вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
24.06.2024м. ДніпроСправа № 904/1698/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Чиркова Дмитра Миколайовича (Запорізька обл., Василівський р-н, село Приморське)
до Фізичної особи-підприємця Кірізлієва Олександра Семеновича (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
про стягнення заборгованості
Фізична особа-підприємець Чирков Дмитро Миколайович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Кірізлієва Олександра Семеновича про стягнення заборгованості в загальному розмірі 77998,72грн, з якої: 50004,00грн - основного боргу, 4020,93грн - трьох відсотків річних, 19578,92грн - інфляційних втрат, 4394,87грн - пені. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг №8 від 15.03.2021 в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Чиркова Дмитра Миколайовича залишено без руху на підставі статті 162 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Господарським судом направлялася ухвала суду від 29.04.2024 на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 49064, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Повітрофлотська, буд. 2А, кв. 18.
Однак, поштовий конверт з ухвалою суду від 29.04.2024 був повернутий працівниками поштового зв'язку з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 49-52 том 1).
Частиною одинадцятою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є:
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3);
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4);
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 180 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
З огляду на правильність наявної в матеріалах справи адреси відповідача, враховуючи вищевикладені обставини, а також термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку і її повернення до суду "за закінченням терміну зберігання", суд дійшов висновку, що останнім днем строку для подання відзиву на позов необхідно вважати 12.06.2024, оскільки 28.05.2024 - день проставлення поштової відмітки про причину повернення конверту, яким направлялась відповідачу ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за якою було зобов'язано надати відповідача відзив на позов.
Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску наведеного строку суду також не повідомлено.
Станом на 18.06.2024 відповідач відзив на позов не надав.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
15.03.2021 між Фізичною особою-підприємцем Кірізлієвим Олександром Семеновичем (далі - замовник, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Чирковим Дмитром Миколайовичем (далі - виконавець, позивач) укладений договір про надання послуг №8 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати послуги з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів замовнику, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати вартість фактично наданих послуг на умовах цього договору.
Послуги надаються виконавцем на підставі прийнятих до виконання усних або письмових заявок замовника (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 1.3 договору факт надання та об'єм послуг фіксується сторонами шляхом підписання акту приймання-передачі наданих послуг.
Замовник зобов'язаний оплатити виконавцю за послуги визначені цим договором протягом 14 календарних днів з дати підписання актів виконаних робіт (п. 2.4 договору).
Підписання акту приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 2.5 договору).
Пунктом 4.3 договору встановлено, що у разі прострочення оплати послуг, наданих виконавцем, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 6.1 договору).
Відповідно до п. 6.2 договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 нього договору та закінчується 28.02.2021. У випадку відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору за один місяць до закінчення його дії, він вважається продовженим на наступний календарний рік.
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору на підставі усної заявки відповідача, було надано послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобілів, на підтвердження чого надав підписані сторонами акти надання послуг №78 від 29.07.2021 на суму 17460,00грн, №79 від 30.07.2021 на суму 17994,00 та №80 від 30.07.2021 на суму 14550,00грн. На оплату наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунки (а.с. 12-14 том 1).
Як зазначає позивач, відповідач за надані послуги у загальній сумі 50004,00грн не розрахувався, що і стало причиною виникнення спору.
Предметом доказування у цій справі є обставини щодо виконання/невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з оплати послуг та наявність/відсутність підстав для застосування штрафних санкції.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 174, 193 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України).
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.
Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.
Враховуючи визначений контрагентами у пункті 2.4 договору порядок розрахунків за надані послуги, а саме протягом 14 календарних днів з дати підписання актів, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав за послуги надані за актом №78 від 29.07.2021 - 12.08.2021, прострочення з 13.08.2021, за актами №№79, 80 від 30.07.2021 - 13.08.2021, прострочення з 14.08.2021.
Доказів виконання зобов'язання щодо повної оплати вартості наданих послуг в загальній сумі 50004,00грн відповідач на момент розгляду спору не надав.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 73 Кодексу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України )
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, вимоги позивача щодо примусового стягнення зазначеної вище суми, слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з п. 4.3 договору в загальному розмірі 4394,87рн, 3% річних - 4020,93грн, інфляційні втрати - 19578,92грн, які розраховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до розрахунку, викладеного у позовній заяві (а.с. 3-5 том 1).
Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 4.3 договору у разі прострочення оплати послуг, наданих виконавцем, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.
Заявлена позивачем пеня розрахована у загальній сумі 4394,87грн за загальний період з 13.08.2021 по 11.02.2022.
Перевіркою розрахунку пені судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки.
З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 4357,32грн за загальний період з 13.08.2021 по 11.02.2022.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати розраховані у загальній сумі 19578,92грн за загальний період з серпня 2021 року по березень 2024 року.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що при розрахунку, позивачем допущено арифметичні помилки.
За результатами здійсненого судом перерахунку сума інфляційних втрат за період з серпня 2021 року по березень 2024 року становить 19569,98грн.
Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних, які розраховані у загальній сумі 4020,93грн за загальний період з 13.08.2021 по 17.04.2024.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що при розрахунку, позивачем допущено арифметичні помилки.
За результатами здійсненого судом перерахунку, з урахуванням меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4019,73грн за загальний період з 13.08.2021 по 17.04.2024.
На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин у справі, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача 50004,00грн - основного боргу, 4019,73грн - 3% річних, 4357,32грн - пені, 19569,98грн - інфляційних втрат.
Судом були досліджені всі документи, які знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4540,00грн.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач не надав до суду заперечень щодо заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані копії договору про надання правничої допомоги від 08.04.2024, довіреності від 08.04.2024, попереднього опису робіт до договору, протоколу погодження вартості правничої допомоги від 08.04.2024, акту №1 приймання-передачі наданих послуг (а.с. 15-20 том 1).
Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем в межах передбаченого законом строку.
Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Оцінюючи розмір зазначених витрат у контексті критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає їх завищеними з огляду на неспівмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг): справа не відноситься до складної категорії, а є малозначною, що розглядається у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання.
Відтак, з огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 4540,00грн, яка і заявлена позивачем.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 3026,15грн та 4537,22грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Чиркова Дмитра Миколайовича до Фізичної особи-підприємця Кірізлієва Олександра Семеновича про стягнення заборгованості в загальному розмірі 77998,72грн, з якої: 50004,00грн - основного боргу, 4020,93грн - 3% річних, 19578,92грн - інфляційних втрат, 4394,87грн - пені - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кірізлієва Олександра Семеновича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Чиркова Дмитра Миколайовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 50004,00грн - основного боргу, 4357,32грн - пені, 4019,73грн - 3% річних, 19569,98грн - інфляційних втрат, 3026,15грн - витрат по сплаті судового збору та 4537,22грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Кірізлієва Олександра Семеновича на користь Фізичної особи-підприємця Чиркова Дмитра Миколайовича 1,20грн - 3% річних, 8,94грн - інфляційних втрат та 37,55грн - пені.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 24.06.2024.
Суддя В.О. Татарчук