Справа № 761/29122/23
Провадження № 2/761/5583/2024
11 червня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Габунії М.Г.,
за участі
представника позивача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, інфляційних втрат та три проценти річних за невиконання грошового зобов'язання, -
До суду надійшла зазначена позовна заява.
В позовних вимогах позивач просить: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики від 12.02.2022 року в розмірі 58 500,00 доларів США, інфляційні втрати в сумі 80 212,30 грн., 3% річних в розмірі 31 641,93 грн.
Вимоги обґрунтовані тим, що 12.02.2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики грошових коштів. Відповідно до п. 1 зазначеного договору позивач передав у власність відповідачу грошові кошти в розмірі 1 630 722,60 грн., що є еквівалентом 58 500,00 доларів США, а відповідач прийняв вказану суму грошей та зобов'язався повернути їх до 12.02.2023 року.
Так як відповідач власні зобов'язання не виконав та грошові кошти не повернув в обумовлені строки, тому для захисту порушеного права позивач звернувся до суду з цим позовом.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву та просив її задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву до суду не направив.
На підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, вислухавши представника позивача, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 12.02.2022 року між ОСОБА_2 ем (далі - Позикодавець) та ОСОБА_3 (далі - Позичальник) був укладений договір позики за умовами якого ОСОБА_3 отримав грошові кошти в сумі 1 630 722,60 грн., що є еквівалентом 58 500,00 доларів США та зобов'язувався їх повернути не пізніше 12.02.2023 року.
Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, відповідач не виконав власні зобов'язання щодо повернення грошових коштів в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, не надав доказів виконання власних зобов'язань та повернення грошових коштів в повному обсязі. Крім того, в судовому засіданні, яке відбулось 20.03.2024 року відповідач пояснив, що дійсно не повернув грошові кошти.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму) позики. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Судом встановлено, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Таким чином, оскільки позивач надав відповідачу грошові кошти, як передбачено договором позики, однак відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання перед позивачем за даним договором від 12.02.2022 року, тому суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 58 500,00 доларів США.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат суд зазначає наступне.
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Проте як вбачається із копії договору позики, Позичальник отримав в позику кошти та має повернути їх в еквіваленті до долара США, а тому суд приходить до висновку, що на вказану суму боргу не може бути нараховано інфляційні втрати.
Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних за несвоєчасне повернення коштів суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В той же час, згідно з пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами), який в подальшому неодноразово продовжувався.
Згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався.
Таким чином, оскільки станом на 12.02.2023 року на території України діяв карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19 та з 24.02.2022 року до даного часу в Україні діє воєнний стан, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за прострочення виконання зобов'язань щодо повернення грошових коштів.
Крім того, на підставі положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 599, 1046 ЦК України, ст.ст. 4, 77-81, 141, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики, інфляційних втрат та три проценти річних за невиконання грошового зобов'язання - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 12.02.2022 року в сумі 58 500 (п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот) доларів США 00 центів та судовий збір в сумі 12 753,03 грн.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та три проценти річних за невиконання грошового зобов'язання - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 21 червня 2024 року
Суддя: Н.Г. Притула