25 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 924/1080/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,
розглянувши заяву ОСОБА_1
про відвід колегії суддів
у справі №924/1080/21
за позовом ОСОБА_2
за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, щодо предмета спору -
ОСОБА_1
до 1)Приватного акціонерного товариства "Холод", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість Поділля"
про визнання недійсними договорів купівлі - продажу від 29 січня 2021 року і 20 травня 2021 року, та застосування наслідків недійсності правочинів,
15.04.2024 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся через систему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2024 у справі №924/1080/21 разом з клопотанням про зупинення виконання та дії оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку та клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 15.04.2024 для розгляду справи №924/1080/21 визначено склад колегії суддів: Кролевець О.А. - головуючий (доповідач), Баранець О.М., Вронська Г.О.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.05.2024 №32.2-01/747, у зв'язку з відпусткою судді Вронської Г.О., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи №924/1080/21.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2024 для розгляду справи №924/1080/21 визначено склад колегії суддів: Кролевець О.А. - головуючий (доповідач), Баранець О.М., Мамалуй О.О.
Ухвалою Верховного Суду від 06.05.2024 у справі №924/1080/21 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2024 у справі №924/1080/21 залишено без руху, встановлено скаржнику строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали, а саме шляхом подання до Верховного Суду заяви про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучити докази, що підтверджують сплату судового збору в установленому Законом порядку в сумі 541 117,55 грн.
17.05.2024 на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 06.05.2024 у справі №924/1080/21 скаржником подано до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги в якій скаржник заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги, в якому скаржник просить звільнити його від сплати судового збору, або, у будь-якому разі застосувати передбачені статтею 8 Закону України «Про судовий збір» інструменти допуску скарги до її розгляду (розстрочення, відстрочення).
В ухвалі Верховного Суду від 10.06.2024 у справі №924/1080/21 Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги, а тому з урахуванням того, що недоліки касаційної скарги не усунуто, повернув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2024 у справі №924/1080/21 скаржнику.
18.06.2024 ОСОБА_1 повторно звернувся через систему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2024 у справі №924/1080/21 разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження, клопотанням про зупинення виконання та дії оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку та клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Разом з цим, 21.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою про відвід колегії суддів, а саме суддів Кролевець О.А., Баранця О.М. та Мамалуя О.О. від розгляду справи №924/1080/21.
У заяві про відвід суддів Рудик О.А. посилається на п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України. Вказана заява обґрунтована наступним: «Мною 15.04.2024, автором цієї заяви про відвід вперше було подано касаційну скаргу з клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Проте, ухвалою Верховного Суду (головуючий суддя Кролевець О.А., судді Баранець О.М., Мамалуй О.О.) від 06.05.2024 було відмовлено у звільненні від сплати судового збору, а касаційну скаргу залишено без руху. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали, а саме, подати докази, що підтверджують сплату судового збору у сумі 541 117,55 грн. Колегія, відмовляючи у звільненні від сплати судового збору зазначила про відсутність переконливих та достатніх доказів на підтвердження обставин щодо відсутності в нього грошових коштів для сплати судового збору, так і не вказала які додаткові докази належало б було надати для такої переконливості і у такий спосіб навіть не те, що відхилила, а і не зазначила вказане у запереченні (вих. № 924/1080/21-8 від 22.04.2024) про клопотання, якщо Суд прийде до висновку про недостатність доказів, вказати на такі докази. Відсутність правової визначеності внаслідок такого рішення додатково зумовлена існуванням інших ухвал Касаційного господарського суду від 19.02.2024 та від 27.02.2024 у справі 924/232/22, де для звільнення Касаційним судом фізичних осіб було достатньо однієї єдиної довідки з органу Державної податкової служби України про розмір доходів за попередній календарний рік, і жодних інших доказів майнового стану Верховний Суд, не вимагав. Виходячи із цього, заявник був вправі сподіватися якщо не на звільнення, то точно на доведення відповідного його майнового стану. Бо виходячи із принципу вірогідності доказів (ст. 79 ГПК України), за відсутності інших, які це спростовують, ставити під сумнів доводи заявника щодо його майнового стану на підставі доказу, який не визнаний не належним і не допустимим, на наше переконання є не правильно, особливо коли для іншої Колегії такий доказ є достатнім. Поряд із цим не знайшовши у ухвалі від 06.05.2024 відповіді на питання переліку та характеру доказів майнового стану заявника, які для неї були б достатніми, заявник звернувся до інших судових рішень Верховного Суду, які відповідають на подібні питання. Виходячи із підходу Верховного Суду в ухвалі від 20.02.2023 у справі №914/2441/15 (459/143/20), відповідна колегія принаймні вказала, які документи є необхідними та достатніми для вирішення питання кваліфікації майнового стану. Тому, керуючись, зокрема таким підходом, колегії Верховного Суду у справі 914/2441/15 (459/143/20), скаржник, з метою додаткового обґрунтування відповідного майнового стану, який дає підстави для його звільнення від сплати судового збору, на виконання вимог ухвали подав до Верховного Суду, усуваючи недоліків касаційної скарги, подав: відомості стосовно платника податків ОСОБА_1 , що сформовані із його електронного кабінету станом на 15.05.2024, з якого вбачається відсутність у податкового органу відомостей про банківські рахунки фізичної особи; довідку про залишок коштів на його трьох рахунках від 15.05.2024 відкритих у єдиному банку, який загалом складає суму 12 605,18 грн, зазначаючи таким чином перелік рахунків з огляду на відсутність цих відомостей у податкового органу; довідку Пенсійного фонду України форми ОК-5, ОК-7 від 14.05.2024; довідку про доходи № 23 від 17.05.2024 КНП «ХОЦЕМД ТА МК ХОР», з якої також вбачається нарахування заробітної плати у цьому закладі за лютий квітень 2024 року у сумі 115 733,40 грн (без відрахувань), що також вказує про неможливість сплати судового збору. Проте, ухвалою Верховного Суду від 10.06.2024 колегія суддів під головуванням судді Кролевець О.А. та суддів Баранець О.М., Мамалуй О.О. відмовила у звільненні від сплати судового збору (відстрочення чи розстрочення) і повернула касаційну скаргу без розгляду. Будучи обуреним незмістовністю такого судового рішення і відвертим потуранням родині злодіїв і рейдерів колишнього бухгалтера ОСОБА_3 , який вкрав на підставі одної підробленої довіреності (встановлено рішенням Верховного Суду) увесь бізнес, створений моїм дідом ОСОБА_4 , мною 17.06.2024 надіслано до Вищої ради правосуддя скаргу на таких суддів, яка згідно даних офіційного сайту ВРП зареєстрована того ж 17.06.2024 та згідно автоматизованого розподілу передана для розгляду члену ВРП Саліхову В.В. Я не сподівався більше ніколи не «мати процесуальних зустрічей» з такими суддями як Кролевець О.А. , Баранець О.М. та Мамалуй О.О. , і повторно 18.06.2024 подав касаційну скаргу на ту ж постанову апеляційного суду у цій справі із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження та повторним клопотанням про звільнення від сплати судового збору на підставі додатково поданих нових доказів майнового стану, який дає переконливі підстави для його задоволення. Не очікуючи того, на моє превелике розчарування, мене доля знову звела із названою вище колегією, оскільки з невідомих мені причин та обставин, ця нова касаційна скарга на підставі протоколу автоматизованого розподілу цієї справи від 18.06.2024 у зв'язку із передачею справи раніше визначеному складу суду, тобто, тій же самій Кролевець О.А. , Баранець О.М. та Мамалуй О.О. , на що заявник сподіватися і розраховувати на міг. Зазначені нижче обставини загалом у своїй сукупності підтверджують обидві обставини, які підтверджуються характером і цілеспрямованністю попередніх процесуальних дій такої судової колегії на позбавлення права заявника на касаційний перегляд судового рішення з відвертим нехтуванням попередніх правових висновків і касаційних судів і Великої Палати Верховного Суду, а також уже існуючою процесуальною «злістю» і помстою за подану до суддівського дисциплінарного органу скаргою на таких суддів.».
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Кролевець О.А., Баранця О.М., Мамалуя О.О. від розгляду справи №924/1080/21, Верховний Суд дійшов висновку про її необґрунтованість з огляду на таке.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 35 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до частини першої, другої статті 48 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (рішення ЄСПЛ у справі "Хаушильд проти Данії").
Стаття 6 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим.
Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справі "Хаушильд проти Данії").
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. За суб'єктивним критерієм беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі "Білуха проти України").
Європейський суд з прав людини зазначив, що "безсторонність", в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Булут проти Австрії" від 22.02.1996, у справі "Томан проти Швейцарії" від 10.06.1996). Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення.
При цьому, особиста безсторонність суду, як суб'єктивний критерій, презюмується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Білуха проти України" від 09.11.2006).
У контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного.
Згідно з об'єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (пункти 29, 31 рішення Європейського суду з прав людини "Газета "Україна-центр" проти України" від 15.07.2010).
ГПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ'єктивність судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.
Суд зазначає, що не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв'язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов'язані з прийняттям суддями рішень з інших справ.
Таким чином, щодо суб'єктивної складової безсторонності суду заявнику необхідно подати докази фактичної наявності упередженості судді для відводу його від справи, оскільки презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з'являться докази на користь протилежного. І тільки якщо з'являються об'єктивні сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, або його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
У пункті 49 рішення у справі "Білуха проти України" Європейський суд з прав людини з посиланням на свою усталену практику зазначає, що наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. За суб'єктивним критерієм беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
У пункті 52 цього ж рішення щодо об'єктивного критерію зазначено, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Метою відводу судді або складу суду є уникнення будь-яких ситуацій, які б свідчили про зацікавленість у розгляді справи, впливали на об'єктивність під час оцінки обставин справи та прийняття у ній рішення.
Отже, хоча ОСОБА_1 і посилається на пункти 3, 5 частини першої статті 35 ГПК України як на підставу про відвід суддів Кролевець О.А., Баранця О.М., Мамалуя О.О., проте, фактично заява зводиться до незгоди сторони з процесуальними рішеннями, ухваленим колегією суддів у справі №924/1080/21 та незгодою з позицією Суду.
Прямі ознаки обмеження права особи на доступ до правосуддя ґрунтуються виключно на власній оцінці викладених заявником обставин та припущеннях, є необґрунтованими та такими, що зводяться до оцінки процесуальних дій судді при вирішенні питання про залишення касаційної скарги без руху.
Приписами ч. 4 ст. 35 ГПК України, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Наведене свідчить про те, що заява ОСОБА_1 про відвід суддів Кролевець О.А., Баранця О.М., Мамалуя О.О. є необґрунтованою та такою, що суперечить приписам ч. 4 ст. 35 ГПК України.
За змістом частин першої-третьої статті 39 ГПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
З огляду на обставини заявлення відповідного відводу, Суд вважає за необхідне відповідно до частини 3 статті 39 ГПК України передати матеріали справи №924/1080/21 на автоматизований розподіл для визначення судді з розгляду заяви у порядку, встановленою частиною 1 статті 32 цього Кодексу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 35, 38, 39, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Кролевець О.А., Баранця О.М., Мамалуя О.О. від розгляду справи №924/1080/21 визнати необґрунтованою.
2.Передати матеріали справи на автоматизований розподіл для визначення судді з розгляду заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Кролевець О.А., Баранця О.М., Мамалуя О.О.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді О.М. Баранець
О.О. Мамалуй