28 червня 2023 року Справа № 160/11151/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.05.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги на сім'ю, передбаченої ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне, страхування», викладеної у листі від 06.12.2022р. №20.1-16/4482;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2022 року та призначити одноразову допомогу на сім'ю, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, передбачену ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27.04.2022р. перебували у шлюбі та мешкали спільно однією сім'єю, проте 16.09.2022 року з ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві зі смертельним наслідком, про що було складено відповідний акт форми Н-1/П від 10.11.2022р., у зв'язку із чим позивач 29.11.2022р. звернулась до Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з заявою, в якій просила призначити їй одноразову допомогу на сім'ю, передбачену ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV), проте листом Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 06.12.2022р. №20.1-16/4482 ОСОБА_1 протиправно відмовлено у призначенні такої допомоги, з посиланням на те, що адреса реєстрації її місця проживання не співпадає з адресою реєстрації місця проживання її покійного чоловіка, однак, за твердженням позивача, фактично вона спільно проживала зі своїм чоловіком однією сім'єю до його смерті за однією адресою, вони вели спільне господарство та мали взаємні права і обов'язки, що підтверджується відповідним актом, складеним їх сусідами, при цьому посилання відповідача на приписи п.5.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України №11 від 19.07.2018р. (далі - Порядок №11), згідно з якими для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого, є безпідставним, оскільки вказаний нормативно-правовий акт в цій частині не відповідає нормам ч.6 ст.42 Закону №1105-XIV, який має вищу юридичну силу та, відповідно, підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Отже, позивачеві без законних на те підстав було відмовлено в отримання вищезазначеної виплати, у зв'язку із чим ОСОБА_1 була вимушена звернутися до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 року. прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11151/23, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 14.06.2023 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
20.06.2023 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що звернення позивача до суду є передчасним та не підлягає задоволенню, оскільки від позивача до відповідача не надходило письмового звернення про виплату спірної допомоги, а оскаржувана відмова у її виплаті приймалася іншим органом, а саме: Криворізьким відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Водночас, відповідачем зазначено, що з 1 січня 2023 року набув чинності Закон України від 21.09.2022 №2620-Х «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», яким передбачено приєднання Фонду соціального страхування України (ФССУ) до Пенсійного фонду України. При цьому, відповідно до п. п. 2 та 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду. України. Отже, з 01.01.2023р. повноваження Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 15.05.2023р. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області було припинено. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. При цьому п.5.1 Порядку №11 визначено, що для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Разом з цим, загиблий ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, реєстрація місця проживання померлого потерпілого та його дружини не співпадають. При цьому позивач у позовній заяві стверджує, що вона і її чоловік проживали взагалі за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_3 . Залучаючи до позовної заяви акт від 03.04.2023р., складений ТОВ «Сервіс-КР», про сумісне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , позивач, на думку відповідача, фактично просить суд встановити факт її сумісного проживання з загиблим чоловіком за однією адресою без реєстрації, але в порядку адміністративного судочинства такий факт встановити неможливо, оскільки відповідно до ст.315 ЦПК України суд в порядку цивільного судочинства встановлює факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не встановлено іншого порядку їх встановлення. Також відповідачем зауважено, що у загиблого ОСОБА_2 на утриманні є неповнолітній син - ОСОБА_3 , 2007 року народження, який у розумінні приписів с.3 Сімейного кодексу України належить до сім'ї свого батька і тоді, коли спільно з ним не проживає. Тобто, неповнолітній син ОСОБА_3 , 2007 року народження, також є членом родини загиблого ОСОБА_2 і також має право на отримання одноразової допомоги на сім'ю. З огляду на наведене у сукупності, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , як таких, що заявлені передчасно.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27.04.2022 року було укладено шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, повторно виданим Металургійним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 20.05.2022р. серії НОМЕР_1 , копія якого долучена до матеріалів справи.
Згідно з вказаним свідоцтвом про шлюб від 20.05.2022р. серії НОМЕР_1 прізвище ОСОБА_4 після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 .
16 вересня 2022 року із чоловіком позивача - ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві зі смертельним наслідком, у зв'язку із чим останній 16.09.2022р. помер, про що свідчить акт спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 16.09.2022р. на КП «САНСЕРВІС» КМР, за формою Н-1/П від 10.11.2022р., довідка про причину смерті до форми №106/о №2265 від 19.09.2022р. та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане Металургійним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 19.09.2022 року, копії яких також долучено до матеріалів справи.
29.11.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області із заявою про призначення їй одноразової допомоги на сім'ю, передбаченої ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV), у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Листом Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 06.12.2022р. №20.1-16/4482 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні вищевказаної одноразової допомоги на сім'ю, з посиланням на те, що відповідно до абзацу 2 пункту 5.1 Порядку №11 для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна збігатися з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого, однак, відповідно до поданих ОСОБА_1 до заяви документів, а саме: відповідно до відомостей з Реєстру Криворізької міської територіальної громади №4569 від 03.08.2022р., наданих Центром адміністративних послуг «ВІЗА» виконавчого комітету Криворізької міської ради, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , водночас, відповідно до відомостей з Реєстру Криворізької міської територіальної громади №4570 від 03.08.2022р., що надані Центром адміністративних послуг «ВІЗА» виконавчого комітету Криворізької міської ради, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 01.12.2000р. по теперішній час, відтак, реєстрація місця проживання ОСОБА_1 не співпадає з реєстрацією місця проживання потерпілого ОСОБА_2 , отже, законні підстави для призначення одноразової допомоги на сім'ю відсутні. Разом з цим, у листі також вказано, що відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, при цьому робочим органам виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України не надано повноважень встановлювати факт сімейних відносин, бо встановлення фактів, що мають юридичне значення, знаходиться в компетенції судових органів, отже, питання про призначення позивачеві одноразової допомоги на сім'ю можливе лише після надання рішення судового органу про встановлення фату проживання однією сім'ю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Судом також встановлено, що 1 січня 2023 року набув чинності Закон України від 21.09.2022 №2620-Х «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», яким передбачено приєднання Фонду соціального страхування України (ФССУ) до Пенсійного фонду України.
Відповідно до п. п. 2 та 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду. України.
Отже, з 01.01.2023р. повноваження Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 15.05.2023р. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області було припинено.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Не погоджуючись з вищевказаною відмовою Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області у призначенні одноразової допомоги на сім'ю, передбаченої ч.6 ст.42 Закону №1105-XIV, а також враховуючи, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області було припинено і його правонаступником є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, позивач звернулась до суду з цим позовом саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV, у редакції чинній на час спірних відносин).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону №105-ХІV загальнообов'язкове державне соціальне страхування - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.
За приписами ч.1 ст.36 Закону №1105-ХIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Згідно з ч.7 ст.36 Закону №1105-ХIV страхові виплати складаються із, зокрема, страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого).
Відповідно до ч.1 ст.43 Закону №1105-XIV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.
Згідно з ч.2 ст.43 Закону №1105-ХІV Фонд приймає рішення про виплати у разі втрати годувальника за умови подання таких документів, які видаються відповідними організаціями у триденний строк з моменту звернення заявника: 1) копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; 2) витягу з реєстру територіальної громади або відомостей про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування); 4) довідки навчального закладу про те, що член сім'ї потерпілого віком від 18 до 23 років, який має право на відшкодування шкоди, навчається за денною формою навчання; 5) довідки навчального закладу інтернатного типу про те, що член сім'ї потерпілого, який має право на відшкодування шкоди, перебуває на утриманні цього закладу.
Статтею 44 Закону №1105-XIV встановлено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів. Фонд може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Відповідно до статті 45 Закону №1105-ХІV Фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:
1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;
2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;
3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.
Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
Частиною 6 статті 42 Закону №1105-XIV (в редакції станом на дату настання нещасного випадку) встановлено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Отже, вказана норма встановлює та розмежовує виплату одноразової допомоги в разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, зокрема виплата одноразової допомоги сім'ї потерпілого, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та виплату одноразової допомоги кожній особі, яка перебувала на утриманні потерпілого, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Приписами ст.7 Закону №1105-XIV визначено повноваження правління Фонду соціального страхування України, до яких, зокрема, віднесено право затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат.
Так, з метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись статтями 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону №1105-ХІV, правління Фонду соціального страхування України постановило затвердити Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат. Наведений Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року №11 (далі - Порядок №11).
Дія цього Порядку поширюється на потерпілих від нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання (далі - потерпілі) та осіб, які мають право на страхові виплати в разі втрати годувальника.
Пунктом 1.2 Порядку №11 встановлено, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов'язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого.
Зі змісту приписів пунктів 1.3, 1.4 Порядку №11 слідує, що Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.
Рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах.
Розділом V Порядку №11 врегульовано питання призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого.
Відповідно до п.5.1 Розділу V Порядку №11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:
заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;
копії паспорта;
копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;
копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);
довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
Для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Таким чином, Фонд соціального страхування Порядком №11 визначив механізм призначення, перерахування та проведення страхових виплат, вказавши, що реєстрація місця проживання за однією адресою потерпілого, його дружини, а також його дітей є обов'язковою умовою для отримання такого виду страхової виплати як одноразова допомога на сім'ю потерпілого у разі його смерті від нещасного випадку на виробництві.
З огляду на це, оскаржуваною відмовою Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, оформленою листом від 06.12.2022р. №20.1-16/4482, ОСОБА_1 і було відмовлено у призначенні вищевказаної одноразової допомоги на сім'ю через неспівпадіння її зареєстрованого місця проживання з зареєстрованим місцем проживання її померлого чоловіка.
Як встановлено судом, відповідно до відомостей Реєстру Криворізької міської територіальної громади №4569 від 03.08.2022р., наданих Центром адміністративних послуг «ВІЗА» виконавчого комітету Криворізької міської ради, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому, відповідно до відомостей Реєстру Криворізької міської територіальної громади №4570 від 03.08.2022р., наданих Центром адміністративних послуг «ВІЗА» виконавчого комітету Криворізької міської ради, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 01.12.2000р. по теперішній час (06.12.2022р.).
Наведені обставини щодо неспівпадіння зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 з зареєстрованим місцем проживання її померлого чоловіка ОСОБА_2 не заперечуються позивачкою, однак, при цьому остання стверджує, що фактично вона спільно проживала зі своїм чоловіком однією сім'єю до його смерті за однією адресою без реєстрації, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , на підтвердження чого ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи копію акта від 03.04.2023р., складеного майстром дільниці №4 ТОВ «Сіті-Сервіс-КР» ОСОБА_6 , підпис якого затверджено інженером ТОВ «Сіті-Сервіс-КР», та мешканцями будинку АДРЕСА_4 - ОСОБА_7 , кв. №12 - ОСОБА_8 та кв. №20 - ОСОБА_9 , згідно з яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 з 15.08.2011р. і до загибелі, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає без реєстрації за цією ж адресою з 15.08.2011р. і по теперішній час; до загибелі ОСОБА_11 проживали однією сім'єю.
Водночас, позивачка наголошує, що саме факт сумісного проживання її та її померлого чоловіка є достатньою підставою для отримання одноразової допомоги на сім'ю, водночас відмова у призначенні такої страхової виплати з підстав різних зареєстрованих місць проживання з посиланням на приписи п.5.1 Розділу V Порядку №11 є необґрунтованою, оскільки вказаний нормативно-правовий акт (Порядок №11) в цій частині не відповідає нормам ч.6 ст.42 Закону №1105-XIV, який має вищу юридичну силу та, відповідно, підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Суд погоджується з такою позицією позивача, з огляду на наступне.
Як зазначено вище, п.5.1 Розділу V Порядку №11 передбачено, що для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Поряд з цим ані Законом №1105-XIV, ані Порядком №11 поняття родини/сім'ї не визначається.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коди дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
При цьому Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року №5-рп/99 визначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Частиною першою статті 56 СК України також встановлено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
Відповідно до частин першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з частиною шостою статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Статтею 2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон №1382-IV) встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
У розумінні приписів ст.3 Закону № 1382-IV місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Згідно з ч.10 ст.6 Закону №1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Мета та порядок реєстрації місця проживання визначаються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05 листопада 2021 року №1871-IX (далі - Закон №1871-ІХ).
Так, ст.3 Закону №1871-ІХ визначено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
Разом з цим, суд звертає увагу, що Закон №1105-XIV не містить вимоги щодо обов'язкового співпадання реєстрації місця проживання дружини, а також його дітей потерпілого з реєстрацією місця проживання самого потерпілого для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого, а наявність неспівпадіння такої реєстрації не значиться серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.
Водночас, Порядок №11 є підзаконним нормативно-правовим актом, що прийнятий Фондом соціального страхування на виконання вимог пункту 8 частин першої статті 7 Закону №1105-XIV.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Зважаючи на наведене та враховуючи встановлену під час розгляду цієї справи невідповідність положень п.5.1. Розділу V Порядку №11, що визначають підстави набуття права на одноразову допомогу сім'єю загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві, положенням Закону №1105-XIV, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин має бути застосований саме правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто Закон №1105-XIV.
За наведених обставин у сукупності, суд доходить висновку, про протиправність та наявність підстав для скасування оскаржуваної відмови Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 одноразової допомоги на сім'ю, передбаченої ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне, страхування», оформленої листом від 06.12.2022р. №20.1-16/4482, яка, як встановлено судом, була обґрунтована саме посиланням на приписи п.5.1. Розділу V Порядку №11 та на неспівпадіння зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 з зареєстрованим місцем проживання її померлого чоловіка ОСОБА_2 .
Крім того, спірна відмова також є протиправною через те, що така відмова складена з порушенням вимог Закону №1105-ХІV та Порядку №11 щодо форми цього рішення, яке має прийматися Фондом за наслідками розгляду заяв про страхові виплати саме у формі постанови, в той час, як у розглядуваному випадку спірна відмова була оформлена простим листом.
Отже, позовні вимог ОСОБА_1 в частині щодо визнання протиправною та скасування вищевказаної відмови слід задовольнити.
Щодо іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відносно зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2022 року та призначити одноразову допомогу на сім'ю, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, передбачену ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд зазначає таке.
Як слідує з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При винесенні рішення судом враховується, що призначення страхових виплат, в тому числі і одноразової допомоги на сім'ю, на теперішній час є дискреційним повноваженням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як правонаступника Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
При цьому суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Водночас, згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Наведене свідчить про те, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів захисту прав та інтересів особи, порушених суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення та фактичним обставинам справи.
Суд встановив, що заява позивачки від 29.11.2022р. про призначення їй страхової виплати належним чином розглянута не була, в тому числі й через те, що така відмова складена з порушенням вимог Закону №1105-ХІV та Порядку №11 щодо форми цього рішення, а також через те, що надана відмова ґрунтувалася виключно на застосуванні приписів підзаконного нормативно-правового акта (п.5.1. Розділу V Порядку №11), що суперечив положенням Закону №1105-XIV, на підставі якого вимагалося підтвердження співпадання реєстрації місця проживання позивачки з реєстрацією місця проживання потерпілого, натомість, при розгляді цієї заяви не було надано жодної оцінки наданим до неї доказам на підтвердження спільного проживання ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 однією сім'єю до його смерті за однією адресою без реєстрації, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , зокрема, акту від 03.04.2023р., складеного майстром дільниці №4 ТОВ «Сіті-Сервіс-КР» ОСОБА_6 , підпис якого затверджено інженером ТОВ «Сіті-Сервіс-КР», та мешканцями будинку АДРЕСА_4 - ОСОБА_7 , кв. №12 - ОСОБА_8 та кв. №20 - ОСОБА_9 , згідно з яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 з 15.08.2011р. і до загибелі, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає без реєстрації за цією ж адресою з 15.08.2011р. і по теперішній час; до загибелі ОСОБА_11 проживали однією сім'єю.
Разом з цим, суд зауважує, що, як зазначалося вище, у розумінні приписів ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України та з огляду на рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99 до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство, тобто обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
При цьому поняття «спільне проживання» є відмінним від поняття «співпадання реєстрації місця проживання всіх членів сім'ї», бо, як вказано вище, відповідно до положень ЦК України та Закону №1382-IV фізична особа може мати кілька місць проживання і у разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором, водночас, місце фактичного проживання особи не ставиться в залежність від місця її реєстрації, а, отже, зареєстроване місце проживання не є єдиним та безумовним доказом проживання особи (осіб) (дружини та/чи дітей) з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті.
Відтак, у розглядуваному випадку встановленню підлягає саме належність та достатність поданих позивачем суб'єкту владних повноважень документальних доказів на підтвердження факту спільного проживання з її померлим чоловіком, проте така оцінка при розгляді заяви позивача суб'єктом владних повноважень надана не була.
Щодо доводів позивача про те, що сімейні відносини підтверджуються свідоцтвом про шлюб, суд зазначає, що свідоцтво не засвідчує факт проживання однією сім'єю, а засвідчує реєстрацію шлюбних відносин.
Крім цього, як слідує з наданого відповідачем відзиву, у загиблого ОСОБА_2 на утриманні перебував неповнолітній син - ОСОБА_3 , 2007 року народження, який у розумінні приписів с.3 Сімейного кодексу України належить до сім'ї свого батька навіть і тоді, коли спільно з ним не проживає, тобто, неповнолітній син померлого - ОСОБА_3 , 2007 року народження, є членом родини загиблого ОСОБА_2 і також має право на отримання одноразової допомоги на сім'ю.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що у цьому випадку прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, в тому числі щодо вирішення питання про наявність інших членів сім'ї потерпілого, що мають право на частку спірної виплати, яку позивач просить призначити безпосередньо їй у повному обсязі.
Відтак, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивачки в частині зобов'язання відповідача призначити їй одноразову допомогу на сім'ю, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, передбачену ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, належним способом захисту порушених прав позивачки буде зобов'язання відповідача повторно розглянути її заяву від 29.11.2022р. про призначення одноразової допомоги на сім'ю, передбаченої ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне, страхування», та прийняти обґрунтоване рішення по суті цієї заяви, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання розподілу судових витрат врегульовано ст.139 КАС України.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас, ч.3 ст.139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1073,60грн., підлягають відшкодуванню на користь останньої пропорційно частині задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань суми коштів у розмірі 715,73грн.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) одноразової допомоги на сім'ю, передбаченої ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне, страхування», оформлену листом від 06.12.2022р. №20.1-16/4482.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) від 29.11.2022р. про призначення одноразової допомоги на сім'ю, передбаченої ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне, страхування», та прийняти обґрунтоване рішення по суті цієї заяви, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 715,73грн (сімсот п'ятнадцять гривень 73 копійки).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова