Постанова
Іменем України
24 червня 2024 року
провадження №22-ц/824/1457/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,
на рішення Ірпінського міського суду Київської області
від 29 серпня 2023 року
в складі судді Карабаза Н. Ф.
у цивільній справі №367/7527/20 Ірпінського міського суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_3
про стягнення аліментів на утримання дружини
17 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з вищевказаним позовом.
Позовна заява, що між нею та ОСОБА_3 25.07.2014 укладено шлюб, в якому народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Доньки проживають разом з нею, а на підставі судового наказу Ірпінського міського суду Київської області від 24 вересня 2020 року у справі №367/5669/20 з ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання дітей.
Позивачка, посилаючись на те, що вона перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною та не може працевлаштуватися, тоді як відповідач працює та має стабільну заробітну плату, просила з підстав, визначених ст. 84 СК України стягнути з ОСОБА_3 на її утримання аліменти у розмірі 2 000 грн, щомісячно, починаючи з 18.11.2020 і до досягнення молодшою донькою трьох років.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивачка подала до суду апеляційну скаргу, в якій посилалася на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів перебування сторін у шлюбі на момент подання позову про стягнення аліментів, оскільки в провадженні цього ж судді перебувала справа про розірвання шлюбу за позовом ОСОБА_3 , в якій 14 липня 2021 року ухвалено рішення про розірвання шлюбу, а даний позов про стягнення аліментів подано в листопаді 2020 року.
Суд також дійшов помилкового висновку, що відповідач не має матеріальної можливості надавати аліменти дружині на період перебування у декретній відпустці до досягнення дитиною трьох років, оскільки не дослідив наявні в матеріалах справи виписки по картковим рахункам відповідача, з яких вбачається рух коштів не пов'язаних із заробітною платою ОСОБА_3 . Таке свідчить про те, що ОСОБА_3 отримує додатковий дохід не пов'язаний з офіційною заробітною платою та відповідно має можливість надавати матеріальну допомогу дружині, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Додала, що з виписки по рахункам вбачається, що у період з 18.11.2020 (подання позовної заяви) по 30.07.2021 на банківський рахунок ОСОБА_3 зараховано грошових коштів, окрім заробітної плати, на суму 13 205,79 доларів США.
За вказаних обставин просила скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29.08.2023 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Крім того, позивачка просила стягнути з відповідача понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн під час розгляду справи в апеляційному суді.
Позивачка належним чином повідомлена про розгляд її апеляційної скарги на рішення суду від 29.08.2023 в порядку письмового провадження без виклику сторін, що підтверджується звітом про доставку на електронну адресу її представника ОСОБА_2 , копії ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відповідач також належним чином повідомлений про розгляд апеляційної скарги позивачки на рішення суду від 29.08.2023 в порядку письмового провадження без виклику сторін, що підтверджується звітом про доставку на електронну адресу копії ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Також у відзиві на апеляційну скаргу відповідач навів заперечення щодо незгоди з розміром витрат позивачки на правничу допомогу. Зокрема, зазначив, що відсутній належний розрахунок витрат та докази їх оплати, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу. Також зазначив, що адвокат позивачки участі в судових засіданнях не приймав, а всі документи адвокатом подавалися через електронний суд.
Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29.08.2023 залишити без змін.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона розглядається в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками малолітніх: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Діти проживають разом з позивачкою.
24 вересня 2020 року у справі №367/5669/20 Ірпінським міським судом Київської області видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_3 аліментів на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02 вересня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що 25 липня 2014 року між нею та ОСОБА_3 укладено шлюб, який між ними не розірвано. Вона перебуває у декретній відпустці по догляду за меншою донькою та не має можливості у зв'язку з цим працевлаштуватися, а відповідач має можливість надавати їй матеріальну допомогу на її утримання по досягненню дитиною трирічного віку.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Частинами 4, 6 статті 84 СК України визначено, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Аналіз наведених норм закону приводить до висновку, що право на отримання аліментів до досягнення дитиною трирічного віку дружина має за умови, якщо чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу; таке грошове утримання від чоловіка дружина має і в разі розірвання шлюбу. Тобто, у спорах про стягнення аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трирічного віку, доведенню підлягає факт того, що батько має можливість надавати таку матеріальну допомогу; батьки дитини перебували у шлюбі.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В апеляційній скарзі позивачка посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав не надання доказів укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що за твердженням суду свідчить про відсутність статусу відповідача, як чоловіка ОСОБА_1 , та відповідно наявність підстав для стягнення аліментів згідно із ст. 84 СК України.
Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції ще при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, перевіряючи позовну заяву на відповідність вимогам ст. 175, 177 ЦПК України та встановивши, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги доказами, які не долучено до позову, повинен був залишити позовну заяву без руху.
Так, в позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що між нею та відповідачем 25.07.2014 укладено шлюб, який не розірваний. Проте, не долучила до позовної заяви доказів на підтвердження цієї обставини, а саме копії свідоцтва про укладення шлюбу. Такий доказ не було подано і впродовж всього розгляду справи в суді першої інстанції.
В свою чергу ч. 5 ст. 177 ЦПК України визначено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. А за приписами частини 1 статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог ст. 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу без руху.
Однак, як підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції не залишав позовну заяву без руху з тих підстав, що вона не відповідає вимогам ч. 5 ст. 177 ЦПК України.
Крім того, колегія суддів вважає слушними доводи позивачки, що на момент розгляду даної справи, яка переглядається, суду першої інстанції було відомо про обставини укладення шлюбу між сторонами, адже в провадженні того самого головуючого судді Карабази Н. Ф. перебувала справа №367/6093/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Колегією суддів перевірено відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень та з'ясовано, що дійсно в провадженні судді Ірпінського міського суду Київської області Карабази Н. Ф., який був головуючим суддею у даній справі про стягнення аліментів, перебувала справа №367/6093/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якій 14 липня 2021 року ухвалено рішення про задоволення позову.
В рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 25 липня 2021 року у справі №367/6093/20 встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають в шлюбі, зареєстрованому Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області, актовий запис №306.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів укладення шлюбу між сторонами, що послугувало однією із підстав для відмови в задоволенні позову.
Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та дійшов помилкового висновку про відсутність доказів, які доводять можливість відповідача надавати матеріальну допомогу позивачці до досягнення дитиною трьох років.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки про доходи ОСОБА_3 від 10.11.2021, виданої ФОП ОСОБА_6 , відповідач працює у ФОП ОСОБА_6 і загальна сума його доходу за період з 01.11.2020 по 31.10.2021, без урахування аліментів, становить 47 338,63 грн (а. с. 76).
Згідно листа АТ КБ "Універсал Банк" від 25.08.2022 №3710, станом на 25.08.2022 на ім'я ОСОБА_3 не має відкритих банківських рахунків в АТ "Універсал Банк", в тому числі мобільний додаток "Монобанк" (то 1, а. с. 108-109).
Згідно листа АТ КБ "ПриватБанк" від 17.10.2022 №20.1.0.0.0/7-221014/16837, на ім'я ОСОБА_3 відкрито рахунок (том 1, а. с. 121).
З наданої АТ КБ "ПриватБанк" довідки вбачається, що у ОСОБА_3 в АТ КБ "ПриватБанк" відкрито два депозитних рахунки, а саме 03.10.2008 та 24.09.2018 (том 1, а. с. 122).
З наданої АТ КБ "ПриватБанк" виписки по карткових рахунках ОСОБА_3 вбачається, що останній здійснював різні операції з грошовими коштами, а саме отримання грошових коштів на свій рахунок в різних сумах, перерахування грошових коштів на інші рахунки третіх осіб та придбання товарів і послуг (том 1, а. с. 123-270).
Також з наданої виписки вбачається, що на карткові рахунки відповідача надходили грошові кошти не від роботодавця ФОП ОСОБА_6 , а від інших третіх осіб.
Крім цього, з виписки по картковим рахункам у спірний період вбачається, що ОСОБА_3 перераховував на карткові рахунки третіх осіб грошові кошти, а також придбавав товари та послуги на суми, які значно перевищують його дохід, зазначений у довідці про доходи від 10.11.2021.
Так, відповідно до виписки з рахунку, якій був відкритий на ім'я ОСОБА_7 у період з 18.11.2020 по 30.07.2021 було зараховано коштів (окрім заробітної плати):
03.03.2021 - SWIFT переводи у розмірі 6602,79+753+5850=13 205,79 доларів США.
Зарахування коштів на картковий рахунок: 23.11.2020 - 10598,43 грн; 13.12.2020 - 1000 грн; 10.12.2020 - 8000 грн; 09.01.2021 - 3000 грн; 20.01.2021 - 5600 грн; 25.01.2021 - 1000 грн; 28.01.2021 - 10 520 грн; 05.02.2021 - 14000 грн; 05.02.2021 - 6000 грн; 10.02.2021- 2000 грн; 17.02.2021 - 1000 грн; 20.03.2021 - 12000 грн; 24.03.2021 - 5000 грн; 27.03.2021 - 10000 грн; 27.03.2021 - 2000 грн; 07.03.2021 - 3000 грн; 11.03.2021 - 5000 грн; 30.03.2021 - 5000 грн; 05.04.2021 - 8000 грн; 05.04.2021- 7000 грн; 05.04.2021 - 2895 грн; 05.04.2021р -1447,5 грн; 10.04.2021 - 13000 грн; 10.04.2021 - 5000 грн; 16.04.2021 - 5800 грн; 19.04.2021 - 10000 грн; 14.04.2021 - 12000 грн; 14.04.2021 - 14000 грн; 14.04.2021 - 3000 грн; 15.04.2021 - 9800 грн; 15.04.2021 - 9648 грн; 12.04.2021 - 3298 грн; 23.04.2021 - 14000 грн; 24.04.2021 - 15000 грн; 23.04.2021 - 10000 грн; 23.04.2021 - 14000 грн.
Сукупний аналіз наведених обставин вказує на те, що позивачка довела належними, достатніми та допустимими доказами наявність у ОСОБА_3 можливості надавати їй матеріальну допомогу до досягнення дитиною трирічного віку, з якою вона проживає.
Проте, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вищевказаних обставин не з'ясував та як наслідок дійшов помилкового висновку про відсутність у відповідача фінансової можливості надавати позивачці матеріальну допомогу у розмірі 2 000 грн, щомісячно, на підставі статті 84 СК України.
Крім того, суд першої інстанції не врахував відсутність в матеріалах справи доказів про тяжкі хвороби відповідача, наявність інших осіб, які перебувають на його утриманні або складних життєвих обставин відповідача, які не дають йому можливості сплачувати аліменти на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років.
При цьому, колегія суддів враховує і ту обставину, що відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не зазначив обґрунтувань на спростування доводів позивачки про наявність в матеріалах справи належних доказів, які підтверджують його фінансову спроможність надавати матеріальну допомогу, як дружині, з якою проживає дитина, до досягнення цією дитиною трьох років, а лише навів загальні доводи про необґрунтованість апеляційної скарги.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин справи на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 2 000 грн, щомісячно, починаючи з 18.11.2020 і до 30.07.2021, тобто до досягнення меншою донькою трирічного віку.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, то він відповідно й змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати на сплату судового збору
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до вимог Закону України "Про судовий збір", за подання ОСОБА_1 до суду даного позову підлягав сплаті судовий збір в сумі 840 грн 80 коп.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги позивачки та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, а позивачка звільнена від сплати судового збору в даних правовідносинах, то з ОСОБА_3 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 840 грн 80 коп.
Судові витрати на сплату витрат на правничу допомогу
Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачка посилалася на те, витрати на правничу допомогу складають 2 000 грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу до позовної заяви ОСОБА_1 долучила витяг з Договору №03/09 про надання правової допомоги від 02.09.2020; Ордер на надання правової допомоги Серія ОД №441580 від 17.11.2020; Акт виконаних робіт №1 від 17.11.2020 та квитанцію до прибуткового касового ордера №25 від 17.11.2020 (том 1, а. с. 5-7, 11-12).
22 грудня 2022 року позивачка подала до суду першої інстанції клопотання про стягнення судових витрат, в якому зазначила, що вона понесла витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. до клопотання долучила Додатковий договір №1 від 02.09.2020 до Договору №03/09 та Акт виконаних робіт №1 від 22.12.2022 (том 2, а. с. 5-10).
З наданих позивачкою доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу вбачається наступне.
В Акті виконаних робіт №1 від 17.11.2020 зазначено, що адвокатом за Договором №03/09 про надання правової допомоги від 02.09.2020 надано наступні послуги: 1) консультація; 2) складання позовної заяви; 3) подання позовної заяви. Загальна вартість послуг 2 000 грн, які сплачені під час підписання даного Акту.
В Акті виконаних робіт №1 від 17.11.2020 зазначено, що адвокатом за Договором №03/09 про надання правової допомоги від 02.09.2020 та Додатковим договором №1 від 02.09.2020 надано наступні послуги: консультація (2 години); 2) складання позовної заяви (3 години); 3) складання клопотання про витребування доказів (1 година); 4) подання до суду позовної заяви та клопотання про витребування; 5) представництво інтересів в суді.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 10 000 грн. До апеляційної скарги долучила Додатковий договір №2 від 25.09.2023 до Договору №03/09 про надання правової допомоги від 02.09.2020 та Акт виконаних робіт №2 від 10.10.2023 (том 2, а. с. 77-79).
З Акту виконаних робіт №2 від 10.10.2023 вбачається, що адвокатом надано ОСОБА_1 наступні послуги: складання апеляційної скарги (8 годин); подання апеляційної скарги та представництво інтересів в суді. Загальний розмір витрат становить 10 000 грн.
Таким чином, загальний розмір понесених позивачкою витрат на правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій становить 20 000 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Як вже вказувалося вище, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому навів заперечення проти розміру понесених позивачкою витрат на правничу допомогу. Зокрема, наголосив на тому, що зазначені в актах виконаних робіт послуги не всі підтверджені документально, оскільки всі документи подавалися через електронний суд і представник позивача не приймав участі в судових засіданнях.
Колегія суддів частково погоджується з такими доводами відповідача та зазначає наступне.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 15.09.2021 у справі №924/675/20, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менше, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і в пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Проаналізувавши надані ОСОБА_1 докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), з урахуванням заперечень відповідача, а також врахувавши правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат, колегія суддів приходить до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 8 000 грн, які понесені позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції, та в розмірі 10 000 грн під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру; такі витрати не співрозмірні з виконаною роботою під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Так, такі послуги, як подання до суду позовної заяви, клопотання про витребування доказів та подання апеляційної скарги за своїм змістом не відносяться до правничої допомоги та більш того всі документи, окрім апеляційної скарги, були подані адвокатом позивачки через систему "Електронний суд", що в свою чергу не потребувало додаткового витрачання часу. А апеляційна скарга надіслана особисто ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції через засоби поштового зв'язку.
Щодо включення таких послуг як представництво в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає, що протягом розгляду справи в суді першої інстанції адвокат позивачки участі не приймав, а в суді апеляційної інстанції розгляд справи визначено в порядку письмового провадження без виклику сторін.
Крім того, колегія суддів враховує, що дана категорія справ є нескладною та існує стала судова практика при вирішенні таких спорів.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що погоджений між адвокатом та ОСОБА_1 розмір витрат на правничу допомогу в загальній сумі 20 000 грн є завищеним.
За вказаних обставин та з огляду на фактичний об'єм послуг, наданих адвокатом позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатом дій - консультація, складання позовної заяви, складання апеляційної скарги та складання клопотання про витребування доказів.
Таким чином, з урахуванням всього вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку про зменшення загального розміру витрат на правничу допомогу з 20 000 грн до 10 000 грн.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність доказів оплати позивачкою витрат на правничу допомогу, оскільки як неодноразово вказував Верховний Суд в своїх постановах, що відсутність доказів оплати витрат на правничу допомогу, не може бути підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , - задовольнити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 серпня 2023 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дружини - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_1 , у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп., щомісячно, починаючи з 18 листопада 2020 року і до 30 липня 2021 року (досягнення дитиною трирічного віку).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська