08 квітня 2024 рокуСправа №160/5018/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
23.02.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №046350015175 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.02.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 без врахування рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1- 5/2018(746/15);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровські області зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи з 02.10.2000 року по 16.12.2004 року, з 08.12.2019 року по 27.12.2019 року, та 21.06.2022 року по 31.12.2023 року на посаді машиніста підіймальної машини дільниці стаціонарного обладнання 1, з повним робочим днем на поверхні, зарахувати до страхового стажу період перебування на обліку в центрі зайнятості з 13.11.1997 року по 15.03.1998 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до заяви від 30 січня 2024 року, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 30.01.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, проте, спірним рішенням відповідача від 05.02.2024 року №046350015175 позивачеві протиправно відмовлено у призначенні пенсії, з посиланням на те, що заявниця не досягла пенсійного віку та в неї відсутній необхідний пільговий стаж. Так, спірним рішенням, зокрема, відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи позивача на посаді машиніста підіймальної машини з 02.10.2000 року по 16.12.2004 року, з 08.12.2019 року по 27.12.2019 року та 21.06.2022 року по 31.12.2023 року з причини відсутності такої професії в переліку професій до наказів про атестацію №1749 від 17.12.1999р. та №3897 від 02.12.2019р. робочих місць, проте, така позиція відповідача є безпідставною, оскільки вищевказаний пільговий стаж роботи позивача підтверджується наданими відповідачу документами, а саме: трудовою книжкою, яка містить усі необхідні записи, що підтверджують період виконуваної роботи, її характер та зайнятість за професіями, що віднесені до Списку №2, а також відповідними довідками про пільговий характер роботи, які місять інформацію про номери наказів та розпоряджень, за якими проведено атестацію робочого місяця, копіями наказів про атестацію з переліком посад і професій та відомостями з реєстру застрахованих осіб, в яких міститься інформація в розділі про спеціальний стаж та зазначено його тривалість (сторінка 6-9) звіт про роботу, яка віднесена до спеціального стажу з 2000-2004 р.р.; за грудень 2019 року, та за 2022-2023р.р., а також про те, що підприємством було подано звітність за кодом звітності ЗП 3013Б1, що у сукупності підтверджує, що позивач працювала на посадах згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 213-VIII. Водночас, оскільки обов'язок проведення атестації покладається на керівника підприємства, а умови праці, за якими працював позивач, залишалися незмінними значний проміжок часу, при наявності атестації робочого місця і незмінності умов праці, певні недоліки в оформленні документів щодо проведеної атестації не можуть обмежувати гарантії працівника на зарахування пільгового стажу його роботи і отримання пенсії на пільгових умовах. Також, позивачем зазначено, що спірним рішенням протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду її знаходження на обліку в центрі зайнятості з 13.11.1997 року по 15.03.1998 року, оскільки запис про цей період внесено до трудової книжки раніше дати її заповнення на підприємстві, однак, такі доводи пенсійного органу не відповідають вимогам чинного законодавства, бо відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка заводиться на працівника на підприємстві, та відповідно до п.2.19 цієї Інструкції до трудової книжки вносяться всі відомості про роботу, навчання, що передували даті заведення трудової книжки, зокрема, безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю заноситься у трудову книжку органом державної служби зайнятості населення, при цьому, передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві. Однак, відповідач безпідставно не взяв до уваги вищевказані записи трудової книжки позивача та надані ним документи при вирішенні питання про призначення позивачеві пенсії. Отже, відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, що, в свою чергу, зумовило звернення позивача до суду із цим позовом. Також позивач наголошував, що пенсійний орган при розгляді її заяви про призначення пенсії має врахувати положення рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) та застосувати приписи пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р.), згідно з якою позивач має право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах в 50 років, однак, відповідач в оскаржуваному рішенні протиправно визначив датою набуття позивачем права на таку пенсію досягнення нею 55 років відповідно до приписів п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», хоча при такому підході відповідачем віддано перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства та залишив поза увагою вищевказане рішення Конституційного Суду України, що є неприпустимим.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5018/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 15.03.2024 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Також вказаною ухвалою суду витребувано у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Копія позовної заяви з додатками до неї та копія ухвали суду від 28.02.2024 року скерована за допомогою електронних засобів зв'язку до електронного кабінету відповідача та доставлена до електронного кабінету підсистеми «Електронний суд» Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 23.02.2024 року о 23:48год. та 01.03.2024 року о 06:54год., відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявними в матеріалах справи, однак, станом на 08.04.2024р. відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
При цьому, за приписами частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.01.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
На час звернення ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за призначенням пенсії їй виповнилося 50 років 00 місяців 06 днів.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 30.01.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення від 05.02.2024р. №046350015175, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв'язку із недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV у редакції, чинній на день її звернення за призначенням пенсії, має становити 55 років, в той час як вік заявниці - 50 років 00 місяців 06 днів. Також у цьому рішенні зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 30 років 04 місяці 17 днів, з яких пільговий стаж за Списком №2 - 14 років 11 місяців 17 днів. Разом з тим, цим рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду з 13.11.1997р. по 15.03.1998р., оскільки запис зроблено до дати видачі трудової книжки НОМЕР_1 від 13.10.1998р., а також відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи позивача з 02.10.2000 року по 16.12.2004 року, оскільки в переліку професій до атестації №1749 від 17.12.1999р. відсутня професія, зазначена у пільговій довідці, та періодів роботи з 08.12.2019 року по 27.12.2019 року та 21.06.2022 року по 31.12.2023 року, оскільки відсутній перелік професій за Списком №2 до атестації №3897 від 02.12.2019р.
