ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
06 вересня 2010 року № 2а-11969/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Литвиненко Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
про скасування податкового повідомлення від 08.04.2010р. №0005231703
Позов заявлено про скасування податкового повідомлення від 08.04.2010р. № 0005231703 Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на Закон України «Про плату за землю» та зазначає, що відповідач в порушення вимог ст. ст. 2, 5 та 13 Закону України «Про плату за землю»та ст. 92, 93, 125 та 126 Земельного кодексу України безпідставно нарахував земельний податок у розмір 4135,60 грн., оскільки позивач не є ані власником, ані постійним користувачем земельної ділянки, на якій розташований АДРЕСА_1, частиною якого є належній їй нежилі приміщення.
Представник відповідача проти позову заперечував та зазначив, що згідно із заявою ОСОБА_1 від 15.10.2007р. їй було видано Витяг із технічної документації № Н-00165/2007 від 01.11.2007р. № т33641 про нормативну оцінку частини земельної ділянки (кадастровий номер № НОМЕР_1), згідно з зазначеним витягом було зроблено розрахунок по платі за землю, яку повинна сплачувати позивач, а тому, на думку відповідача, ОСОБА_1 не могла не знати, що земельна ділянка, на якій знаходяться придбані нею згідно договору купівлі-продажу від 17.05.2007р. нежилі приміщення не знаходяться у власності підприємств, установ та організацій, які здійснюють управління багатоповерховим та багатоквартирним будинком, який прилягає до придбаного позивачем приміщення; з моменту купівлі позивачем нежилих приміщень до неї перейшло і право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщенні, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Представником позивача було надано лист Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Ярославська», в якому зазначено, що розмір відшкодування експлуатаційних витрат збільшується на суму компенсації податку на землю, який розраховується індивідуально для кожного об'єкту, що, на думку позивача, свідчить, що із нарахуванням земельного податку спірним податковим повідомленням на неї покладено обов'язок всупереч приписам чинного законодавства України двічі сплачувати земельний податок за одну й ту саму земельну ділянку. Крім того, рішенням Київської міської ради від 25.12.2008р. № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»у п. 2. передбачено звільнення від сплати плати за землю за земельні ділянки житлового фонду. Нежилі приміщення є частиною житлового будинку, а отже в силу цього рішення у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування земельного податку. Про зазначене положення рішення Київської міської ради було повідомлено листом Державної податкової адміністрації України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
17 травня 2007 року ОСОБА_1 (надалі -Позивачка) уклала із Приватним підприємством «СІОН»(продавець) договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 17.05.07р., зареєстровано в реєстрі за № 994.
Відповідно до п. 1.1 зазначеного Договору позивач купила нежилі приміщення загальною площею 92,60 кв. м., що належали продавцю на праві власності, за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі вищезазначеного договору ОСОБА_1 набула право власності на нежилі приміщення, які є частиною жилого багатоквартирного будинку. За цим договором позивач не набула право власності на інші об'єкти, в тому числі на земельну ділянку, на якій розташовані придбані нежилі приміщення.
За заявою ОСОБА_1 від 15.10.2007р. Головне управління земельних ресурсів надало Витяг з технічної документації № Н-00165/2007 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий № НОМЕР_1), місце розташування: АДРЕСА_1, визначено:
площу частини земельної ділянки - 52,64 кв.м;
економіко-планувальну зону -зона № 56;
базова вартість 1 кв.м землі -1670,51 грн./кв.м;
коефіцієнт на функціональне використання землі -2,50;
локальні коефіцієнти на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони;
узагальнюючий локальний коефіцієнт -2,37;
нормативна грошова оцінка частини земельної ділянки -329758,67 грн.
Вищезазначений витяг не містить відомостей про те, що позивач набула земельну ділянку на будь-якій правовій підставі, в тому числі на праві власності чи на праві постійного користування.
14.07.10 Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва направила позивачу податкове повідомлення від 08.04.10 № 0005231703 (надалі -Податкове повідомлення), яким позивача повідомлено, що згідно з підп. «г»підп. 4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та відповідно до ст. 13 та ст. 17 Закону України «Про плату за землю»їй визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Земельний податок»:
1. граничний строк сплати - 16.08.10; сума податкового зобов'язання -2067, 80 грн.;
2. граничний строк сплати - 15.11.10; сума податкового зобов'язання -2067, 80 грн.; усього: 4135,60 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі -Закон № 2181) податкове повідомлення - письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із абз. «г»підп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо згідно із законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.
Згідно із п. 6.1 ст. 6 Закону № 2181 у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).
Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначені Законом України «Про плату за землю». Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону податок - обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками; ставка податку - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки; оренда - засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою.
Статтею 2 Закону України «Про плату за землю»передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про плату за землю»об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Отже, відповідно до вищезазначеного Закону платником земельного податку є особи, яким земельна ділянка належить або на праві власності, або на праві постійного користування.
Судом встановлено, що позивач не є власником земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок 7/9 (літ. «А») (надалі -Земельна ділянка), частини якого були придбані позивачем у власність за Договором.
Згідно із положеннями Земельного кодексу України право користування землею здійснюється у формі права постійного користування та права оренди. При цьому, ст. 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
В той же час відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
З огляду на приписи чинного законодавства України суд погоджується із твердженням Позивача, що вона як фізична особа не є та не може бути суб'єктом права постійного землекористування, а отже вона не може бути суб'єктом плати за землю у формі земельного податку.
