КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №644/1686/22
Провадження № 2/552/363/24
24.06.2024 року Київський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого судді - Кузіної Ж.В.
секретаря судового засідання - Кумир О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтави цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговою розпискою, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики посилаючись на те, що 16 травня 2019 року позивач надала у борг відповідачу грошові кошти в сумі 2800 доларів США, які останній зобов'язався повернути у строк до 16 серпня 2019 року. Зазначене підтверджується договором позики та про що була складена розписка. Відповідач свої боргові зобов'язання не виконав, кошти в обумовлений строк не повернуті. Просила суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу у розмірі 2800 грн., а також 3% річних у сумі 408,26 доларів США на день розгляду справи, пеню у розмірі 153 411 грн. 38 коп. та судові витрати.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 14.03.2022 № 7/0/9-22 у зв'язку із запровадженням воєнного стану на території України територіальну підсудність судових справ Орджонікідзевського районного суду м. Харкова змінено на Київський районний суд м. Полтава.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 13 червня 2023 року справу прийнято до провадження.
Представник позивача та позивач в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно, від представника позивача адвоката Романченко В.В. надійшла заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, не заперечують проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належно, причина неявки невідома. Відзив на позовну заяву відповідно до норм ст. 178 ЦПК України не надав, заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не надходило.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та правовідносини сторін, приймаючи до уваги відсутність підстав, передбачених ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в судове засідання не з'явились, з ухваленням заочного рішення.
Суд, дослідивши докази по справі, дійшов до наступного висновку.
Судом установлено, що 16 травня 2019 року між сторонами укладений договір позики, згідно якого відповідач ОСОБА_2 позичив у позивача ОСОБА_1 2800 доларів США , які зобов'язався повернутиу строк до 16 серпня 2019 року.
Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Крім того, зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог надано оригінал розписки від 16 травня 2019 року про одержання в борг відповідачем 2800 доларів США. ОСОБА_2 своїм підписом підтверджує одержання ним від позивача грошових коштів.
Згідно ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 545 ЦК України врегульовано питання щодо підтвердження виконання зобов'язання, зокрема, передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наведене означає, що повне виконання боржником позикового зобов'язання підтверджується наявністю у нього боргового документа або розписки позикодавця, а належним доказом часткового повернення позики можуть бути лише власноручна розписка кредитора або відповідні записи у борговому документі.
Дослідженням оригіналу боргового документу (розписки від 16.08.2019) установлено, що жодних записів про часткове чи повне повернення позики у ній немає, також суду не надано відповідних розписок позивача, у зв'язку з чим суд вважає доведеним факт невиконання відповідачем зобов'язання за договором позики.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Отже, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»,
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема, позикових, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від від 04.07.2018 по справі № 14-134цс18 та від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц.
Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача борг за договором позики від 16 травня 2019 року у розмірі 2 800 доларів США.
Наслідки порушення позикових зобов'язань визначені нормою статті 1050 ЦК України, якою передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Три проценти річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення платежу/365/100.
Суму боргу за розпискою відповідач повинен був повернути у строк до 16 серпня 2019 року.
Неповернутий борг позичальника за даною розпискою становить 2 800 дол США.
Розрахунок 3% річних:
2 800 х 3 х 1 774 (дні прострочення з 17.08.2019 по 24.06.2024 р) /365/100 =408,26 доларів США.
Отже, з огляду на зміст принципу диспозитивності цивільного процесу суд, розглядаючи позов межах позовних вимог, визнає обґрунтованою вимогу про стягнення трьох процентів річних у заявленому позивачем розмірі.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, апеляційний суд керується таким.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника таких, що ґрунтуються на законі, невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина 1 статті 546 ЦК України визначає види забезпечення виконання зобов'язання, а неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток, право довірчої власності.
Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Суд враховує, що в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).
Як встановлено із матеріалів справи за не виконання зобов'язання в самій розписці розмір пені не визначався.
За наведених обставин, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 153 411 грн. 38 коп.
За правилом, встановленим статтею 141 ЦПК України, суд здійснює розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог, а саме позовні вимоги задоволені на 2/3 частини, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 813 грн. 66 коп. судового збору ( 2/3 від 1220,50 грн.).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, висновок до якого дійшов суд щодо часткового задвоолення позовних вимог , а саме 2/3 частиини, тому з відповідача на користь позвиача підлягає стягненню витрат на правову допомоуг у розмірі 7 334 грн. ( 2/3 чатсини від 11 000 грн.).
Керуючись ст. 10, 12, 81,141, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговою розпискою - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 16 травня 2019 року у розмірі 2 800 доларів США, 3 % річних у розмірі 408, 26 доларві США, а всього 3 208,26 доларів США ( три тисячі двісті вісім доларів 26 центів)
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 8 147 грн. 66 коп. ( вісім тисяч сто сорок сім гривень 66 копійок) У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків не встановлено).
Головуючий Ж.В. Кузіна