Незгода позивача з вищевказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 через недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку, а також щодо відмови у зарахуванні до її страхового та пільгового стажу спірних періодів роботи та перебування на обліку в центрі зайнятості і отримання у зв'язку із цим допомоги по безробіттю, зумовила звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з п. “б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
При цьому, ст.13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом “б” якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті „б“- - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Отже, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. “б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02.03.2015р. №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.
При цьому з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його Преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України №2148-VIII від 03.10.2017р.) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України №2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України №2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. “б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Відтак, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п.“б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б” статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом “б” статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту “б” статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України”). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Відповідачем у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.
Як встановлено судом, позивач на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 30.01.2024р. досягла - повних 50 років (дата народження 24.01.1974) та мала загальний страховий стаж роботи, що визнаний відповідачем у спірному рішенні - 30 років 04 місяці 10 днів, в тому числі, пільговий стаж за Списком №2 - 14 років 11 місяців 17 днів (за визнаною пенсійним органом кількістю років), а, отже, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку - 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
З огляду на наведене та зважаючи на встановлення судом, що позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії досягла 50 річного віку, що є достатнім пенсійним віком у розумінні приписів пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р.), та мала визнаний відповідачем загальний страховий стаж понад 30 років, з яких пільговий стаж роботи за Списком №2 - 14 років 11 місяців 17 днів, що вже є достатнім стажем для призначення пільгової пенсії, суд доходить висновку про протиправність та необґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.02.2024р. №046350015175 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 на підставі її заяви від 30.01.2024р., з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку - 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, а, отже, відповідно про скасування цього рішення в цій частині і задоволення позовних вимог в цій частині.
Крім цього, як встановлено судом, оскаржуваним рішенням було відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду з 13.11.1997р. по 15.03.1998р., оскільки запис зроблено до дати видачі трудової книжки НОМЕР_1 від 13.10.1998р., а також відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи позивача з 02.10.2000 року по 16.12.2004 року, оскільки в переліку професій до атестації №1749 від 17.12.1999р. відсутня професія, зазначена у пільговій довідці, та періодів роботи з 08.12.2019 року по 27.12.2019 року та 21.06.2022 року по 31.12.2023 року, оскільки відсутній перелік професій за Списком №2 до атестації №3897 від 02.12.2019р.
Так, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами пункту 20 вказаного Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.
Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як слідує з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.10.1998р. ОСОБА_1 , копія якої міститься в матеріалах справи, позивач, зокрема, працювала на підприємстві ВСП Шахтоуправління імені «Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» (шахта «ім. Героїв Космосу»):
- з 02.10.2000 року по 27.12.2019 року на посаді машиніст підіймальних машини, за підсумками атестації робочих місць за умовами праці підтверджено право на пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 розділ 1, пункт 1.1а Постанови КМУ №36 від 16.01.2003р., розпорядження про підсумки атестації №4922 від 08.12.2014р. (записи №№9-11);
- з 21.06.2022р. по теперішній час на посаді машиніст підіймальних машини, за підсумками атестації робочих місць за умовами праці підтверджено право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2, наказ №3897 від 02.12.2019р. (запис №18).
Водночас, відповідно до довідки ВСП Шахтоуправління імені «Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 29.01.2024 року №126 ОСОБА_1 дійсно працює у ВСП Шахтоуправління імені «Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» (шахта «ім. Героїв Космосу»):
з 02.10.2000р. - наказ №147к від 02.10.2000р. по 15.01.2003р. за професією, посадою машиніст підіймальної машини дільниці з обслуговування та ремонту стаціонарного обладнання та вертикальних стовбурів з повним робочим днем, що передбачено Списком №2 розділ 1 підрозділ 1 пункт «а» позиція 2010100а-14021, затверджена постановою КМУ від 11.03.1994р. №162 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV; за період з 02.10.2000р. по 15.01.2003р. - 02 роки 03 місяці 14 днів;
з 16.01.2003р. по 02.08.2016р. за професією, посадою машиніст підіймальної машини дільниці з обслуговування та ремонту стаціонарного обладнання та вертикальних стовбурів, дільниці стаціонарного обладнання №1 з повним робочим днем, що передбачено Списком №2 розділ 1 підрозділ 1 пункт «а» позиція 1.1а, затверджена постановою КМУ від 16.01.2003р. №36 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV; за період з 16.01.2003р. по 02.08.2016р. - 13 років 06 місяців 18 днів;
з 03.08.2016р. по 27.12.2019р. за професією, посадою машиніст підіймальної машини дільниці стаціонарного обладнання №1 з повним робочим днем, що передбачено Списком №2 розділ 1 підрозділ 1, затверджена постановою КМУ від 24.06.2016р. №461 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV; за період з 03.08.2016р. по 27.12.2019р. - 03 роки 04 місяці 25 днів;
з 21.06.2022 року - наказ №115/11к від 20.06.2022р. по теперішній час за професією, посадою машиніст підіймальної машини дільниці стаціонарного обладнання №1 з повним робочим днем, що передбачено Списком №2 розділ 1 підрозділ 1, затверджена постановою КМУ від 24.06.2016р. №461 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV; за період з 21.06.2022р. по 29.01.2024р. - 01 рік 07 місяців 09 днів.
Також у вказаній довідці зазначено, що професія пройшла атестацію згідно з: наказом №1749 від 17.12.1999р.; з 17.12.2004р. по 20.12.2004р. атестація продовжена на підставі листа Дніпропетровської обласної державної експертизи та умов праці від 22.10.2014р.; розпорядженням №1465 від 21.12.2004р.; розпорядженням №2222 від 21.12.2009р.; розпорядженням №160 від 16.01.2013р.; розпорядженням №4922 від 08.12.2014р. по Виробничій структурний підрозділ Шахтоуправління імені «Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля»; наказом №3897 від 02.12.2019р.
При цьому судом встановлено, що професія (посада) машиніст підіймальної машини дійсно передбачена Списком 2 розділ 1 «Гірничі роботи» підрозділ 1 «Відкриті гірничі роботи і роботи на поверхні» пункт «а» Робітники, позиція 2010100а-14021 (машиністи підйомних машин), затвердженим постановою КМУ від 11.03.1994р. №162; Списком №2 розділ 1 «Гірничі роботи» підрозділ 1 «Відкриті гірничі роботи і роботи на поверхні» пункт «а» Робітники кар'єрів, розрізів, копалень, гідравлік, драг, промивальних приладів, позиція 1.1а (машиністи підіймальних машин), затверджена постановою КМУ від 16.01.2003р. №36 та Списком №2 розділ 1 «Гірничі роботи» підрозділ 1 «Відкриті гірничі роботи і роботи на поверхні», (машиністи підіймальних машин), затверджена постановою КМУ від 24.06.2016р. №461.
Таким чином, протягом періодів з 02.10.2000 року по 16.12.2004 року, з 08.12.2019 року по 27.12.2019 року та з 21.06.2022 року по 31.12.2023 року позивач працювала за професією (посадою), що передбачена Переліком робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких надається право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2, і її робоче місце було атестоване, що підтверджується вищевказаною довідкою ВСП Шахтоуправління імені «Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 29.01.2024року №126.
Факт працевлаштування позивача за вищевказаною посадою підтверджено відповідними записами в її трудовій книжці, що є чіткими та не мають виправлень чи невідповідностей, а також вищевказаною довідкою ВСП Шахтоуправління імені «Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 29.01.2024 року №126, що сформована на підставі архівних наказів, картки Ф-П-2, розрахункових відомостей, табелю обліку робочого часу, ЕТКС, технологічний процес та результатів атестації робочих місць.
Щодо доводів відповідача про неможливість зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи позивача з 02.10.2000 року по 16.12.2004 року, оскільки в переліку професій до атестації №1749 від 17.12.1999р. відсутня професія, зазначена у пільговій довідці, та періодів роботи з 08.12.2019 року по 27.12.2019 року та 21.06.2022 року по 31.12.2023 року, оскільки відсутній перелік професій за Списком №2 до атестації №3897 від 02.12.2019р., зазначає наступне.
Як зазначалося вище, у довідці ВСП Шахтоуправління імені «Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 29.01.2024 року №126, зокрема, зазначено, що професія пройшла атестацію згідно з: наказом №1749 від 17.12.1999р.; з 17.12.2004р. по 20.12.2004р. атестація продовжена на підставі листа Дніпропетровської обласної державної експертизи та умов праці від 22.10.2014р.; розпорядженням №1465 від 21.12.2004р.; розпорядженням №2222 від 21.12.2009р.; розпорядженням №160 від 16.01.2013р.; розпорядженням №4922 від 08.12.2014р. по Виробничій структурний підрозділ Шахтоуправління імені «Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля»; наказом №3897 від 02.12.2019р.
При цьому у наказі №1749 від 17.12.1999р. «Про результати атестації робочих місць за умовами праці» наведено перелік професій (посад), щодо яких проведено атестацію, і серед цього переліку дійсно не вказано професію (посаду) - машиніст підіймальної машини, проте, вказано як такі, що відносяться до Списку №2, професії (посади): машиніст підйому - допоміжний підйом, машиніст підйому - вугільний підйом, машиніст підйому - породний підйом.
Разом з тим, у Переліку робочих місць, виробництв, професій і посад, працівникам яких не підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умовами праці по Списку №1, №2 ВСП Шахтоуправління імені «Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля», що є додатком до наказу №3897 від 02.12.2019р. «Про результати атестації робочих місць за умовами праці», професія (посада) машиніст підіймальної машини дійсно відсутня.
Проте суд критично ставиться до вищеозначеної позиції відповідача щодо неможливості зарахування до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду роботи з 02.10.2000 року по 16.12.2004 року, оскільки в переліку професій до атестації №1749 від 17.12.1999р. відсутня професія, зазначена у пільговій довідці, та періодів роботи з 08.12.2019 року по 27.12.2019 року та 21.06.2022 року по 31.12.2023 року, оскільки відсутній перелік професій за Списком №2 до атестації №3897 від 02.12.2019р., оскільки на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації (в тому числі чергової) робочих місць за умовами праці.
Обов'язок щодо проведення атестації робочих місць законодавцем покладено на керівників підприємств.
Суд вважає за необхідне зауважити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання.
Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 чи Списку 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадина його конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
З урахуванням наведеного у сукупності, суд зазначає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника, при цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Викладене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а.
Суд наголошує, що відповідачем у даному випадку не спростовано факт зайнятості позивача на посаді, що передбачена Списком №2, затвердженим постановою КМУ №162 від 11.03.1994р.; постановою КМУ №36 від 16.01.2003р. та постановою КМУ №461 від 24.06.2016р., а лише вказано на певні недоліки щодо проведення атестації цього робочого місця, водночас, частину періоду роботи за цією ж посадою пенсійним органом самостійно зараховано до пільгового стажу позивача за Списком №2, при цьому відповідачем не зазначено та не доведено, що після закінчення дії результатів попередніх атестацій цього робочого місця умови та характер праці робочого місця за професією (посадою) «машиніст підіймальних машин» змінювались.
Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не врахував, що не усі недоліки у документах, в тому числі щодо атестації робочого місця, можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки, визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у таких документах.
За таких обставин, суд вважає, що спірне рішення відповідача в частині відмови у зарахуванні до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів її роботи з 02.10.2000 року по 16.12.2004 року, з 08.12.2019 року по 27.12.2019 року та з 21.06.2022 року по 31.12.2023 року на посаді машиніста підіймальної машини з повним робочим днем на поверхні також є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо зобов'язання відповідача зарахувати позивачеві до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, періоди її роботи з 02.10.2000 року по 16.12.2004 року, з 08.12.2019 року по 27.12.2019 року та з 21.06.2022 року по 31.12.2023 року на посаді машиніста підіймальної машини з повним робочим днем на поверхні є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача зарахувати до її страхового стажу період перебування на обліку в центрі зайнятості з 13.11.1997 року по 15.03.1998 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1, п. «а» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції станом на 04.11.1997р.) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Також абзацом 3 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції №58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до п. п. «е» п.2.19 Інструкції №58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю заноситься у трудову книжку органом державної служби зайнятості населення. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.
Таким чином, період одержання допомоги по безробіттю включається до страхового стажу особи, а запис про такий період має заноситися у трудову книжку цієї особи органом державної служби зайнятості населення до занесення відомостей про роботу на підприємстві.
Як слідує з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.10.1998р. ОСОБА_1 , копія якої міститься в матеріалах справи, в ній наявні записи №1 та №2, згідно з якими ОСОБА_1 з 13.11.1997 року по 15.03.1998 року отримувала допомогу по безробіттю у Тернівському міському центрі зайнятості (накази №211 від 13.10.1997р. та №66 від 16.03.1998р.). Вказані записи є чіткими та не містять виправлень, зроблені директором Тернівського міського центру зайнятості, скріплені його підписом та печаткою установи. Наступні записи трудової книжки позивача містять відомості про її навчання та подальше працевлаштування.
Відтак, вказані записи трудової книжки ОСОБА_1 про період отримання нею допомоги по безробіттю відповідають вимогами Інструкції №58.
Суд також зауважує, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах (факт одержання допомоги по безробіттю), а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019р. у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи (періоду одержання допомоги по безробіттю) з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи (одержання допомоги по безробіттю), а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Вказане відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 26.06.2019 року у справі №607/4243/17, яка враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Суд наголошує, що пенсійним органом жодним чином не спростовано факт перебування ОСОБА_1 на обліку в центрі зайнятості та отримання нею допомоги по безробіттю у період з 13.11.1997 року по 15.03.1998 року.
Таким чином, оскаржуване рішення відповідача в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду отримання нею допомоги по безробіттю з 13.11.1997 року по 15.03.1998 року також є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача зарахувати до її страхового стажу вищевказаний період отримання нею допомоги по безробіттю - задоволенню.
З огляду на наведене та зважаючи на встановлення судом, що позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії 30.01.2024р. досягла 50-річного віку, що є достатнім пенсійним віком у розумінні приписів пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р.), та мала визнаний відповідачем загальний страховий стаж понад 30 років, з яких пільговий стаж роботи за Списком №2 - 14 років 11 місяців 17 днів, що вже є достатнім стажем для призначення пільгової пенсії, при цьому, до страхового стажу позивача безпідставно не було враховано період отримання нею допомоги по безробіттю з 13.11.1997 року по 15.03.1998 року, а до пільгового стажу позивача за Списком №2 відповідачем протиправно не було зараховано період роботи позивача з 02.10.2000 року по 16.12.2004 року, з 08.12.2019 року по 27.12.2019 року та з 21.06.2022 року по 31.12.2023 року на посаді машиніста підіймальної машини з повним робочим днем на поверхні, суд доходить висновку про протиправність та необґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.02.2024р. №046350015175 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 в цілому та, відповідно про скасування цього рішення і задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо частини позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до заяви від 30 січня 2024 року, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах лише через недосягнення нею пенсійного віку, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досягла, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку 24.01.2024р. (50 років), необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 30.01.2024р., тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія ОСОБА_1 має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 25.01.2024р.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог до відповідача відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити у повному обсязі.
Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 968,96грн., підлягають відшкодуванню на користь останньої шляхом стягнення цієї суми з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.02.2024р. №046350015175 про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, періоди її роботи з 02.10.2000 року по 16.12.2004 року, з 08.12.2019 року по 27.12.2019 року та з 21.06.2022 року по 31.12.2023 року на посаді машиніста підіймальної машини, з повним робочим днем на поверхні, а також зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) період отримання нею допомоги по безробіттю з 13.11.1997 року по 15.03.1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) призначити з 25.01.2024 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до її заяви від 30.01.2024 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 23.01.2020 року №1-р/2020.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова