18 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 907/269/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
відповідача - Боднар М. Ю.,
третіх осіб - Пономаренко В. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Середнянської селищної ради Ужгородського району
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (судді: Желік М. Б. - головуючий, Галушко Н. А., Орищин Г. В.) у справі
за позовом Середнянської селищної ради Ужгородського району
до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Державне підприємство Агропромислова фірма Леанка; 2) Фонд державного майна України; 3) Державне підприємство "Добро Буд" Закарпатської обласної державної адміністрації
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У травні 2022 року Середнянська селищна рада Ужгородського району (далі - Середнянська селищна рада) звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області) про:
- визнання протиправною бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішення про припинення належного Державному підприємству "Агропромислова фірма "Леанка" (далі - ДП "Агропромислова фірма "Леанка") права постійного користування земельною ділянкою площею 1660,3 гектарів землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000715, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10, на яку надано право постійного користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 2 сесії 22 скликання Середнянської селищної ради народних депутатів від 29.12.1994 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв'язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;
- зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення належного ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1660,3 га та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв'язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;
- визнання протиправною бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1660,3 гектарів землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК №000717, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10, яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 2 сесії 22 скликання Середнянської селищної ради народних депутатів від 29.12.1994 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв'язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;
- зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення належного ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1660,3 га та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв'язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;
- визнання протиправною бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1167,3 га землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК №000718, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1995 № 1, яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення сесії скликання Ірлявської сільської ради народних депутатів від 05.04.1994 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв'язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;
- зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення належного ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1167,3 га та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв'язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;
- визнання протиправною бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1167,3 га землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК №000719, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1995 № 1, яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 21 сесії 21 скликання Ірлявської сільської ради народних депутатів від 05.04.1994 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв'язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;
- зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення належного ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1167,3 га землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000719, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1995 № 1, яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 21 сесії 21 скликання Ірлявської сільської ради народних депутатів від 05.04.1994 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв'язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДП "Агропромислова фірма "Леанка" як землекористувач допустив систематичну несплату земельного податку, отже наявні підстава, передбачена у пункті "д" статті 141 Земельного кодексу України для припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Припинення права користування земельною ділянкою у такому випадку проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.
Оскільки розпорядником земельної ділянки є ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, саме цей орган уповноважений прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, а після припинення права постійного користування відповідні земельні ділянки в силу підпункту "а" пункту 24 розділу Х Перехідних положень земельного кодексу України повинні бути передані в запас земель Середнянської селищної ради.
Позивач зазначав, що листом від 02.05.2022 вих. № 301/01-25 Середнянська селищна рада звернулася до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про припинення належного ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельними ділянками.
У відповідь на вказаний лист позивача було повідомлено, що за результатами позапланової перевірки дотримання вимог земельного законодавства стосовно земельних ділянок, які знаходяться у постійному користуванні ДП "Агропромислова фірма "Леанка" складено акт від 07.05.2019 № З85-ДК/386/АП/09/01-19, в якому зазначено, зокрема, що земельні ділянки не використовуються (не обробляються, забур'янені), що не відповідає вимогам законодавства, у зв'язку з чим директора підприємства притягнуто до адміністративної відповідальності. При цьому зазначено, що невжиття заходів з боротьби з бур'янами, у тому числі невикористання земельної ділянки, не включено до переліку, визначеного статтею 143 Земельного кодексу України. Також було зазначено, що нормами законодавства не передбачено порушення адміністративного провадження за систематичну несплату земельного податку та вжиття заходів, визначених статтею 144 Земельного кодексу України.
Не погоджуючись з відповіддю ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області Середнянська селищна рада звернулася до суду.
1.3. У відзиві на позовну заяву ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що порушення вимог земельного законодавства, встановлені при перевірці (невикористання земельної ділянки, що потягло за собою її забруднення та систематична несплата земельного податку), не включені до переліку визначеного статтею 143 Земельного кодексу України. Тобто, у цьому випадку відсутня протиправна бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішення про припинення права постійного користування земельними ділянками державним підприємством.
1.4. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2022, зокрема, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ДП "Агропромислова фірма "Леанка".
1.5. У червні 2022 Фонд державного майна України (далі - ФДМ України) подало заяву до Господарського суду Закарпатської області про ступ у справу, вказуючи, що є органом управлінням ДП "Агропромислова фірма "Леанка" з 20.12.2019.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.07.2022 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ФДМ України.
У поясненнях на позовну заяву ФДМ України просило відмовити в її задоволенні через необґрунтованість та безпідставність вимог позивача, вказуючи, зокрема, на те, що припинення безстрокового права постійного користування земельними ділянками без належних законодавчо встановлених підстав є втручанням у право державного підприємства на мирне володіння своїм майном і порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
1.6. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.11.2022 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне підприємство "ДоброБуд" Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - ДП "ДоброБуд").
У поясненнях на позовну заяву ДП "ДоброБуд", заперечуючи проти її задоволення, вказувало, зокрема, на ненаданні позивачем доказів наявності заборгованості державного підприємства зі сплати земельного податку та її систематичний характер, а також ненадання доказів порушення прав позивача.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.10.2023 (суддя Ремецькі О. Ф.) позовні вимоги задоволені частково, визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішення про припинення ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельними ділянками, зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення належного ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельними ділянками, які перебувають у постійному користуванні підприємства згідно з державними актами на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000715, серії І-ЗК № 000717, серії І-ЗК №000718, серії І-ЗК № 000719 та передачу земельних ділянок до земель запасу Середнянської селищної ради у зв'язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції на підставі листів Головного управління ДПС у Закарпатській області від 21.05.2021 року та від 11.08.2022 дійшов висновку, що в цій справі у третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору - ДП "Агропромислова фірма "Леанка" наявна заборгованість зі сплати земельного податку перед Середнянською селищною радою у розмірі 809 426, 80 грн, яка виникла 30.04.2014, що, за висновком суду, свідчить про систематичну несплату земельного податку, а отже і наявність правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв'язку із систематичною несплатою земельного податку з підстави, передбаченої пунктом "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач за наявності підстави передбаченої пунктом "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України повинен був прийняти рішення про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП "Агропромислова фірма "Леанка", що свідчить про протиправну бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та наявність підстав для задоволення позову.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.10.2023 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
2.4. Суд апеляційної інстанції з посиланням на правові висновки Верховного Суду, виходив з того, що позивач заявив вимоги лише до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, вказуючи, що спір стосується лише факту бездіяльності відповідача.
Однак, у разі задоволення позовних вимог, право постійного користування земельними ділянками втратить державне підприємство, а предмет доказування в ініційованому селищною радою спорі, становить також факт систематичної несплати земельного податку цим державним підприємством як підстава для припинення такого права.
Суд апеляційної інстанції установив, що ДП "Агропромислова фірма "Леанка" не перебуває в стані припинення, а відповідно до наявного в матеріалах справи статуту основним видом діяльності підприємства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а також вирощування винограду.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги, хоч і спрямовані на спонукання органу владних повноважень до вчинення дій, проте, безпосередньо стосуються прав ДП "Агропромислова фірма "Леанка", якого позивач у позовній заяві визначив, а суд першої інстанції залучив до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, Середнянська селищна рада у касаційній скарзі просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.10.2023, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 2 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із необхідністю відступити від висновку Верховного Суду та відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Так, скаржник зазначає, що спір у справі виник з приводу бездіяльності Держгеокадастру, яка полягає у неприйнятті рішення про припинення права постійного користування ДП "Агропромислова фірма "Леанка" на землю та передачі вказаної землі до земель запасу селищної ради у зв'язку із систематичною несплатою земельного податку підприємством- землекористувачем. Селищна рада вважає, що за сукупності встановлених обставин Держгеокадастр зобов'язаний був прийняти рішення про припинення права постійного користування ДП "Агропромислова фірма "Леанка" на землю та передачу вказаної землі до земель запасу селищної ради і обраний позивачем спосіб захисту, як і склад учасників справи є вірним.
3.1.1. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Середнянська селищна рада вказує на неправильне застосування апеляційним судом положень підпункту "а" пункту 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України та необхідністю відступу від висновку щодо застосування вказаної норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 907/268/22, який застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Заявник касаційної скарги вважає, що внаслідок внесення змін до Земельного кодексу України у органів місцевого самоврядування, зокрема і у Середнянської селищної ради, виникли законні сподівання отримати у комунальну власність усі земельні ділянки державної власності, що перебувають у межах відповідної територіальної громади. Такі сподівання поширюються на усі земельні ділянки державної власності, безвідносно до того, чи є такі земельні ділянки винятками, передбаченими підпунктами "а"-"е" пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України. Зазначені міркування вмотивовані тим, що оскільки за наявності визначених Законом підстав право державної власності на такі земельні ділянки може припинитися, то в такому випадку землі мають перейти до комунальної власності.
Проте внаслідок протиправної бездіяльності Держгеокадастру, попри наявність обґрунтованих підстав припинити право постійного користування, відповідач не вчиняв необхідних дій, тим самим не забезпечив вмотивований інтерес та законне сподівання позивача.
Скаржник вважає, що позиція апеляційного суду, яка побудована на висновках щодо застосування норм права, які викладено у постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 907/268/22, створює ситуацію за якою селищна рада, яка згідно змін до Земельного кодексу України претендує на перехід земель у комунальну власність, позбавлена можливості у будь-який спосіб захищати свої права у ситуації, коли компетентний орган (Держгеокадастр) за наявності передбачених статтею 141 Земельного кодексу України підстав, не вчиняє будь-яких дій щодо припинення права постійного користування, що матиме наслідком передачу відповідних земель на користь територіальної громади.
Середнянська селищна рада вважає, що Верховний Суд у постанові у цій справі повинен прийняти протилежний висновок щодо застосування згаданої норми у подібних правовідносинах, який буде полягати у тому, що в органів місцевого самоврядування на території яких у постійному користуванні перебувають землі державних підприємств щодо яких наявні правові підстави для припинення права постійного користування, наявне "правомірне очікування" щодо передачі відповідних земельних ділянок до комунальної власності, оскільки після припинення права постійного користування державним підприємством щодо відповідних земельних ділянок, відповідні земельні ділянки будуть вважатися землями комунальної власності територіальних громад, а тому такі органи наділені повноваженнями оскаржувати рішення чи дії відповідних компетентних органів щодо вирішення питання про припинення права постійного користування.
3.1.2. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Середнянська селищна рада вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм матеріального права, а саме положень пункту "д" статті 141, статті 143, частин 1, 2 статті 144, частини 1 статті 149 Земельного кодексу України та норм процесуального права, а саме положень частини 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України щодо яких відсутній висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, скаржник вважає неправильними висновки суду апеляційної інстанції стосовно незалучення до участі у справі як відповідача ДП "Агропромислова фірма "Леанка", вказуючи на те, що розпорядником відповідних земельних ділянок є ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, а тому саме ГУ Держгеокадастру уповноважене приймати рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, а після припинення права постійного користування відповідні земельні ділянки в силу підпункту "а" пункту 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України повинні бути передані в запас земель Середнянської селищної ради.
У ситуації, що склалася за наявності підстав, які визначені статтею 141 Земельного кодексу України, припинення право постійного користування відбувається за рішенням компетентного органу, а тому саме цей компетентний орган є належним відповідачем у справі, коли оспорюється прийняте ним рішення чи дії/відмова такого органу.
Скаржник вказує, що у цьому випадку не саме рішення у справі є підставою для припинення права постійного користування, а виключно наказ Держгеокадастру, який може бути прийнятим на виконання такого рішення. Це означає, що рішення суду у цій справі не зобов'язує ДП "Агропромислова фірма "Леанка" до будь-чого, оскільки його прийняття не має наслідком автоматичне припинення права користування, адже для того, аби таке право припинилося компетентний орган (Держгеокадастр) повинен видати відповідний наказ.
Отже, заявник касаційної скарги вважає, що наразі наявні підстави для формування Верховним Судом висновків щодо застосування положень пункту "д" статті 141, статті 143, частин 1, 2 статті 144, частини 1 статті 149 Земельного кодексу України та положень частини 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, які повинні зводитися до того, що у випадку наявності правових підстав для припинення права постійного користування, що передбачені статтею 143 Земельного кодексу України, належним відповідачем у спорі про припинення права постійного користування є землекористувач, що відповідає вимогам частині 2 статті 144 цього Кодексу, а при наявності підстав для припинення права постійного користування, які визначені статтею 141 Земельного кодексу України, припинення право постійного користування відбувається за рішенням компетентного органу, а тому саме цей компетентний орган є належним відповідачем у справі, коли оспорюється прийняте ним рішення чи дії/ відмова такого органу.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області просить відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на тому, що позивач заявив вимоги лише до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, однак у разі задоволення позовних вимог, право постійного користування земельними ділянками втратить державне підприємство, при цьому предметом доказування у цьому спорі має бути також систематична несплата землекористувачем земельного податку цим підприємством як підстава для припинення такого права.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ФДМ України також просить відмовити в її задоволенні, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 залишити без змін, вказуючи на те, що згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 757/8221/19-ц, незалучення усіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом спору по суті заявлених вимог, проте ДП "Агропромислова фірма "Леанка" не було залучено до участі у справі відповідачем, у той час як заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав державного підприємства як постійного землекористувача земельною ділянкою.
3.4. Від представника Середнянської селищної ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке залишено без задоволення, а у судовому засіданні оголошено перерву на 18.06.2024. Повторно подане клопотання представника Середнянської селищної ради, яке надійшло до суду 18.06.2024, залишено без задоволення, з огляду на те, що явка представників учасників справи у судове засідання в суді касаційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 712-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області", утворено Середнянську територіальну громаду, до складу якої увійшли території колишньої Середнянської, Дубрівської, Ірлявської, Киблярівської, Пацканівської та Худлівської сільської ради.
Відповідно до витягу з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об'єднань Середнянську селищну раду зареєстровано 03.12.2020.
Суди також установили такі обставини:
- згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК №000715, виданим агропромисловій фірмі "Леанка" Середнянською селищною радою народних депутатів Ужгородського району Закарпатської області України, землекористувачу надано у постійне користування 1660,3 га землі в межах згідно з планом користування. Землю надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 2 сесії 22 скликання Середнянської селищної ради народних депутатів від 29.12.1994 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10;
- згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК №000717, виданим агропромисловій фірмі "Леанка" Середнянською селищною радою народних депутатів Ужгородського району Закарпатської області України, землекористувачу надано у постійне користування 1660,3 га землі в межах згідно з планом користування. Землю надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 2 сесії 22 скликання Середнянської селищної Ради народних депутатів від 29.12.1994 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10;
- згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК №000718, виданим агропромисловій фірмі "Леанка" Ірлявською сільською радою народних депутатів Ужгородського району Закарпатської області України, землекористувачу надано у постійне користування 1167,3 га землі в межах згідно з планом користування. Землю надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення сесії скликання Ірлявської сільської Ради народних депутатів від 05.04.1994 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1995 № 1;
- згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК №000719, виданим агропромисловій фірмі "Леанка" Ірлявською сільською радою народних депутатів Ужгородського району Закарпатської області України, землекористувачу надано у постійне користування 1167,3 га землі в межах згідно з планом користування. Землю надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 21 сесії 21 скликання Ірлявської сільської ради народних депутатів від 05.04.1994 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1995 № 1.
Відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області від 21.05.2021 № 7436/6/07-16-13-07 Середнянській селищній раді надано перелік боржників станом на 01.05.2021 в розрізі джерел доходів місцевого бюджету, зокрема, щодо ДП "Агропромислова фірма "Леанка", за яким є заборгованість з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, рентної плати за спеціальне використання води (крім рентної плати за спеціальне використання водних об'єктів місцевого значення), плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин), акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, земельного податку з юридичних осіб, надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини, адміністративних штрафів та штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
За змістом листа Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області від 11.08.2022 № 3982/5/07-16-13-08-06 у ДП "Агропромислова фірма "Леанка" наявна заборгованість зі сплати платежу за кодом 18010500 (земельний податок з юридичних осіб) у розмірі 809 426, 80 грн, яка виникла 30.04.2014.
4.3. 02.05.2022 Середнянська селищна рада звернулась до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області з листом від 02.05.2022 вих. № 301/01-25, в якому просила припинити належне ДП "Агропромислова фірма "Леанка" право постійного користування земельними ділянками згідно з державними актами серії І-ЗК № 000715, серії І-ЗК №000717, серії І-ЗК № 000718, серії І-ЗК № 000719.
ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області листом від 06.05.2022 № 18-7-0.72-1407/2-22 відмовило у вимозі Середнянської селищної ради, мотивуючи відмову тим, що невжиття заходів з боротьби із бур'янами, у тому числі невикористанні земельної ділянки, що призвело до її забур'янення, що було встановлено в ході проведеної перевірки, не включено до переліку визначеного статтею 141 Земельного кодексу України. Порушення вимог земельного законодавства, встановлені при перевірці (невикористання земельної ділянки, що потягло за собою її забур'янення та систематична несплата земельного податку) не включені до переліку визначеного статтею 143 Земельного кодексу України. ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області дійшло до висновку, що нормами законодавства не передбачено порушення адміністративного провадження за систематичну несплату земельного податку та вжиття заходів визначених статтею 144 Земельного кодексу України.
4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Середнянської селищної ради до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою та зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення належного ДП "Агропромислова фірма "Леанка" права постійного користування земельними ділянками та передачу земельних ділянок до земель запасу Середнянської селищної ради.
4.5. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Отже, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові необхідно відмовити (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
У постанові від 18.04.2018 у справі № 908/1571/16 Верховний Суд сформулював висновок, що не можуть бути задоволені позовні вимоги щодо захисту права, якого особа немає чи яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено.
"Легітимними очікуваннями" (від анг. "legitimate expectations") є розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України" зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п. 35).
Легітимне очікування спрямоване на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечить захист цих сподівань. Однак легітимні очікування не можна ототожнювати із очікуваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22).
4.6. Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ, який набрав чинності з 27.05.2021, доповнено пунктом 24 розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.
Відповідно до підпункту "а" пункту 24 розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук.
4.7. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги з посиланням на підпункту "а" пункту 24 розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України дійшов висновку, що у цьому випадку у позивача, як органу місцевого самоврядування, наявне "правомірне очікування" щодо передачі відповідних земельних ділянок до комунальної власності, оскільки після припинення права постійного користування державним підприємством щодо відповідних земельних ділянок, відповідні земельні ділянки будуть вважатися землями комунальної власності територіальних громад.
4.8. У свою чергу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за приписами статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.
Водночас суд апеляційної інстанції вказав на те, що норми законодавства визначають, що до комунальної власності не переходять земельні ділянки, які використовуються державними підприємствами на праві постійного користування. Отже, наявність в державного підприємства земельної ділянки на такому правовому титулі, як право постійного користування, свідчить про неможливість переходу такої земельної ділянки у комунальну власність в силу норм Земельного кодексу України.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 вказаного Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.
За змістом пункту "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
У постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 907/268/22 за позовом Середнянської селищної ради до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: 1. Державне підприємство "Червона зірка"; 2. Міністерство економіки України; 3. Фонд державного майна України, за участі Закарпатської обласної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання вчинити дії, а саме прийняти рішення, предмет спору та обставини в якій є подібними правовідносинам у справі, яка розглядається, вказано, що лише у випадку припинення у державного підприємства права постійного користування спірними земельними ділянками, що здійснюється за рішенням відповідного органу - у цьому випадку ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, спірні земельні ділянки могли б бути переданими до земель комунальної власності, а у відповідної ради - виникли б відповідні права на ці земельні ділянки. Неприпинення такого права у державного підприємства у встановленому законом порядку не свідчить про те, що спірні земельні ділянки є комунальною власністю (навіть у випадку розташування їх на території ради) з огляду на положення Земельного кодексу України, а у відповідної ради - виникли б відповідні права та "правомірні очікування" щодо розпорядження ними.
4.9. Також у справі № 907/268/22 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про задоволення позовних вимог Середнянської селищної ради до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на те, що суди попередніх інстанції не встановили належності відповідача, що є обов'язком суду.
4.10. У пунктах 39-44 постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 904/5669/21 (904/801/22), на яку також посилався суд апеляційної інстанції, зазначено таке:
"39. Верховний Суд зауважує, що права, передбачені ГПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи.
40. Визначення відповідачів як одного із видів суб'єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб'єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.
41. За змістом наведених норм сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.
42. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17).
43. Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
44. Звідси належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення".
Крім того у пунктах 5.34-5.36 постанови Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 757/8221/19-ц зазначено таке:
"5.34. Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №761/23904/19 (провадження №61-9953ск20), від 20.01.2021 у справі №203/2/19 (провадження №61-6983ск20)).
5.35. Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.11.2022 у справі № 754/16978/21 (провадження № 61-10309ск22)).
5.36. З огляду на наведене та враховуючи, що звертаючись з цим позовом до суду, позивачка не визначила ОСОБА_1 (нову сторону (нового кредитора) за кредитним договором та договором іпотеки) як співвідповідача та в подальшому не заявила клопотання про його залучення до участі у справі як співвідповідача, Верховний Суд вважає, що в задоволенні такого позову необхідно відмовити, оскільки незалучення усіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог".
4.11. Статтею 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено залучення до участі у справі співвідповідача, заміна неналежного відповідача та встановлено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини 1-3 зазначеної норми).
При цьому вказаною процесуальною нормою не передбачено залучення співвідповідача або заміна первісного відповідача належним за власною ініціативою суду.
Як вбачається з матеріалів справи, Середнянська селищна рада звернулася з позовом до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, визначивши ДП "Агропромислова фірма "Леанка" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Натомість, суди установили, що на підставі державних актів на право постійного користування землею, спірні земельні ділянки перебувають у постійному користуванні ДП "Агропромислова фірма "Леанка", яке, як встановлено судом апеляційної інстанції, не перебуває в стані припинення, а відповідно до наявного в матеріалах справи статуту основним видом діяльності підприємства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а також вирощування винограду.
Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що у разі задоволення позовних вимог Середнянської селищної ради, спрямованих на спонукання органу владних повноважень до вчинення дій, безпосередньо стосуються прав ДП "Агропромислова фірма "Леанка", яке втратить право постійного користування земельними ділянками, а предмет доказування в ініційованому селищною радою спорі, становить також факт систематичної несплати земельного податку цим державним підприємством як підстава для припинення такого права.
Ураховуючи приписи процесуального законодавства та правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 12.12.2023 у справі № 907/268/22, правовідносини в якій є подібними правовідносинам, що виникли у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Середнянської селищної ради до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
4.12. Середнянська селищна рада, не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, оскаржила постанову з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на необхідність відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 907/268/22 та вказуючи на те, що Верховний Суд у постанові у цій справі повинен прийняти протилежний висновок щодо застосування підпункту "а" пункту 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який буде полягати у тому, що в органів місцевого самоврядування на території яких у постійному користуванні перебувають землі державних підприємств щодо яких наявні правові підстави для припинення права постійного користування, наявне "правомірне очікування" щодо передачі відповідних земельних ділянок до комунальної власності, оскільки після припинення права постійного користування державним підприємством щодо відповідних земельних ділянок, ці земельні ділянки будуть вважатися землями комунальної власності територіальних громад, а тому такі органи наділені повноваженнями оскаржувати рішення чи дії відповідних компетентних органів щодо вирішення питання про припинення права постійного користування.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43- 44) і № 818/1688/16 (пункти 44- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44- 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58- 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).
Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Проте скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.12.2023 у справі № 907/268/22, а саме не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних запереченнях висновків Верховного Суду, викладених у вказаній скаржником постанові; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної в таких постановах та зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого позову.
Звідси підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження; посиланням на інші підстави касаційного оскарження скаржник касаційну скаргу не обґрунтовував.
4.13. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту "д" статті 141, статті 143, частин 1, 2 статті 144, частини 1 статті 149 Земельного кодексу України та положень частини 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах з огляду на таке.
Так, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, установивши обставини перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні державного підприємства, виходячи з положень підпункту "а" пункту 24 розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, статей 117, 141 вказаного Кодексу, вимог статті 48 Господарського процесуального кодексу України, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, дійшов висновку, що вимоги позивача безпосередньо стосуються прав ДП "Агропромислова фірма "Леанка", якого не залучено до участі у справі як співвідповідача.
Крім того у постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 907/268/22, правовідносини в якій є подібними правовідносинам сторін у справі, яка розглядається, зазначено, що лише у випадку припинення у державного підприємства права постійного користування спірними земельними ділянками, що здійснюється за рішенням відповідного органу - у цьому випадку ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області спірні земельні ділянки могли б бути переданими до земель комунальної власності, а у відповідної ради виникли б відповідні права на ці земельні ділянки. Неприпинення ж такого права у державного підприємства у встановленому законом порядку не свідчить про те, що спірні земельні ділянки є комунальною власністю (навіть у випадку розташування їх на території ради) з огляду на положення Земельного кодексу України, а у відповідної ради - виникли б відповідні права та "правомірні очікування" щодо розпорядження ними.
Отже, скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм права для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, натомість касаційна скарга за своїм змістом фактично ґрунтується на незгоді з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції, а отже, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено), покладається на скаржника.
Наведене свідчить про непідтвердження підстав касаційного оскарження.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги Середнянської селищної ради не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 907/269/22 слід залишити без змін, а касаційну скаргу - залишити без задоволення.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Середнянської селищної ради Ужгородського району залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 907/269/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак