24 червня 2024 року Справа № 480/9251/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9251/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України №2011-XII від 20.12.1991 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Свої вимоги мотивує тим, що в день звільнення з військової служби, 21.07.2023р., відповідачем не було проведено нарахування та виплати їй одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячною грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка передбачена абзацом другим пункту 2 ст. 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зі змінами) (далі за текстом - Закон № 2011-XIІ).
Не нараховуючи та не виплачуючи їй одноразову грошову допомогу, відповідач можливо послався на те, що календарна вислуга років позивача станом на день звільнення зі служби становить менше 10 років, що є недостатнім для набуття права на виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З такою позицією відповідача позивач не погоджується, оскільки прикордонний загін, не виплативши одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, своєю бездіяльністю безпідставно прирівняв позивача до осіб, які звільнені з військової служби за пунктами: д), е), є), з), и) ч. 5 ст. 26 Закону України N2232-ХІІ, оскільки підставою для її звільнення не була службова недбалість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем чи набрання обвинувальним вироком суду законної сили, чи набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією.
При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХII наявність «вислуги 10 років і більше», отже відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності календарних років вислуги.
Отже, позивач вважає, що її права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби були порушені.
Ухвалою від 30.08.2023р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.22-23), в якому у задоволенні позовних вимог просив відмовити, оскільки для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за сімейними обставинами за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» необхідні такі умови: наявність сімейних обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. наявність вислуги 10 років і більше.
Звільнення згідно з підпунктом "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (або ж дітей) віком до 18 років) не є підставою для звільнення, передбаченою переліком сімейних обставин, визначених Кабінетом Міністрів України, відповідно не є підставою для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, на думку представника відповідача, у ОСОБА_1 відсутня календарна вислуга більше 10 років та підстава для звільнення у вигляді сімейних обставин, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 р. № 413 (звільнення з огляду на те, що обоє з подружжя проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років не включене до такого Переліку), у зв'язку з чим підстави для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні.
Зазначає, що у листі Міністерства економіки України від 25.07.2022 № 4711-06/52029-03 вказано, що у разі звільнення з огляду на сімейні обставини з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовець не набуває права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», оскільки обставини та причини такого звільнення визначені нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а не рішенням Кабінету Міністрів України, як це передбачено частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців».
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що з 10.03.2015 року до 21.07.2023р. позивач проходила військову службу в лавах Державної прикордонної служби України, що підтверджується витягом із послужного списку, який наданий відповідачем 21.07.2023р. №12/660.
21.07.2023р. наказом НОМЕР_2 прикордонного загону №577-ОС позивача було звільнено з військової служби у запас за пунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1062 Л2 2232-Х11 «Про військовий обов'язок і військову службу» (зі змінами) (далі - Закон № 2232-ХІІ) та виключено зі списків особового складу військової частини.
Згідно з наказом №577-ОС від 21.07.2023р. вислуга років станом на 21 липня 2023 року становить: календарна: 08 років 04 місяці 11 днів, пільгова - 04 роки 02 місяці 05 днів, всього 12 років 06 місяців 16 днів.
Того ж дня ОСОБА_1 ввернулася до відповідача із відповідним рапортом (від 21.07.2023р.№02/33/56 23-Вн.), в якому, серед іншого, просила нарахувати та виплати їй відповідно до абзацу другого пункту 2 ст. 15 Закону №2011-XІІ одноразову грошову допомогу в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби у зв'язку зі звільненням з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини.
В день звільнення з військової служби, 21.07.2023р., та в подальшому відповідачем не було проведено нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячною грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка передбачена абзацом другим пункту 2 ст. 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-XІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні нарахування та виплати всіх сум грошового забезпечення, що належать позивачу при звільненні з військової служби, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз.2 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до п.1 розділу XXXII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Перелік сімейних обставин або інших поважних причин встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу».
Як встановлено судом, ОСОБА_1 була звільнена з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначений підпунктом «г» пункту 3 частини 5 ст. 26 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», але які відсутні в постанові Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413.
Так, пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): зокрема, один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) та має вислугу років станом на 21 липня 2023 року 12 років 06 місяців 16 днів (тобто, умова про наявність 10 і більше років вислуги у цьому випадку дотримана), має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд вважає неприйнятними аргументи відповідача про те, що військовослужбовець не набуває права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 15 Закону № 2011-XII, оскільки обставини та причини такого звільнення визначені нормами Закону №2232-XII, а не рішенням Кабінету Міністрів України, як це передбачено частиною 2 статті 15 Закону № 2011- XII, оскільки у межах цього спору під час правозастосування перевага надається приписам закону, а не підзаконного нормативно-правового акту, яким, власне, є Перелік № 413 та який не відповідає за змістом приписам Закону №2232-XII.
При цьому, суд вважає необхідним відмітити те, що абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ містить відсилання до визначення Кабінетом Міністрів України переліку сімейних обставин або інших поважних причин, не нівелює право військовослужбовця, звільненого через сімейні обставини, які напряму визначені законом, на отримання одноразової грошової допомоги.
Суд звертає увагу на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі -також Постанова № 413, Перелік сімейних обставин).
Постанова № 413 та затверджений нею Перелік сімейних обстави не містять обмежень щодо застосування у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Постанова № 413 у вступній частині містить загальне покликання на те, що видається відповідно до ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Також слід зауважити, що норми ст. 26 Закону № 2232-ХІІ щодо підстав звільнення під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану зазнавали неодноразових змін.
Зокрема, п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ був доповнений підпунктом «г» в квітні 2022 року на підставі Закону України від 01.04.2022 № 2169-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян».
До цього часу такої підстави як звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин під час проведення мобілізації та воєнного стану Закон № 2232-ХІІ не передбачав.
Тобто норми п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, якими врегульовано право на отримання одноразової грошової допомоги звільненим з військової служби військовослужбовцям, були законодавчо сформовані раніше внесення змін до ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, які додатково передбачили підстави звільнення за сімейними обставинами під час проведення мобілізації та воєнного стану.
Внаслідок цього виникли неузгодженості, що не усунуті на законодавчому рівні, між зазначеними правовими нормами.
Тому певні неузгодженості в нормах Закону № 2232-ХІІ та Закону № 2011-ХІІ не можуть бути підставою для відмови позивачу у виплаті належної їй одноразової грошової допомоги.
Таким чином, на думку суду, буквальне та системне тлумачення наведених законодавчих норм свідчить про те, що законодавець не мав наміру свідомо обмежити право на виплату одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби через сімейні обставини, які прямо передбачені положеннями ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
При цьому суд відмічає, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність вислуги 10 років і більше.
У законі відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме "календарних років" вислуги.
Як встановлено судом, на час звільнення позивача її вислуга становила понад 12 років, відтак умова про наявність 10 і більше років вислуги була дотримана.
Крім того, відповідачем у відзиві на позовну заяву не зазначав про таку підставу для невиплати грошової допомоги як «недостатність років вислуги».
Отже, виходячи з обставин справи та відповідних норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, позивач мала законне сподівання на виплату їй передбаченої законом одноразової грошової допомоги у зв'язку з тривалою (понад десять років) військовою службою, а відповідач безпідставно, відмовивши їй у такій виплаті, незаконно позбавив позивача належної їй до виплати одноразової грошової допомоги.
Суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження факту нарахування та виплати позивачу такої грошової допомоги станом на час її звільнення.
Відтак, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка передбачена абзацом другим пункту 2 ст.15 Закону №2011-ХІІ.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка передбачена абзацом другим пункту 2 ст.15 Закону №2011-ХІІ.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов має бути задоволений.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом відповідно до ст.139 КАС України не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України №2011-XII від 20.12.1991 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова