Справа №461/66/24
19 червня 2024 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова
в складі:
головуючого судді Радченка В.Є.
з участю:
секретаря судового засідання Штогрин В.
прокурора Машталяра Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області (адреса: м.Львів, вул. Генерала Т.Чупринки,85, ідентифікаційний код 02910031) в інтересах держави в особі Львівської міської ради (адреса: 79008, м.Львів, пл. Ринок,1, ідентифікаційний код 04055896) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про витребування майна,-
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна, а саме квартири АДРЕСА_2 у власність територіальної громади м. Львова.
Свої вимоги мотивує тим, що Франківською окружною прокуратурою м. Львова Львівської області під час здійснення нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022142080000041 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України встановлено підстави для звернення до суду із позовом про витребування квартири АДРЕСА_2 у власність територіальної громади м. Львова. Як вбачається з інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), 13.11.2019 державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Бацик М.Г. проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1964087146101). В якості підстави для виникнення права приватної власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно, державним реєстратором зазначено: свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 , видане 09.06.1995 Обласним управлінням житлово-комунального господарства. Окрім вищевказаного свідоцтва, для проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 також подано довідку Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» №2/3941 від 04.11.2019 про реєстрацію згідно інвентаризаційних матеріалів ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» спірної квартири на праві власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 09.06.1995 Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради згідно з розпорядженням № 1479/1995. Через 4,5 місяці з моменту набуття права власності ОСОБА_2 відчужив на користь відповідачки ОСОБА_1 спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.03.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Матвєєвою Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за №642. Водночас, у відповідності до листа Архівного відділу Львівської міської ради в облікових даних архіву розпорядження виконкому ЛМР №1479/1995 від 12.05.1995, №1479 від 12.05.1995 та №1995 від 12.05.1995 не значаться. Згідно із листами ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» слідує, що згідно архівних даних станом на 29.12.2012 право власності на вказану квартиру в БТІ не реєструвалось, запис у реєстровій книзі за №7377 про проведену реєстрацію даної квартири не проводився, а реєстраційна справа не заводилась; у матеріалах інвентаризаційної справи на будинок відсутнє свідоцтво про право власності за № НОМЕР_3 , видане 09.06.1995 виконкомом Львівської міської ради. Комунальною установою «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» у листі також повідомлено, що інформація щодо приватизації та видачі свідоцтва про право власності на дану квартиру в архіві відсутня. Таким чином, наявні достатні підстави вважати, що ОСОБА_2 у незаконний спосіб набув право власності на спірну квартиру, що призвело до її незаконного вибуття із комунальної власності. Відповідно до представлених позивачем актів, будинок АДРЕСА_4 переданий від БУ №4 (Липники) територіальній громаді м. Львова в цілому - із водопровідними та каналізаційними мережами, квартирами та нежитловими приміщеннями, тощо. Внаслідок прийняття у комунальну власність зазначеного будинку в цілому, квартири, які знаходились у ньому і не були приватизовані на момент його передачі, також стали власністю територіальної громади м. Львова. Зважаючи на відсутність волі та будь-яких дій територіальної громади м. Львова (як власника майна) в особі Львівської міської ради та її виконавчих органів, спрямованих на передачу спірного майна будь-якій особі, відсутні підстави вважати ОСОБА_2 добросовісним набувачем майна, оскільки останній не міг не знати про відсутність в нього будь-яких майнових прав на спірне майно. Натомість, в даному випадку слід застосувати положення ст. 388 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача, оскільки спірна квартира придбана Відповідачем за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати ( ОСОБА_2 ), про що набувач ( ОСОБА_1 ) не знав і не міг знати (добросовісний набувач). А відтак, ураховуючи наведене, просить витребувати із приватної власності ОСОБА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об'єкт нерухомого майна - квартиру загальною площею 57,1 кв.м., житловою площею 35,7 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1964087146101).
Ухвалою суду від 04.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 20.02.2024 року підготовче судове засідання закрито та призначено судове засідання.
У судових засіданнях представник позивача Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської областіпозовні вимоги підтримав із підстав, аналогічних викладеним у фабулі позовної заяви.
Представниця Львівської міської ради позовні вимоги прокурора підтримала із аналогічних заявленим ним у фабулі позовної заяви підстав.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву та заяву про застосування строків позовної давності у цивільній справі. Заперечення проти пред'явлених позовних вимог обґрунтовані наступним. Позивачем зазначається у позові та додаються документи, а саме, що у 2015 р. у власність Львівської міської ради було передано згідно Акта приймання - передачі майна, а саме будинок по АДРЕСА_6 було передано від КЕВ Західного оперативного командування до ЛКП «Цитадель-Центр» відповідно до наказу департаменту житлового господарства та інфраструктури від 30.09.2015 р. На аркуші справи 69 міститься документ, що до складу об'єкта передачі належить: житловий будинок на АДРЕСА_4 в кількості 12 квартир. На аркуші справи 82 міститься лист Юридичного департаменту Львівської міської ради від 22.01.2023 р., згідно якого Львівська міська рада у 2015 році прийняла по будинку по АДРЕСА_4 лише 12 квартир, проте, як убачається з інвентаризаційної справи, квартир було 13. Зважаючи на вказані обставини Львівська міська рада у 2015 році не приймала спірну квартиру, дана квартира на балансі не перебуває, а тому витребування спірної квартири у власність Львівської міської ради є передчасним, поки позивачем не буде надано документів, що спірна квартира також була передана у власність позивача ЛМР. До матеріалів справи не долучено будь-яких доказів того, що ЛМР являється власником спірної квартири. Окрім того, позивачем не здобуто доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачу у справі було відомо про те, що спірна квартира вибула від власника незаконним шляхом. На підставі наведеного, у зв'язку із необґрунтованістю й безпідставністю пред'явлених позовних вимог, просить суд постановити рішення, яким відмовити у задоволенні позову керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна. Щодо строку звернення позивача до суду зазначає наступне. 02.01.2024 р. прокуратурою подано позовну заяву до суду. Як зазначено в позові, що Франківською окружною прокуратурою міста Львова під час здійснення нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022142080000041 від 19.04.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України встановлено підстави для звернення до суду із позовом про витребування квартири АДРЕСА_2 у власність територіальної громади м. Львова. Тобто, строк звернення до суду позивач обчислює із 19.04.2022 р. Жодних заяв про поновлення строку позивачем не подається, хоча їм про ці обставини було відомо раніше. Зокрема, це підтверджується тим, що на 21.09.2020 р. відповідача викликали в якості свідка у кримінальному провадженні від 12.06.2020 р. №12020140050001716 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України. Дане кримінальне провадження стосувалося цієї ж квартири та факту її набуття. За наслідком даного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26.10.2020 у справі №461/7443/20 було накладено арешт на спірну квартиру. Зважаючи на те, що прокуратурі було відомо про вказані в позові обставини ще в червні 2020 р., позов позивачем подано лише 02.01.2024 р., а тому строк звернення до суду з вказаним позовом пропущено. У правовідносинах, які регулюються ст. 388 ЦК України, право позивача порушується в момент вибуття майна з його володіння. Можливість захистити порушене право в суді у власника виникає від дня, коли він довідався або, вживши можливих та необхідних у такій ситуації заходів, міг довідатися про обставини вибуття майна з його володіння, в тому числі про особу першого незаконного володільця (першу особу, до якої майно перейшло у володіння). Коли йдеться про об'єкти нерухомого майна, такими заходами передусім є: 1) установлення позивачем фактичної неможливості здійснювати правомочність із володіння власним нерухомим майном (фізична неможливість позивача потрапити в будівлю тощо) та 2) ознайомлення позивача із реєстром речових прав, який ведеться відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», адже цей реєстр є публічним. Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2014 №722 затверджено Порядок доступу посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки, нотаріусів, адвокатів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У п. 3 постанови зазначено, що тільки до 1 жовтня 2015 року до укладення договору про надання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та отримання електронного цифрового підпису для роботи з Державним реєстром прав суди, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи доходів і зборів, органи Служби безпеки та інші органи державної влади (посадові особи) мають право отримувати інформаційну довідку з Державного реєстру прав у паперовій формі, як за об'єктом нерухомого майна, так і за суб'єктом права на нього на підставі письмового запиту в органах державної реєстрації прав. Якщо в подальшому майно перейшло з володіння «першого набувача», який був невідомий, у володіння іншої особи («наступного набувача»), про що в реєстрі речових прав з'явився відповідний запис, то з цього моменту позовна давність розпочалася і саме від дня здійснення такого запису необхідно обчислювати перебіг позовної давності, адже з цього часу позивач вже міг довідатися про особу, яка володіє його майном. У постанові від 27.01.2021 року у справі №186/599/17 (провадження №61-159св19) КЦС ВС роз'яснив, що відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Рішення, за яким спірна квартира перейшла у власність першого набувача прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Бацик М.Г. 19.11.2019 року; було відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що свідчить про появу в реєстрі речових прав відповідного запису, а відтак, можливість позивача довідатися про вказану обставину з огляду на публічність цього реєстру. У постановах від 11.09.2019 по справі №487/10132/14-ц (14-364цс19) та від 12.06.2019 по справі №487/10128/14-ц (14-473цс18) Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме територіальна громада м. Львова в особі ЛМР чи її виконавчих органів, а не позивач (прокурор). Відтак, відповідач також акцентує на спливі позовної давності у вказаному спорі. З огляду на все вищевикладене просить суд відмовити у даному позові.
У судових засіданнях представник відповідачки проти задоволення позову заперечив із аналогічних викладеним у відзиві підстав.
У судове засідання від 19.06.2024 відповідачка та її повноважний представник не з'явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Судові повістки відповідачці скеровувалися рекомендованим поштовим відправленням за місцем реєстрації. Згідно з інформацією поштового відстеження лист вручено адресату.
Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку. Клопотань про відкладення чи про розгляд справи у їх відсутності до суду не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи без поважних причин, суд розглядає справу за відсутності такого учасника.
Суд вважає, що справу можливо слухати у відсутності представників ЛМР та відповідачки, оскільки в судових засіданнях сторони надали свої пояснення суду та в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов'язки та взаємовідносини сторін.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 3 ч. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом установлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про передачу нерухомого військового майна у м. Львові» від 03.02.2010 №193, уряд вирішив прийняти пропозицію Міністерства оборони та Львівської міської ради щодо передачі нерухомого військового майна (будівель та споруд, об'єктів житлового фонду і комунального призначення, інженерних мереж військових містечок) у м. Львові згідно з додатком, яким визначено перелік майна, що передається у власність територіальної громади міста Львова, зокрема, зазначено « АДРЕСА_4 , - 21 пог. метр».
У відповідності до акта приймання-передачі військового майна №1, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради №614 від 21.10.2015 комісія, керуючись розпорядженням Львівського міського голови від 22.09.2015 №342 провела обстеження об'єктів передачі, житлових будинків, нежитлових будівель, комунальних споруд та інженерних мереж, які належать до сфери управління Міністерства оборони України та передаються у власність територіальної громади м. Львова.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №614 від 21.10.2015 було затверджено акт №1 приймання-передачі військового майна залишковою вартістю 287443796,84 грн.
Щодо військового містечка № НОМЕР_4 зазначено будинок по АДРЕСА_4 : кількість поверхів - 3; рік побудови - 1892; площа, що передається - 1113,90; об'єм - 6351,00; кількість квартир - 12; залишкова вартість станом на 01.10.15 - 41428.
Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 30.09.2015 за №541 було затверджено акти приймання-передачі житлових будинків АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 на АДРЕСА_9 від будинкоуправління АДРЕСА_10 .
Згідно з актом приймання-передачі житлового будинку на АДРЕСА_4 , затвердженим наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 30.09.2015 за №541, зазначено: «до складу об'єкта передачі належить житловий будинок на АДРЕСА_11 (в т.ч. житлова 509,4) кв.метрів; загальна площа житлового будинку 1113,9 кв. метрів; кількість квартир - 12».
Зазначене слідує також із листа Юридичного департаменту Львівської міської ради керівнику Франківської окружної прокуратури м. Львова від 23.01.2023 за №314-23, із якого: «До житлових будинків, які передавались у власність територіальної громади м. Львова належав і будинок АДРЕСА_4 . До складу об'єкта передачі, згідно акту, входило 12 квартир. Проте, як вбачається з інвентаризаційної справи, квартир у будинку АДРЕСА_4 , було 13. На момент передачі будинку на АДРЕСА_4 до комунальної власності, квартира АДРЕСА_12 не була зазначена у акті приймання-передачі».
13.11.2019 державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Бацик М.Г. проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1964087146101). 19.11.2019 року зазначеним державним реєстратором прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №49736722.
Серед документів, поданих для державної реєстрації, зазначено «свідоцтво про право власності серія та номер: 02315, видане 09.06.1995 Обласним управлінням житлово-комунального господарства». Також було подано: - довідку, видану ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №2/3941 від 04.11.2019 р. про те, що «згідно інвентаризаційних матеріалів ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 09.06.1995р. Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради, згідно з розпорядженням № 1479/1995»; та - технічний паспорт на приватизовану квартиру, складений Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 07.05.1995 р.
Суд звертає увагу на те, що у вказаному свідоцтві зазначено: «квартира АДРЕСА_2 зареєстрована ЛМБТІ на праві приватної спільної (сумісної або часткової) власності на підставі свідоцтва про право власності і записана (ний) у реєстрову книгу за №7377», - себто не зазначено, в яку саме за порядковим номером реєстрову книгу зареєстровано право власності. Вказана довідка із ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» також зазначених даних не містить.
Зазначене державний реєстратор залишив поза увагою, не призупинивши проведення державної реєстрації прав та самостійно не витребувавши необхідні дані у бюро технічної інвентаризації.
У відповідності до листів Архівного відділу Львівської міської ради від 21.04.2022 №110003-вих-28505 та від 04.01.2023 №4-110003-104 в облікових даних архіву розпорядження виконкому ЛМР №1479/1995 від 12.05.1995, №1479 від 12.05.1995 та №1995 від 12.05.1995 не значаться. Відповідно до листа Галицької районної адміністрації ЛМР від 11.08.2022 №4-31-6917 такою розпорядження №1479/1995 від 12.05.1995 р. не приймалось. Згідно із листами ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 05.05.2022 р. №1072 та від 25.11.2022 р. №3255 слідує, що згідно архівних даних станом на 29.12.2012 право власності на вказану квартиру в БТІ не реєструвалось, запис у реєстровій книзі за №7377 про проведену реєстрацію даної квартири не проводився, а реєстраційна справа не заводилась; у матеріалах інвентаризаційної справи на будинок відсутнє свідоцтво про право власності за № НОМЕР_3 , видане 09.06.1995 виконкомом Львівської міської ради. При тому бюро зазначає, що «згідно матеріалів інвентаризаційної справи в будинку АДРЕСА_4 обліковуються 12 квартир». Комунальною установою «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» у листі від 28.04.2022 №28/04-22-01 також повідомлено, що інформація щодо приватизації та видачі свідоцтва про право власності на дану квартиру в архіві відсутня.
Як про те слідує із мотивувальної частини ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26.10.2020 у справі №461/7443/20 зазначені запити робилися ще 2020 року в межах кримінального провадження від 12.06.2020 р. №12020140050001716 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, - та від указаних органів були отримані аналогічні відповіді.
26.03.2020 ОСОБА_2 відчужив на користь відповідачки ОСОБА_1 спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Матвєєвою Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за №642.
30.06.2022 Галицькою районною адміністрацією ЛМР було видано розпорядження №201 «Про затвердження актів списання багатоквартирних будинків АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_16 з балансу ЛКП «Цитадель-Центр».
Відповідно до акту про списання багатоквартирного будинку з балансу за адресою: АДРЕСА_4 значиться: «Загальна площа будинку - 1113,9 кв.м. Житлова площа квартир - 509,4 кв.м. Загальна площа квартир - 812,7 кв.м. Кількість квартир у будинку - 13 у тому числі: приватної форми власності - 13».
Відповідно до п. 10 Порядку списання з балансу багатоквартирних будинків, затвердженого Постановою КМ від 20.04.2016 р. №301 (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №1178 від 10.11.2021), у разі коли у списаному з балансу багатоквартирному будинку окремі квартири та/або нежитлові приміщення не перебувають у приватній власності та право державної чи комунальної власності на них не зареєстроване, такі квартири та/або нежитлові приміщення приймаються на баланс балансоутримувача, а право власності на них реєструється в установленому законом порядку.
Відтак, навіть після запитів органів прокуратури 2020 та 2022 виконавчі органи ЛМР не зараховували приміщення вказаної квартири до комунальної власності територіальної громади м. Львова.
З набуттям чинності з 15.04.1991 р. Закону УРСР «Про власність», відповідно до ст. 31 якого державна власність розподілялась на дві складові, однією з яких була комунальна власність, що на той час визначалася як власність адміністративно-територіальних одиниць розпочалася процедура розмежування об'єктів державної власності між загальнодержавними інституціями та адміністративно-територіальними одиницями, в результаті здійснення якої об'єкти державної власності закріплювалися в комунальній власності областей, міст Києва і Севастополя, а в подальшому й у власності міст та селищ обласного та районного підпорядкування. 3 набуттям чинності Конституцією України (з 28.06.1996 р.) комунальна власність перестала розглядатися як різновид державної власності, а отже, територіальні громади формально набули рис повноцінного власника комунального майна. Відповідно до глав 24, 25 ЦК, ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право власності територіальної громади може виникати із: - загальних цивільно-правових підстав: а) створення об'єктів власності (ст. 331 ЦК); б) перероблення речі (ст. 332 ЦК); в) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни та ін. (ст. 334 ЦК); г) прийняття спадщини; - спеціальних підстав: а) набуття права власності на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК); б) на знахідку (ст. 338 ЦК); в) примусове відчуження об'єктів права власності приватних осіб з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; г) визнання майна безгосподарним (ст. 335 ЦК); д) передача об'єктів державної власності в комунальну власність тощо. Строки відіграють істотну роль при набутті права власності, зокрема, їх сплив є найважливішим і для набуття права власності на безхазяйне майно, і для набуття права власності за набувальною давністю. Так, для набуття права комунальної власності на безхазяйне нерухоме майно строк володіння становить один рік (ст. 335 ЦК), котрий рахується з моменту постановки нерухомих речей на облік в БТІ.
Особа стає власником за наявності певних умов та юридичних фактів, установлення яких є важливим для з'ясування того, чи виникло в особи право власності. З терміном «набуття» права власності, що використовується в ЦК України, асоціюється процес, тобто система дій. У свою чергу, ці дії і є юридичними фактами, які зазвичай належать до підстав та способів набуття права власності. Таким чином, набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти. Серед юридичних фактів, які входять до його складу, є ті, що становлять підстави, а є ті, що становлять способи набуття права власності. Юридичні факти, що входять до юридичного складу правонабуття вимагають юридичного оформлення, наприклад, при переданні речі (що фіксується, зокрема, в акті приймання-передання). Адже для правонабуття необхідні наявність та спрямованість волі особи (суб'єктивний чинник), тобто право власності на об'єкт набувається лише за умови бажання цього з боку потенційного набувача.
Разом із тим, в актах приймання-передачі спірна квартира (чи її площа, будівельний об'єм) як об'єкт цивільних прав не була зафіксована, - що визначає відсутність належного юридичного оформлення та відсутність юридичного складу/факту правонабуття територіальною громадою м. Львова права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.
Відповідно до правової позиції ВС, «… для застосування передбаченого ст. 387 ЦК правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення таких обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння в позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення в справі фактично тримає його в себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності (постанова КГС ВС від 02.09.2020 у справі №910/13536/19). Аналогічні правові висновки викладені КГС ВС у постановах від 13.02.2018 р. у справі №924/1180/6, від 05.06.2018 р. у справі №907/631/17, від 23.10.2019 р. у справі №910/17416/182.
Разом із тим, позивачем та ЛМР не доведено належними доказами наявності підтвердженого права власності або права законного володіння в територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на відповідне спірне майно.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі №6-2407цс15).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (постанова Верховного Суду України від 16.08.2017 року в справі №6-54цс17; п. 145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, провадження №14-208цс18).
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом і було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (постанова Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року в справі №1522/25684/12).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 листопада 2019 року в справі №911/3680/17 власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Зазначені правові висновки наведені в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі №463/1955/18, провадження №61-10112св21.
Для конструкції норми ч. 1 ст. 388 ЦК України ключовою є ознака відсутності волі власника на відчуження майна. Відповідно, наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Правове значення наявності/відсутності волі власника для застосування ст. 388 ЦК України полягає в тому, що коли власник за власною волею позбувся володіння своїм майном, на власникові лежить ризик необачливого вибору контрагента, якому він довірив майно. Однак власник у такому випадку може звернутись із відповідним позовом про відшкодування збитків до особи, яка здійснила неправомірне відчуження майна власника.
Рішення, за яким спірна квартира перейшла у власність першого набувача прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Бацик М.Г. 19.11.2019 року, котрою й було відкрито відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30.06.2022 №201 спірну квартиру як таку, що перебуває у приватній власності, було списано з балансу ЛКП «Цитадель-Центр».
При цьому, приймаючи вказані рішення, орган місцевого самоврядування (його виконавчі органи) жодного разу не порушував питання приналежності вказаного майна до комунальної власності, таким чином, виявивши волю, що полягала в настанні певних наслідків, котрі припускають розпорядження майном особою - першим набувачем.
У постанові КГС ВС від 30.01.2019 року по справі №916/1326/17 суд наголосив, що прорахунки та помилки державних органівповинні слугувати на користь потерпілих, тобто допущені державою помилки неможна виправляти за рахунок приватних осіб.
А відтак, суд вбачає відсутність ознаки відсутності волі власника на відчуження спірного майна.
Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (постанова КЦС ВС від 30.07.2020 у справі №752/13695/18).
З огляду на все зазначене вище, суд не вбачає, що спірне майно перебувало у територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради та вибуло з її володіння поза її волею.
Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року пункти 166 - 168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17, пункти 40 - 43).
Найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
У постановах від 20 березня 2019 року в справі №521/8368/15-ц та від 18 березня 2020 року в справі №199/7375/16-ц Верховний Суд, посилаючись на те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, дійшов висновку про те, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у добросовісного набувача на користь міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У даній справі суд вбачає нелегітимність мети у вигляді безоплатного позбавлення майна відповідачки, як добросовісного набувача майна, котрою не було допущено жодної винної, протиправної поведінки.
Таким чином, з'ясувавши характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), можливості порушення прав позивача та їх захисту в обраний ним спосіб; чи є відновлення становища, що існувало до можливого порушення права, тим правовим способом, що не лише ефективно захистить цивільний інтерес позивача, а й буде адекватним та пропорційно збалансованим з негативними наслідками для відповідача та інших осіб, з'ясувавши характер, суть та підстави заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються, давши належну правову оцінку долученим доказам у їх сукупності,- суд приходить до переконання про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, тому підстав для задоволення позову не вбачає.
Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
У постанові від 12.04.2021 року у справі №564/2227/17 (провадження № 61-39960сво18) КЦС ВС зазначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.
Оскільки вимоги позивача є необґрунтованими, суд вказує на відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст259, 351 - 355 ЦПК України, суд
Відмовити в задоволенні позову керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області (адреса: м.Львів, вул. Генерала Т.Чупринки,85, ідентифікаційний код 02910031) в інтересах держави в особі Львівської міської ради (адреса: 79008, м.Львів, пл. Ринок,1, ідентифікаційний код 04055896) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про витребування майна.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 26.06.2024 р.
Суддя В.Є. Радченко