25 червня 2024 рокуСправа №160/12070/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
09.05.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.04.2024 року №932390162750 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 03.04.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 03.04.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач зауважує, що після досягнення 60 річного віку вона звернулась до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте відповідачем-2 протиправно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії. У зв'язку з чим позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
14.05.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області отримало копію ухвали про відкриття провадження у справі 14.05.2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримало копію ухвали про відкриття провадження у справі 14.05.2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи.
Відповідачі у встановлений судом строк відзивів на позовну заяву не надали, як і заяв про визнання позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
03.04.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
10.04.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 від 03.04.2024 року та прийняло рішення №932390162750, яким відмовило в призначенні пенсії за віком.
Дане рішення обґрунтоване тим, що перехід з пільгової пенсії на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача-2, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:
Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
З аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У випадку переведення на інший вид пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 року по справі №520/6808/17 та від 09.06.2021 року по справі №367/1276/17.
При цьому суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закону №1788-XII) в чинні редакції, згідно із висновками рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до п.2 ч.1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Як встановлено судом, позивач отримує пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В свою чергу позивач звернулась до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином позивач просила призначити їй той самий вид пенсії (за віком), хоча й за нормами іншого закону.
Оскільки позивачу фактично призначено пенсію за віком, суд доходить висновку про відсутність підстав в даному випадку повторно призначати позивачу пенсію за віком, проте за нормами іншого закону. При цьому суд звертає увагу, що показник середньої заробітної плати в даному випадку не підлягає застосуванню, оскільки відсутній факт призначення позивачу іншого виду пенсії за іншим законом.
При цьому суд критично оцінює посилання позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 31.10.2018 року у справі №876/5312/17.
Так, у наведеній справі встановлено, що позивачам первинно було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». У подальшому, позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У цих справах суд дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на інший вид пенсії у межах одного закону.
Натомість у даній справі, установлено, що позивачу було призначено пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2023 року по справі №500/4392/22.
При вирішенні даної справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії
Керуючись ст.77, 90, 139, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський