20 червня 2024 року м. ПолтаваСправа №440/3463/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Полтавській області), у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Полтавській області про відмову в поновленні виплати пенсії, оформлене листами від 05.02.2024 №1600-0213/8-8604 та від 16.02.2024 №3984-2130/К-02/8-1600/24;
зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 26.01.2024.
Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона є громадянкою України, набула право на пенсійне забезпечення, з 08.11.2010 їй призначена пенсія за вислугу років. У липні 2022 року ОСОБА_1 зареєструвалась як внутрішньо переміщена особа у м. Миргород Полтавської області та на цій підставі неодноразово зверталась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявами про поновлення виплати пенсії. Однак ГУПФ України в Полтавській області листами від 05.02.2024 №1600-0213/8-8604 та від 16.02.2024 №3984-2130/К-02/8-1600/24 повідомило про неможливість поновлення виплати пенсії на території України з огляду на відсутність паперової пенсійної справи та неможливість її витребування з органів ПФ на території АРК.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 31/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 можливо провести виключно у разі надходження паперової пенсійної справи чи внесення змін у Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо визначення порядку призначення пенсій особам, які перемістились з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 8/.
Місце проживання позивача згідно з відміткою у паспорті з 22.07.2001 зареєстровано за адресою:
АДРЕСА_1 ОСОБА_1 довічно призначена пенсія за вислугу років, як пенсіонеру Міністерства оборони України, що підтверджено копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 /а.с. 11/.
11.07.2022 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу в м. Миргороді Полтавської області, що підтверджено довідкою від 11.07.2022 №1632-7001333620 /а.с. 11, зі звороту/.
26.01.2024 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем реєстрації як внутрішньо переміщеної особи із заявою про поновлення виплати пенсії /а.с. 16, 17/.
Листом від 05.02.2024 вих. №1600-0213-8/8604 відповідач повідомив ОСОБА_1 про неможливість здійснити запит пенсійної справи з огляду на тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим та відсутність зв'язків з російською федерацією. Також відповідач зазначив, що розглянути питання поновлення виплати пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" можливо після внесення змін до законодавства щодо визначення порядку призначення пенсій особам, які перемістились з тимчасово окупованої території АРК /а.с. 18/.
Аналогічні доводи викладені у листі ГУПФ України в Полтавській області від 16.02.2024, наданому у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 24.01.2023, подану через урядовий контакт-центр /а.с. 19/.
Не погодившись з такою позицією пенсійного органу, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Поряд з цим, статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Загальновідомо, що з лютого 2014 року триває російсько-українська війна.
Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України визначені Законом України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (надалі - Закон №1207-VII).
За змістом статті 1 Закону №1207-VII тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
Частиною першою статті 17 Закону №1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
А у силу статті 18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (надалі - Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як визначено частиною першою статті 4 Закону №1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
У силу частин першої, другої статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з пунктом 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (надалі - Порядок №365), для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.
Згідно з пунктом 15 наведеного Порядку орган, що здійснює соціальні виплати, призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом цього спору є правовідносини щодо наявності підстав для відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за місцем її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи.
Суд, аналізуючи наведені вище положення чинного законодавства у взаємозв'язку з фактичними обставинами цього спору, звертає увагу на те, що для внутрішньо переміщених осіб з окупованої території Автономної Республіки Крим не існує особливого порядку відновлення пенсійних виплат.
Необхідність надання паперової справи з тимчасово окупованої території для призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам указаними нормами Закону №1706-VII та Порядку №365 не передбачена.
До того ж, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17, де суд дійшов висновку, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Приписи Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234, до спірних відносин не застосовуються, адже на дату звернення до ГУПФ України в Полтавській області із заявою від 26.01.2024 ОСОБА_1 не проживала на території Автономної Республіки Крим та/або м. Севастополя.
Натомість, як підтверджено довідкою від 11.07.2022 №1632-7001333620, позивач з 11.07.2022 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа у м. Миргороді Полтавської області.
У заяві від 26.01.2024, що отримана територіальним органом ГУПФ України в Полтавській області у м. Миргороді того ж дня, ОСОБА_1 просила поновити виплату їй пенсії як внутрішньо переміщеній особі. А тому така заява мала бути розглянута відповідно до вимог Закону №1706-VII та Порядку №365.
Європейська соціальна хартія, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Так, ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.07.2004 у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" (заява №48787/99) визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем МРП. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Застосовуючи наведені висновки до обставин цього спору, суд враховує, що тимчасова окупація російською федерацією території Автономної Республіки Крим з 20.02.2014, як і широкомасштабна збройна агресія військових формувань російської федерації проти України з 24.02.2022, наслідком чого є відсутність ефективного контролю Уряду України над окупованими територіями, не є законною підставою для позбавлення ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особи, права на одержання пенсійних виплат на підконтрольній Уряду України території, адже таке право гарантується на підставі ухвалених Україною нормативно-правових актів: Закону №1706-VII та Порядку №365.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.1.02009 №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Пічкур проти України", рішення від 07.11.2013) застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
З урахуванням наведеного суд відхиляє, як безпідставні, доводи пенсійного органу про неможливість витребування матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим.
Посилання відповідача на необхідність внесення змін у Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо визначення порядку призначення пенсій особам, які перемістились з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, не є підставою для висновку про правомірність відмови пенсійного органу у поновленні виплати пенсії позивачу, оскільки порядок відновлення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам урегульований чинним законодавством, що наведене вище.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у поновленні виплати пенсії, відповідач діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
З урахуванням наведеного, з метою ефективного поновлення прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії ГУПФ України в Полтавській області щодо відмови у поновленні пенсії ОСОБА_1 , зобов'язавши відповідача поновити з 26.01.2024 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 .
При цьому суд виходить з того, що листи ГУПФ України в Полтавській області від 05.02.2024 №1600-0213/8-8604 та від 16.02.2024 №3984-2130/К-02/8-1600/24, якими ОСОБА_1 повідомлено про неможливість відновлення виплати пенсії, не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні, вжитому у КАС України, натомість права позивача у спірних відносинах порушені діями пенсійного органу щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 за місцем перебування на обліку як внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково з одночасним виходом за межі позовних вимог щодо визначення способу захисту порушеного права позивача на відновлення пенсії.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 задоволено клопотання представника позивача про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору; звільнено позивача від сплати судового збору за звернення до суду з цим позовом.
Інші судові витрати у справі відсутні, тож підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 133, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсії на підставі її заяви від 26.01.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 26.01.2024.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13967927; вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000).
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА