту інтересу у юридичній визначеності. Застосування такого способу захисту інтересу є належним лише тоді, якщо юридична невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. За цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.
6.9. У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (на яку вказує скаржник) Велика Палата Верховного Суду щодо ефективності способу захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які вибули з володіння власника відзначила, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.
6.10. У контексті наведеного колегія суддів відзначає, що у справі, що переглядається, предметом спору є визнання недійсним одностороннього правочину, а саме - повідомлення про розірвання договору оренди нежитлового приміщення.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції з огляду на положення частини другої статті 16 ЦК України встановив, що позивачем обрано належний спосіб захисту. При цьому судом відзначено, що ані сам по собі факт повернення орендованого майна орендодавцю, ані закінчення строку дії договору оренди (станом на момент розгляду спору) не свідчить про безспірність та правомірність припинення цивільних прав та обов'язків за договором оренди на підставі спірного одностороннього правочину, вчиненого відповідачем (орендарем).
Апеляційний суд з огляду на встановлені обставини справи та надані сторонами докази вказав, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності вчинення ним одностороннього правочину з розірвання договору оренди з ініціативи орендаря на підставі пунктів 4.1.5, 4.1.6, підпункту "д" пункту 7.3, пункту 7.4.1 Договору, а саме з підстав порушення орендодавцем умов Договору. За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного правочину недійсним, адже судом встановлена відсутність, передбачених Договором підстав для розірвання договору оренди з ініціативи орендаря.
6.11. Отже, проаналізувавши зміст постанов у справах №914/1258/22, №910/3009/18, № 462/5368/16-ц, № 916/1415/19, № 359/3373/16-ц, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 та міркування викладені у цій ухвалі, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже останні суттєво відрізняються за предметами, підставами позовів, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, а також фактично-доказовою базою (встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами), і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи.
При цьому слід відзначити, що відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми (зокрема, статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України), а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, які складають предмет та підставу позову, які, визначають фактично-доказовий склад у справі, що формується, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі 914/1258/22, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, адже Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.12. Отже, ураховуючи наведене у цій ухвалі, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення з підстави, визначеної самим скаржником.
Верховний Суд відзначає, що зміст касаційної скарги переважно стосується заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, та зводиться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судом попередньої інстанції надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відтак, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною ТОВ "Аргус-Персонал", оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, за змістовним критерієм є неподібними.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
6.13. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", заява №24402/02).
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" (заява №6538/74) Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус-Персонал" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі №910/13667/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Баранець