Провадження № 11-кп/803/2075/24 Справа № 229/2443/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 червня 2024 року м.Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відео конференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 16 травня 2024 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 ,-
Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 16 травня 2024 року продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.402 КК України.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив про вагомість ризиків втечі, знищення речових доказів, впливу на свідків та вчинення іншого злочину, які на теперішній час не зменшились. Вважає, що більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не здатні забезпечити досягнення мети визначеної ст. 177 КПК України.
На вказане рішення захисником ОСОБА_7 подана апеляційна скарга, в якій вона просить ухвалу суду відносно ОСОБА_8 скасувати та відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою. Зазначає, що суддя підійшов формально до розгляду клопотання прокурора про продовження тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , ризики визначені ст.177 КПК України є недоведеними. Суд першої інстанції безпідставно розглянув клопотання раніше, а саме 16.05.2024 року, не викликав сторони по справі що є грубим порушення КПК України. Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що ОСОБА_9 за місцем мешкання має позитивну характеристику, має на утриманні двох малолітніх дітей та матір пенсійного віку. З 2022 року знаходиться на військовій службі.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено з матеріалів провадження, запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 продовжено під час судового провадження в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, при продовженні ОСОБА_8 обраного запобіжного заходу суд першої інстанції надав оцінку вагомості існуючих ризиків, особі винного, його стан здоров'я, репутацію та дійшов до висновку про застосування запобіжного заходу без визначення застави.
Вивчивши всі обставини та матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про відмову в застосуванні альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави відносно ОСОБА_8 ..
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того,стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1ст.9 Конституції України,ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь зменшення ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (частина 1 статті 131 КПК). Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 177 КПК.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 (частина 1 статті 184 КПК).
При цьому суд враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.
Абзацом 3 частиною 4 статті 183 КПК України визначено, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Тобто, визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави та її розміру у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченою ст. 402 КК України є дискреційним повноваженням суду.
Як вбачається з наявних матеріалів, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років. ОСОБА_8 раніше не судимий, військовослужбовець, має на утриманні двох малолітніх дітей та мати пенсійного віку, постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки.
Крім того, колегія суддів зазначає, що обвинувачений ОСОБА_8 з 2022 року знаходиться під вартою. Кримінальне провадження відносно нього з грудня 2022 року по теперішній час знаходиться в суді першої інстанції, на протязі 2023 року жодної процесуальної дії, крім продовження запобіжного заходу судом не виконано.
Необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 набуває особливого значення.
На підставі ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків передбачених ч.4 ст. 183 КПК України.
Отже, законодавцем визначено, що за умови внесення застави в певному розмірі вона (застава) за своєю ефективністю забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, є еквівалентною такому винятковому запобіжного заходу як тримання під вартою. Інші запобіжні заходи в цьому випадку не здатні забезпечити дієвість кримінального провадження на тому ж рівні що й тримання під вартою
Вирішуючи питання про визначення розміру застави, колегія суддів виходить з наступного.
Розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК).
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 4 статті 182 КПК).
З одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
З урахуванням наведеного, застава в розмірі 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень здатна забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_8 покладених на нього обов'язків та запобігти встановленим ризикам.
Колегія суддів вважає необхідним роз'яснити ОСОБА_8 наслідки невиконання цих обов'язків. Так, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст. 194 КПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвалу суду першої інстанції скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 16 травня 2024 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 скасувати.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 14 липня 2024 року включно.
На підставі п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України визначити ОСОБА_8 розмір застави у межах 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою на депозитний рахунок Дніпровського апеляційного суду.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі визначеному в цій ухвалі, у національній грошовій одиниці на такий розрахунковий рахунок:
Дніпровський апеляційний суд, код ЄДРПОУ 42270629, МФО НОМЕР_1 , номер рахунку НОМЕР_2 .
У разі внесення застави та звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 з під варти, покласти на нього такі обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом
У разі внесення застави та з моменту звільнення з під варти, обвинувачений вважається таким, до якого застосований запобіжний захід у виді застави.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді