Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
21 червня 2024 р. №520/10281/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:
1. Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
2. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти у ОСОБА_1 подану нею декларацію про відмову від іноземного громадянства від 01.03.2024 р. замість документа про припинення громадянства російської федерації.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.06.2021 року набула громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України". Позивачем було прийнято зобов'язання припинити іноземне громадянство російської федерації. Відмовитись від такого іноземного громадянства позивач не може, оскільки існують незалежні від неї обставини, що перешкоджають отриманню документа про припинення російського громадянства, а саме: нездійснення процедури припинення громадянства консульствами російської федерації внаслідок припинення їх діяльності в Україні, позивач подала декларацію про відмову від іноземного громадянства та просила надати їй паспорт громадянина України. Однак, відповідачем було повернуто декларацію про відмову від іноземного громадянства, оскільки декларація не відповідає вимогам чинного законодавства. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її права.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно вимог чинного законодавства. Вказує, що 25.06.2021 року рішенням ГУ ДМС України в Харківській області позивачка набула громадянство України за територіальним походженням та було видано довідку про реєстрацію громадянином України. Позивач взяла на себе зобов'язання протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подати до органу, що видав їй тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства рф, виданий уповноваженим на те органом цієї держави. Вказаний документ позивач мала подати до ГУ ДМС в Харківській області до 25 червня 2023 року. Однак, такого документу позивачем подано не було. Натомість було подано декларацію про відмову від іноземного громадянства. Тобто, для виконання взятого на себе зобов'язання позивач не вчинила жодних дій, а декларація про відмову від іноземного громадянства подана без актуальної незалежної причини для її подання, тому така декларація не відповідає нормам чинного законодавства України. Просить відмовити в задоволенні позову.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженка міста Череповець, Вологодська обл, рф.
18.02.2021 року звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням згідно частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».
25.06.2021 року рішенням ГУ ДМС України в Харківській області позивачка набула громадянство України за територіальним походженням та було видано довідку про реєстрацію громадянином України, на підставі якої 20.08.2021 року оформлено тимчасове посвідчення громадянина України терміном дії до 25.06.2023, яке було отримано позивачкою 06.09.2021 р.
В термін до 25 червня 2023 року ОСОБА_1 зобов'язана подати до ГУ ДМС України в Харківській області документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом російської федерації.
01.03.2024 року позивачка направила супровідний лист на адресу ГУ ДМС України в Харківській області разом з декларацією про відмову від іноземного громадянства, у зв'язку з існуванням незалежних від неї причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства російської федерації.
Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 6301.6.2-1867/63.3-23 від 25.03.2024 року повернуто позивачу декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Не погодившись з відмовою відповідача у прийнятті та повернення декларації про відмову від громадянства рф, позивач звернулась до суду.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною 1 статті 1 Закону №2235-III, громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Положенням статті 6 Закону №2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ, особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно з частиною 5 статті 8 Закону №2235-III, іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2235-III, зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно з частиною 8 статті 8 Закону №2235-III, особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Частиною 1 статті 1 Закону №2235-III передбачено, що декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2235-III, іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
За приписами пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III, однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства - є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України (частина 1 статті 1 Закону №2235-III).
Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок).
Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Пунктом 119 Порядку №215 передбачено, що особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 набула громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України", у зв'язку із чим їй було видано тимчасове посвідчення громадянина України.
20.08.2021 року ОСОБА_1 видано тимчасове посвідчення громадянина України типу ТП серії № НОМЕР_2 , терміном дії до 25.06.2023 року.
З моменту набуття громадянства України позивач зобов'язалась подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України документ про припинення громадянства російської федерації, виданий уповноваженим на те органом, або у разі неотримання з незалежних від неї причин документа про припинення громадянства російської федерації подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави і повернути національний паспорт рф до уповноваженого органу цієї держави.
Також встановлено, що позивачка зверталась до Генерального консульства російської федерації в м. Харкові із заявою про вихід із громадянства російської федерації, про що консульством було видано відповідну довідку від 17.11.2021 року. Станом на момент розгляду справи у суді позивачкою відповідь не отримано.
На запит позивачки, щодо розгляду поданих документів отримано відповідь від 24.11.2022 року , що заява про вихід із громадянства погоджена із мвс рф та фсб, але у зв'язку з зупиненням роботи російських закордонних установ в Україні, відповідне рішення прийнято не було.
У зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, на всій території України введено правовий режим воєнного стану, який триває і на теперішній час.
Таким чином, через широкомасштабне вторгнення рф, рішення прийнято не було, що об'єктивно не залежали від волевиявлення ОСОБА_1 .
Таким чином, з боку позивача, з урахуванням обставин, які мають місце з 24.02.2022 та не залежать від особи, вчинялися дії щодо виконання вимог в частині надання до територіального органу ДМС України документа про припинення громадянства з Російською Федерацією.
Разом з тим, у зв'язку об'єктивною неможливістю надання відповідного документа, позивач 01.03.2024 року подала до ГУ ДМС у Харківській області декларацію про відмову від іноземного громадянства Російської Федерації, у зв'язку з існуванням незалежних від неї причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства російської федерації.
За результатами розгляду заяви відповідачем направлено відповідь на адресу позивача, у якій декларацію позивача про відмову від іноземного громадянства 01.03.2024 року повернуто, та надано роз'яснення щодо необхідності повторного звернення з відповідною заявою до уповноважених органів рф щодо оформлення виходу із громадянства.
Слід зазначити, що порядок розгляду питань громадянства Російської Федерації регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства Російської Федерації, затвердженим 14.11.2002 № 1325.
Цим Положенням, прийнятим відповідно до Закону, встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства Російської Федерації, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства Російської Федерації.
Положення визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід з (припинення) громадянства РФ.
Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території Російської Федерації або за її межами, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення цієї особи. У випадках, передбачених статтею 20 Федерального закону, вихід із громадянства Російської Федерації не допускається.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час.
Водночас, всі дипломатичні відносини з російською федерацією розірвано.
Звертаючись до суду позивач посилалалась на те, що у зв'язку із призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні та зупинення усіх дипломатичних зв'язків з країною-агресором, позивач позбавлена можливості подати заяву до посольства вказаної країни про вихід з громадянства, хоча нею вчинялися всі залежні від неї дії, щодо отримання відповідного документа.
Крім того, матеріали справи свідчать, що листом МЗС РФ у відповідь на звернення позивача, повідомлено що розгляд заяви позивачки буде можливий після відновлення роботи російських закордонних установ в Україні.
Вказані обставини, як зазначає позивач, послугували підставою для подання нею до відповідача разом із супровідним листом, в якому наведено обставини наявності об'єктивних причин відсутності можливості звернення до уповноважених органів іноземної держави із клопотанням про припинення громадянства такої держави, декларації про відмову від іноземного громадянства.
Надаючи оцінку вказаним обставинам, суд зазначає, що приписами ч. 4 ст. 8 Закону України "Про громадянство" визначено, що іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Проте, листом відповідача було повернуто позивачу декларацію про відмову від іноземного громадянства та роз'яснено щодо необхідності повторного звернення з відповідною заявою до уповноважених органів рф щодо оформлення виходу із громадянства.
Разом з тим, при поверненні позивачу декларації про відмову від іноземного громадянства, відповідачем не було враховано того, що з боку позивача, з урахуванням обставин, які мають місце з 24.02.2022 та не залежать від особи, вчинялися дії щодо виконання вимог в частині надання до територіального органу ДМС України документа про припинення громадянства з РФ.
Суд враховує, що консульські установи країни агресора, що розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують, що унеможливлює отримання документа про припинення громадянства.
Суд також зауважує, що рішення про припинення громадянства РФ позивача органами РФ не прийняте саме у зв'язку із призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, жодних застережень щодо можливої підстави для відмови у виході з громадянства Російської Федерації листи консульських установ не містять.
У той же час, зміни у зв'язку з військовою агресією російської федерації до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище.
У справі «Рисовський проти України» (п. 70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
У справі «Рисовський проти України» також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії".
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Враховуючи вищевикладене, позивач мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим з причин, що об'єктивно не залежать від волі особи.
В свою чергу, відповідач, вирішуючи питання щодо прийняття/повернення декларації позивача обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не прийняв мотивованого рішення щодо прийняття такої декларації.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі нею саме декларації та вказав про необхідність подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації.
Посилання відповідача на Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України №9585, суд оцінює критично, оскільки на даний час відповідні зміни до законів внесені не були.
На підставі наведених обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Суд зазначає, що оскільки при вирішенні спірних правовідносин судом встановлено наявність підстав для подання позивачем відповідної декларації, оскільки на цей час існує об'єктивна неможливість подати документ про припинення іноземного громадянства, а відповідачем не розглянуто по суті звернення позивача та не надано жодної оцінки як підставам подання такої декларації, самій декларації, так і іншим документам, які долучалися позивачем та свідчать про неможливість подання документа про припинення іноземного громадянства, суд дійшов до висновку, що належним способом захисту прав позивача в цій частині є зобов'язання відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, із врахуванням висновків суду.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз долучених позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що між позивачем та Адвокатом Тарасенко Д.Ю. було укладено договір про надання правової допомоги №03/04/24 від 03.04.2024 року.
Додатком №1 до Договору сторони погодили, що розмір гонорару становить 10 000 грн.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц.
Відповідачем по справі надано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, яке викладене в відзиві на позовну заяву.
Разом з тим, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи надане відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, справа розглядалась в порядку спрощеного провадження без виклику стрін, суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, такі послуги не є послугами значного обсягу, суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 3000,00 грн.
Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, із врахуванням висновків суду.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору у сумі 605,60 (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Бідонько А.В.