Згідно із ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Таким чином, дійсним землекористувачем Земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1, частини яких придбала у власність позивача, є комунальне підприємство, яке здійснює управління цим будинком, а не позивач.
У ст. 13 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки. Згідно із ст. 15 цього Закону власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно із ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною 1 статті 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Частиною другою цієї статті встановлено, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Відповідно до ч. 3 статті право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України).
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
Системний аналіз норм чинного законодавства України свідчить, що доказом наявності права власності чи права постійного користування земельною ділянкою є відповідний державний акт, а моментом, з якого у суб'єкта плати за землю виникає зобов'язання із сплати земельного податку, є дата державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 196 Земельного кодексу України Державний земельний кадастр включає: а) кадастрове зонування; б) кадастрові зйомки; в) бонітування ґрунтів; г) економічну оцінку земель; ґ) грошову оцінку земельних ділянок; д) державну реєстрацію земельних ділянок; е) облік кількості та якості земель. У ст. 202 Земельного кодексу України встановлено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.
Відповідач обґрунтовує свої заперечення проти позову, посилаючись на Витяг з технічної документації № Н-00165/2007 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий № НОМЕР_1) як на доказ наявності права користування земельною ділянкою. Дослідивши Витяг з технічної документації № Н-00165/2007 суд прийшов до висновку, що він не містить відомостей, які свідчать про виникнення у позивача або права власності, або права постійного користування Земельною ділянкою.
В той же час, відповідач на свій запит від 31.07.2009р. № 4514/9/10-214 отримав від Головного управління земельних ресурсів лист від 04.09.2009р. № 07-387/24198, яким останній поінформував, що станом на 02.09.2009р. в автоматизованій системі ПК «Кадастр»земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 зареєстрована на підставі технічних звітів по встановленню зовнішніх меж землекористування за: ОСОБА_1, Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва, площею 1901,07 кв.м. Крім того, повідомлено, що правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності або право користування (оренди) вищезазначеною земельною ділянкою, визначені чинним законодавством, в Головному управлінні відсутні.
Таким чином, на момент нарахування земельного податку за Податковим повідомленням у позивача не виникло право власності або постійного користування Земельною ділянкою, а отже вона не є суб'єктом земельного податку. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що у Відповідача відсутні правові підстави для нарахування земельного податку спірним Податковим повідомленням.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на положення ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.
Статтею 15 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що платник сплачує податок з дати виникнення права, який встановлено ст. 125 Земельного кодексу України. Крім того, ст. 4 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону.
Суд приймає до уваги, що п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008р. № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»встановлено, що плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України "Про оренду землі". Будинок, частину нежилих приміщень якого придбала позивач, відноситься до житлового фонду, а тому на позивача поширюється дія цього пункту Рішення. Державна податкова адміністрація України у своєму листі від 27.07.2009р. № 15834/7/15/-0717 «Про плату за землю»визнала за обов'язкове застосування положень п. 2 вищезазначеного Рішення Київської міської ради.
Позивач, сплачуючи експлуатаційні витрати, з моменту придбання нежилих приміщень відшкодовує комунальному підприємству, що здійснює управління АДРЕСА_1, земельний податок, що роз'яснено листом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Ярославська»від 30.07.2009р. № 3-18 з питання чи входить земельний податок в експлуатаційні витрати, в якому зазначено, що згідно із Рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради «Про затвердження методики розрахунку розміру експлуатаційних витрат»розмір відшкодування експлуатаційних витрат нежилих приміщень збільшується на суму компенсації податку на землю, який розраховується індивідуально для кожного об'єкту.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Таким чином, Податковим повідомленням на порушення норм чинного законодавства України на позивача покладено обов'язок із сплати земельного податку вдруге за одну й ту саму Земельну ділянку.
Відповідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підставами для скасування податкового зобов'язання, яке визначив контролюючий орган, є невірне визначення суми податкового зобов'язання або прийняття будь-якого іншого рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом.
Фактичні обставини справи свідчать, що спірним Податковим повідомленням відповідач визначив позивачу податкове зобов'язання із земельного податку на загальну суму 4135,60 грн. з порушенням ст.ст. 5, 13 та 15 Закону України «Про плату за землю», ст.ст. 42, 92, 93, 125 та 126 Земельного кодексу України, оскільки у позивача не виникло право власності чи постійного користування Земельною ділянкою.
Таким чином, внаслідок складання спірного Податкового повідомлення на позивача незаконно покладено обов'язок із сплати земельного податку за Земельну ділянку, платником якого вона не є та не може бути, тому суд дійшов до висновку про наявність підстав для скасування Податкового повідомлення як такого, що було прийняте всупереч чинному податковому законодавству України та яке порушує права позивача.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, а тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1.Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 08.04.10 №0005231703 щодо визначення ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання із земельного податку у розмірі 4135,60 грн.
Постанова може бути оскаржена у порядку і строки визначені ст.ст.185-187 КАС України та набуває законної сили у порядку і строки визначені ст.254 КАС України.
Суддя В.І. Келеберда
Дата складення тексту рішення у повному обсязі - 08.09.2010