ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
09 вересня 2010 року 16:46 № 2а-8067/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Савченко А.І., при секретарі Череповській Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доОболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
за участю представників сторін:
від позивача -ОСОБА_1
від відповідача -Іщенко В.І.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 9 вересня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними дії Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві щодо непроведення реєстрації за місцем проживання ОСОБА_1 та її малолітньої дитини ОСОБА_2 та зобов'язання Оболонське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві зареєструвати ОСОБА_1 та її малолітню дитину ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зазначаючи, що всі необхідні документи були подані, проте відповідач відмовив у проведенні реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивача з тих підстав, що договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, не зареєстрований в бюро технічної реєстрації всупереч статті 657 Цивільного кодексу України (далі по тексту -ЦК України).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 24 червня 2010 року.
У судове засідання, призначене на 27 травня 2010 року, з'явився представник відповідача. Позивач або його уповноважені представники в судове засідання не з'явились. Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд відклав розгляд даної справи на 19 липня 2010 року.
Судове засідання, призначене на 19 липня 2010 року, судом відкладалося на 9 вересня 2010 року за клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що заяву про реєстрацію місця проживання подано з порушенням порядку та способу звернення до управлінь Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, встановленого чинним законодавством України. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що позивачем не було проведено державну реєстрацію договору купівлі-продажу нерухомості (квартири), що, в свою чергу, не спричинило виникнення права власності у позивача на квартиру.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
.
Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі по тексту -Закон України № 1382-IV) врегульовано відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до Комунального підприємства «Житлосервіс «Оболонь» із заявою від 07.11.2009 року про реєстрацію місця проживання своєї малолітньої дитини -ОСОБА_2. В обгрунтування підстав для реєстрації місця проживання позивачем надано копію договору купівлі-продажу квартири від 07.09.2007 року, копію рішення Каменнобродського районного суду м. Луганська від 27.07.2005 року щодо визначення місця проживання дитини позивача, копію постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2009 року № 3/605 щодо зобов'язання позивача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 -чоловіка позивача за вказаною адресою та талони про зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання.
Враховуючи підстави, визначені статтею 657 ЦК України, 17 листопада 2009 року вищезазначену заяву було повернуто позивачу.
Положенням статті 3 Закону України № 1382-IV визначено, що реєстрація -це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно зі статтею 6 Закону України № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Положеннями цієї статті також визначено перелік документів, які подаються особою для реєстрації. Зокрема, для реєстрації особа подає:
- письмову заяву. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку;
- паспортний документ. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України;
- квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;
- два примірники талона зняття з реєстрації.
Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.
Зразки заяви та інших документів, необхідних для реєстрації місця проживання особи, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 985 «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні»затверджено, зокрема, зразок заяви про реєстрацію місця проживання в Україні.
Відповідно до затвердженої Кабінетом Міністрів України форми заяви на зворотному боку заявник повинен вказати підстави для реєстрації місця проживання, зокрема реквізити ордеру, свідоцтва про право власності, договору найму (піднайму, оренди), тощо. У разі відсутності зазначених документів, потрібна згода власника/співвласників житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання заявника.
Судом встановлено, що договір купівлі-продажу квартири від 07.09.2007 року, предметом якого є купівля-продаж АДРЕСА_1, укладений між позивачем та ОСОБА_4, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 9928, у Державному реєстрі правочинів за реєстраційним номером 2333915. Проте щодо вказаного договору купівлі-продажу квартири не було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Стаття 210 ЦК України передбачає, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Стаття 657 ЦК України встановлює форму окремих видів договорів купівлі-продажу, а саме: договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»від 1 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), в редакції від 05.03.2009 року, що діяла на період виникнення спірних правовідносин, визначає правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав.
Згідно зі статтею 2 вказаного закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі по тексту - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень;
Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна;
Пункт 5 розділу V «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ»Закону України № 1952-IV встановлює, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003р. № 6/5) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за № 157/6445 (у редакції від 03.06.2009 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні.
У відповідності до пункту 1.3. вказаного Тимчасового положення державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі по тексту - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Згідно з пунктом 1.4. зазначеного Тимчасового положення державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.
Відповідно до пункту 1.5. Тимчасового положення № 7/5 обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.
Пункт 1.6. Тимчасового положення передбачає, що реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.
З огляду на вищезазначене договір купівлі-продажу нерухомого майна, у тому числі квартири, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, яка носить обов'язковий характер та на даний час провадиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації. У відповідності до чинного законодавства України правочин з купівлі-продажу квартири вважається вчиненим з моменту проведення державної реєстрації договору комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації та включення відповідних записів про нерухоме майно та про право власності до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Таким чином, суд не приймає до уваги доводи позивача відносно того, що державна реєстрація вказаного договору купівлі-продажу квартири проведена з моменту включення нотаріусом відомостей про правочин до Державного реєстру правочинів, оскільки така державна реєстрація провадиться нотаріусом шляхом унесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням на підставі Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. № 671, та Інструкції про ведення Державного реєстру правочинів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2004р. № 86/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.08.2004р. за № 1022/9621, та, за своїм змістом, не є державною реєстрацією договору купівлі-продажу нерухомого майна в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, передбаченою Цивільним кодексом України.
Отже, позивач не може дати згоду як власник квартири на здійснення реєстрації місця проживання члена своєї родини, оскільки правочин щодо купівлі-продажу квартири є вчиненим тільки з моменту проведення його державної реєстрації комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації.
Крім того, представник відповідача у судовому засіданні підтвердив, що заява позивача щодо реєстрації місця проживання її малолітньої дитини Оболонським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві у період з 07.11.2009 року по 31.12.2009 року не реєструвалась.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, як встановлено судом, позивач не виконав законодавчо встановлені вимоги щодо державної реєстрації договору купівлі-продажу квартири у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, а тому вказаний договір не може бути підставою для здійснення реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини позивача. Враховуючи, що судом можуть бути захищені тільки порушені права та інтереси позивача, позовні вимоги позивача про визнання дій відповідача щодо не проведення реєстрації місця проживання протиправними, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Також суд вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача зареєструвати її неповнолітню дитину за вказаною адресою, оскільки відсутні докази його звернення до відповідача щодо реєстрації за місцем проживання у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України
Суддя А.І. Савченко
Постанову складено в повному обсязі та підписано 14 вересня 2010 року.