Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
25 червня 2024 р. № 520/7466/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2018 по 18.01.2023 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2018 по 18.01.2023 включно у сумі 342055 гривень 62 копійки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач несвоєчасно сплачував належні при звільненні позивачеві суми, в тому числі на виконання судового рішення у справі №520/19859/21. Військова частина НОМЕР_2 здійснила остаточний розрахунок з позивачем 22.02.2024. Проте, відповідачем не нарахований та виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період затримки. Позивач вважає вказані дії протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою суду від 04.04.2024 у справі відкрито спрощене провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
Представник відповідача подав відзив на позов, в якому посилався на те, що грошове забезпечення військовослужбовця не тотожне заробітній платі, отже він не має нести відповідальність за несвоєчасну сплату грошового забезпечення при звільненні позивача.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Справа розглянута з урахуванням строків перебування судді на лікарняному.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши викладені сторонами обставини справи та надані на їх підтвердження докази, суд прийшов до наступного.
Позивач - ОСОБА_1 з 29.10.2005 по 05.10.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу Командувача Повітряних Сил ЗС України від 10.09.2018 № 498, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.10.2018 № 208 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
У період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплачував усі належні йому види грошового забезпечення впродовж служби позивача, останній звернувся до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі №520/19859/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2023 у справі №520/19859/21 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року скасовано в частині відмови у задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату йому щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 3,845,61 грн за період з 01.03.2018 по 05.10.2018 включно в сумі 30,764,88 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утворюються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року залишено без змін.
22.02.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі №520/19859/21 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2023 у справі №520/19859/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.10.2018 у сумі 110 095,80 грн., що підтверджується банківською випискою.
Водночас, Військова частина НОМЕР_2 не нарахувала та не виплатила позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 06.10.2018 по 22.02.2024 (по час повного розрахунку).
Позивач, вважаючи бездіяльність щодо ненарахування та невиплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Судом встановлено, що при виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 позивачу не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.10.2018, що було предметом судового розгляду в адміністративній справі №520/19859/21.
Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом та підтверджується сторонами, 22.02.2024 позивачу на картковий рахунок зараховано суму коштів у розмірі 110 095,80 грн. На підтвердження вказаного відповідачем подано до суду виписку за рахунком за період з 22.02.2024.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведено 22.02.2024.
Відтак, період затримки становить проміжок часу з 05.10.2018 по 22.02.2024.
Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначає, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20.05.2020 року, справа №816/1640/17).
Щодо визначення суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Статтею 27 Закону України Про оплату праці передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 8 вищеназваного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .
У свою чергу, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197) за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Вирішуючи цей спір, судом встановлено, що позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2018 по 22.02.2024, у зв'язку з невиплатою йому при звільненні індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.10.2018.
Сума виплаченої на виконання судового рішення у справі №520/19859/21 грошової допомоги становить 110 095,80 грн.
Період затримки становить проміжок часу з 06.10.2018 по 22.02.2024 (1965 днів).
При вирішенні питання щодо розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі №806/2473/18 (постанова від 30.10.2019).
Згідно наданої відповідачем довідки - розрахунку середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , зокрема, за серпень, вересень 2018 року, грошове забезпечення (що враховується при обчисленні середнього заробітку, згідно Порядку №100) за останні два місяці перед звільненням становить:
Серпень 2018 року 13960,60 грн.;
Вересень 2018 року 13960,60 грн.;
Разом: 27921,2 грн.
Кількість календарних днів за останні два місяці перед звільненням:
Серпень 2018 року 31 день;
Вересень 2018 року 30 днів.
Усього 61 день.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 457,72 грн. (27921,2,66/61).
У свою чергу, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 899419,8 грн. (457,72 грн. х 1965 днів).
Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Розрахунок істотності частки: 110 095,80 грн. (це сума індексації грошового забезпечення, яка виплачена позивачу з порушенням термінів) / 899419,8 грн. (це середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 12,24%.
Отже, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 12,24 %.
Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню, з урахуванням істотності частки 12.24%, становить: 457,72 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 12,24 (істотна частка) х 1965 (кількість днів затримки) / 100 = 110088,98 грн.
На підставі викладеного, суд вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням принципів справедливості та співмірності становить 110088,98 грн.
Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.
Відповідно до ч. 2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до приписів ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2018 по 22.02.2024 в сумі 110088 грн. (сто десять тисяч вісімдесят вісім) гривень 98 коп., з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у розмірі 2734 (дві тисячі сімсот тридцять чотири) грн. 44 коп.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Шляхова