19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 204/7727/19
провадження № 61-15399св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 ,
третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів:
Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 , який за життя 10 червня 2004 року склав заповіт, яким належний йому житловий будинок з господарчими, побутовими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що знаходиться на АДРЕСА_1 ), заповідав сину - ОСОБА_1 .
Зазначене домоволодіння належало його батькові на підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 1990 року. У цьому договорі зазначено, що ОСОБА_4 купив жилий глинобитний будинок А-І, житловою площею 24,9 кв. м, уборну Б дощату, огорожі № 1, 2, які були побудовані в 1924 році.
Згідно з технічним паспортом на будинок садибного типу з господарчими будівлями та спорудами, складеному фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , станом на 14 червня 2019 року домоволодіння за вказаною адресою складається з житлового будинку АДРЕСА_2 .
У акті, складеному 14 червня 2019 року інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_5 , зазначається, що житловий будинок В-2, гараж Е збудовані в 2011 році без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, не прийняті в експлуатацію належним чином, тому не є об'єктом спадкування.
Отже, після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_3 , споруд та мостіння № 1-11,1 , які він заповідав йому.
Посилався на те, що 07 березня 2019 року він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із чим була заведена спадкова справа № 161/2019.
12 серпня 2019 року до спадкової справи № 161/2019 долучено заяву спадкоємиці першої черги ОСОБА_3 - дочки спадкодавця від другого шлюбу про прийняття спадщини за законом до майна, неохопленого заповітом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 .
Також 12 серпня 2019 року до спадкової справи № 161/2019 долучено заяву колишньої дружини спадкодавця ОСОБА_2 про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за вказаною адресою.
15 серпня 2019 року державний нотаріус Третьої дніпровської нотаріальної контори Крупська Л. В. прийняла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі колишній дружині ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за вказаною адресою.
11 вересня 2019 року державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупська Л. В. прийняла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої відмовила позивачу
ОСОБА_1 (сину) у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цілий житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Позивач вважав, що житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, розташований за адресою:
АДРЕСА_1 є особистою власністю його батька
ОСОБА_4 , у зв'язку із чим він вимушений звертатися до суду за захистом своїх спадкових прав, як спадкоємець за заповітом, якому померлий батько заповідав спірний житловий будинок у цілому.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на домоволодіння
АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку АДРЕСА_3 ; споруди та мостіння № 1-11 , І, без урахування житлового будинку В-2 і гаражу Е.
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її колишній чоловік ОСОБА_4 , з яким вона перебувала у шлюбі з 14 квітня 1990 року до 29 серпня 2017 року. До реєстрації шлюбу вони проживали фактично разом однією сім'єю, мали сумісний побут, складали гроші. Шлюб зареєстрували після народження спільної дочки ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на його майно, яка складалась з частини житлового будинку, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 , який було придбано під час шлюбу, тому ОСОБА_2 вважає цей житловий будинок спільним майном подружжя. Незважаючи на той факт, що власником даного житлового будинку в документах був зазначений ОСОБА_4 , цей будинок було придбано нею та померлим під час перебування у шлюбі 02 листопада 1990 року.
Спадкоємцями першої черги за законом є діти померлого ОСОБА_4 : ОСОБА_3 та ОСОБА_1 Померлий ОСОБА_4 на момент смерті у шлюбі не перебував.
12 серпня 2019 року вона звернулася до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя після померлого колишнього чоловіка ОСОБА_4 .
15 серпня 2019 року державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупською Л. В. їй відмовлено у посвідченні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що у неї відсутні документи, які підтверджують державну реєстрацію права власності на цей житловий будинок.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Справа судами переглядалася неодноразово.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 06 грудня 2021 року у складі судді Мащука В. Ю. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку АДРЕСА_4 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вважав доведеним факт, що у 1989 році
ОСОБА_4 набув внаслідок продажу спільної сумісної власності, набутої в період шлюбу з ОСОБА_6 (першою дружиною), грошові кошти, про що свідчить досліджений в судовому засіданні попередній договір купівлі-продажу домоволодіння, укладений у 1989 році подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , що також підтверджено в судовому засіданні свідком ОСОБА_6 .
Також суд взяв до уваги копію ощадної книжки ОСОБА_4 станом на 03 травня 1990 року, у якій зазначено, що на його рахунку в Ощадному банку знаходились кошти у сумі 13 597,29 карбованців.
З огляду на зазначене та враховуючи інші докази у справі, суд вважав, що спірне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , хоча і було придбано в період шлюбу ОСОБА_4 з ОСОБА_2 , однак за кошти, які були одержані ОСОБА_4 від продажу домоволодіння, що належало йому та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, відтак, було його особистою приватною власністю.
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного домоволодіння суд відмовив у зв'язку із встановленням в судовому засіданні факту придбання померлим ОСОБА_4 спірного домоволодіння за особисті кошти, які були набуті ним до укладення шлюбу з нею.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 06 грудня 2021 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не наведено належного правового обґрунтування позову, враховуючи, що відбулася зміна, зокрема, площі житлового будинку А-1 на території спірного домоволодіння; не конкретизовано, за рахунок чиїх коштів здійснювались ремонтні та будівельні роботи щодо спірного будинку і відповідні докази суду не надані.
Також ОСОБА_1 не заявлено вимоги щодо визначення ідеальних часток у праві власності на спірне домоволодіння, враховуючи, що у домоволодінні здійснений значний обсяг будівельних і ремонтних робіт, а на частину спірного домоволодіння претендує ОСОБА_2 .
Враховуючи, що спірний житловий будинок придбаний ОСОБА_4
02 листопада 1990 року, суд застосував до правовідносин, які виникли між сторонами норми КпШС України 1969 року.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_2 не наведено детального обґрунтування, вичерпного переліку та опису об'єктів, які були придбані, покращені, побудовані на території спірного домоволодіння за час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, з урахуванням часу фактичного припинення сімейних стосунків, а також апеляційний суд прийняв до уваги, що у судових засіданнях відповідне належне обґрунтування ОСОБА_2 не наводила, вказані обставини не були предметом дослідження та доказування в суді першої інстанції.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 не конкретизувала час фактичного припинення сімейних відносин з
ОСОБА_4 , а це, враховуючи проведення будівельних та ремонтних робіт на території спірного домоволодіння, не дозволяє зробити достовірний висновок щодо обсягу будівель, споруд, перебудов, ремонтних робіт у вказаному домоволодінні на час фактичного припинення сімейних відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Також суд взяв до уваги, що у рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2017 року у справі № 200/7474/17 про розірвання шлюбу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 зазначено, що ОСОБА_2 в позові вказувала, що сторони «давно мешкають окремо одне від одного, не ведуть спільного господарства».
Суд зазначив, що сторони не позбавлені можливості звернутися до суду з іншими позовами.
Постановою Верховного Суду від 07 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року в частині первісного позову ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині первісного позову та направляючи її на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції не дослідив всі обставини справи та дійшов суперечливих висновків щодо заявлених позовних вимог
ОСОБА_1 , оскільки скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні як первісного позову ОСОБА_1 , так і зустрічного позову ОСОБА_2 , апеляційний суд спір по суті не вирішив, спірні відносини сторін не урегулював. Тобто, за визначенням,
«суд не відбувся». Суд апеляційної інстанції одночасно зазначив, що обидва позови є необґрунтованими, сторони не позбавлені можливості звернутися до суду з іншими позовами і тут же вказав, що первісний позов
ОСОБА_1 є передчасним, що є взаємовиключними висновками.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 задоволено частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 06 грудня 2021 року в частині первісного позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині первісного позову та відмовляючи у його задоволенні, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що після смерті
ОСОБА_4 і відкриття спадщини ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку. Як вбачається із зазначеної заяви, ОСОБА_2 повідомила про віднесення спірного житлового будинку до спільного майна подружжя і про належність їй 1/2 його частини, оскільки це нерухоме майно набуте спадкодавцем під час зареєстрованого шлюбу з нею, та повідомила, що їй відомо про заповіт, згідно з яким колишній чоловік заповів житловий будинок іншій особі.
Отже, враховуючи, що презумпція спільності майна подружжя під час розгляду справи судом першої інстанції не спростована, суд апеляційної інстанції вважав, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина виключно щодо 1/2 частки у праві власності на спірний житловий будинок, придбаний ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у шлюбі.
Таким чином, є помилковими висновки суду першої інстанції про те, що спірне домоволодіння було особистою приватною власністю померлого ОСОБА_4 , оскільки було придбане за його особисті кошти, а також є помилковими висновки суду першої інстанції для визнання права власності в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_1 у цілому, а не на належну спадкодавцю частку в ньому, оскільки це буде порушувати права ОСОБА_2 на отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя та володіння майном відповідно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції не враховано того, що 23 червня 1990 року ОСОБА_4 , через два місяці після одруження з ОСОБА_2 , уклав попередній договір купівлі-продажу будинку на АДРЕСА_1 та передав кошти у розмірі 4 500,00 карбованців в рахунок завдатку, а інша частина була передана під час нотаріального оформлення будинку 02 листопада 1990 року. Отже, спірний будинок було придбано за власні кошти ОСОБА_4 , вилучені
від продажу іншого належного йому та його першій дружині ОСОБА_6 житлового будинку, які зберігалися на ощадній книжці і були зняті у день укладення попереднього договору.
Також судом апеляційної інстанції не враховано того, що спільним для подружжя є майно, придбане не лише у шлюбі, але і за рахунок спільних коштів, праці або трудової участі кожного із подружжя.
Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі
№ 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 22 січня
2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).
Відзив на касаційну скаргу
У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дрозд Р. Ю. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 26 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
22 травня 2024 року справу передано судді-доповідачу.
Встановлені судами фактичні обставини справи
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
ОСОБА_9 є дочкою ОСОБА_4 та
ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 13 грудня 1988 року державним нотаріусом Сімферопольської державної нотаріальної контори Кримської області, на підставі статті 22 КЗпШ УРСР та відповідно до заяви подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які мешкають в АДРЕСА_5 , у загальному спільному майні подружжя придбаному ними в період шлюбу, право власності на 1/2 частини належить ОСОБА_4 . Спільне майно подружжя, право власності на яке посвідчується у вказаній частці, складається з незакінченого будівництвом житлового будинку з виконанням будівельних робіт на 80 %, що знаходиться в АДРЕСА_5 , який значиться за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про забудову садиби у сільських населених пунктах УРСР, виданого 14 жовтня 1983 року за № 94 виконкомом Сімферопольського району Кримської області.
У свідоцтві про забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, забудовником за адресою: АДРЕСА_6 , була ОСОБА_6 . Відповідно до відмітки проставленої у свідоцтві, 13 грудня 1988 року за
№ 1-2083 Сімферопольської районної держнотконтори видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину вказаного будинку на ім'я ОСОБА_4 .
Згідно з договором купівлі-продажу будинку від 13 березня 1989 року (договір нотаріусом не посвідчено), ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , які мешкають за адресою: АДРЕСА_5 , склали договір купівлі-продажу будинку, за яким ОСОБА_6 продала будинок на АДРЕСА_5 за суму 33 000,00 карбованців.
За договором купівлі-продажу від 04 квітня 1991 року, посвідченого секретарем виконкому Гвардійської селищної Ради народних депутатів, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 продали Куртбединову Февзі цілий житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_5 . Житловий будинок належить ОСОБА_6 та ОСОБА_4 по 1/2 частині. Житловий будинок продано за 19 000,00 карбованців.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 червня 1990 року (договір нотаріально не посвідчено) будинку на АДРЕСА_1 , ОСОБА_11 продала ОСОБА_4 будинок на
АДРЕСА_1 , договір укладено на суму 4 500,00 карбованців,
500 карбованців покупець повинен був передати покупцю при оформленні будинку.
Згідно з договором купівлі-продажу від 02 листопада 1990 року, який буд нотаріально посвідчений, ОСОБА_4 купив у ОСОБА_11 жилий глинобитний будинок А-І, житловою площею 24,9 кв. м, уборна Б дощата, огорожі № І, 2, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Будинок придбано за 5 000,00 карбованців.
Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3
від 14 листопада 1989 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 11 липня 1989 року зроблено запис № 340.
Відповідно до копії ощадної книжки рахунок № НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_4 станом на 03 травня 1990 року на рахунку останнього було
13 597,29 карбованців.
У акті від 14 червня 2019 року, складеному інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_5 , зазначено, що на час складення акта домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 35,3 кв. м, житловою площею 18,9 кв. м; житлового будинку літ. В-2, загальною площею
113,4 кв. м, житловою площею 48,1 кв. м (збудований без документів, що дають право на виконання будівельних робіт); літ. Е - гараж (збудований без документів, що дають право на виконання будівельних робіт); літ. Д - сарай тимчасовий; літ. Г - убиральня; споруди та мостіння № 1-11, І.
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії І НОМЕР_5 ОСОБА_4 та ОСОБА_12 уклали шлюб
14 квітня 1990 року у Бабушкінському районному у м. Дніпропетровську відділі запису актів цивільного стану виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська, актовий запис
№ 410.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 18 липня 2017 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано (справа № 200/7474/17).
При цьому, зазначеним судовим рішенням встановлено, що спору про поділ спільно нажитого майна немає.
10 червня 2004 року ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчено державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л. А., відповідно до якого він на випадок своєї смерті зробив розпорядження про те, що належний йому житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, та земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , заповідає ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 66 років, про що 02 квітня 2019 року складено відповідний актовий запис № 750.
07 березня 2019 року ОСОБА_1 подав до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 на підставі чого було заведено спадкову справу № 161/2019.
Відповідно до відповіді Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської обласної ради
(далі - КП «ДМБТІ» ДОР) від 19 червня 2019 року за № 8887, станом
на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 , містяться відомості про право власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 1990 року, посвідченого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-4980, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 172 за реєстровим № 147. Загальна площа по літ. А - 1 складає - 52,5 кв. м, житлова площа - 24,9 кв. м. В матеріалах інвентаризаційної справи відомості про самочинне будівництво, перепланування відсутні.
12 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Третьої дніпровської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки це спадкове майно було набуто спадкодавцем під час зареєстрованого шлюбу.
Також 12 серпня 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Третьої дніпровської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини,
а саме - майна, яке не охоплене заповітом, після смерті батька
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
06 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину цілого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за заповітом на його ім'я після смерті батька ОСОБА_4 .
Відповідно до постанови державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупської Л. В. від 11 вересня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цілий житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,
в цілому, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 .
Постановою державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупської Л. В. від 15 серпня 2019 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 колишнього чоловіка - ОСОБА_4 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині зустрічного позову не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції в її оскаржуваній частині не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Положеннями статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що 10 червня 2004 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л. А., відповідно до якого на випадок своєї смерті він зробив розпорядження про те, що належний йому житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, та земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , заповідає
ОСОБА_1 .
При цьому спірний будинок набуто спадкодавцем ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 1990 року, укладеного ним з ОСОБА_11 .
На час придбання спірного житлового будинку (02 листопада 1990 року) ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , укладеним 14 квітня 1990 року.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті
58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна.
Згідно із статтею 22 КпШС України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Статтею 16 Закону України «Про власність», чинного на час придбання спірного нерухомого майна, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.
Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі
№ 372/504/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17).
Суд апеляційної інстанції врахував, що спірний будинок був придбаний ОСОБА_4 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та за спільні кошти, а тому на нього розповсюджується режим спільної сумісної власності.
Також суд правильно виходив із того, що ОСОБА_1 не надав суду належних, достовірних та допустимих доказів на спростування того, що спірний житловий будинок не є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а є особистою приватною власністю померлого батька.
Оскільки ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільної сумісної власності на зазначене майно, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина виключно на 1/2 частки у праві власності на спірний житловий будинок.
Посилання у касаційній скарзі на те, що спірний будинок було придбано за особисті кошти ОСОБА_4 , одержаних від продажу іншого належного йому та його першій дружині ОСОБА_6 житлового будинку, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Суд апеляційної інстанції, дійшовши правильного висновку про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 лише на частку спірного майна, повністю відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, незважаючи на те, що він набув право цю частку у порядку спадкування за заповітом, звернувшись у передбачений законом строк до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті батька.
Отже, апеляційним судом спір по суті не вирішено, спірні відносини сторін не урегульовано. Тобто, за визначенням, «суд не відбувся».
Суд апеляційної інстанції не врахував, що відмова позивачу у задоволенні позову позбавить його можливості звернутися до суду із позовом про визнання права власності на спірний будинок у порядку спадкування після смерті батька через імперативну вимогу до тотожного позову (пункт 2 частини першої статті 186 ЦПК України). Суд не звернув уваги на те, що заявлення вимоги на меншу частку спадщини не буде свідчити про пред'явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов. Таким чином судом апеляційної інстанції перекрито ОСОБА_1 шлях для захисту своїх прав як спадкоємця.
Суду апеляційної інстанції необхідно було визнати за ОСОБА_1 право власності на частку домоволодіння АДРЕСА_1 , а не відмовляти у задоволенні позову.
При цьому, зважаючи на вимоги позивача про визнання права власності на увесь будинок, визнання за ним права власності на його частку не є виходом за межі позовних вимог, як помилково вважав суд апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду не врахував висновки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 07 червня 2023 року, в зв'язку з якими скасовано судове рішення та які є для суду обов'язковими (частина п'ята статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та часткове задоволення позовної вимоги (50%),
то з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 059 грн з кожної, понесений позивачем при поданні позовної заяви та касаційної скарги (1 412 грн + 2 824 грн = 4 236 грн х 50% : 2).
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на частку домоволодіння
АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку АДРЕСА_3 ; споруди та мостіння № 1-11 , І.
Стягнути з ОСОБА_13 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 059 грн з кожної.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
І. Ю. Гулейков
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович