17 червня 2024 року Справа № 160/12877/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
20.05.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, поданий представником позивача - адвокатом Єрьоміною Вікторією Анатоліївною, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 15.02.2024 року доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити з 15.02.2024 року ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» виходячи з розміру грошового забезпечення, встановленого на підставі рішення суду по справі №160/23205/21 від 31.01.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум, з основним розміром 83%, без обмеження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 адміністративний позов залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду: - уточненого адміністративного позову з уточненими позовними вимогами відповідно до вимог КАС України, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам у справі; - документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі та порядку, встановлених чинним законодавством України, відповідно до кількості уточнених позовних вимог.
За даними КП «ДСС» копію вищевказаної ухвали 06.06.2024 о 18:30 надіслано одержувачу - адвокату Єрьоміній Вікторії Анатоліївні.
За приписами частини 1 статті 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції (ч.4 ст. 18 КАС України).
Відповідно до частин 5-7 статті 18 КАС України, зокрема, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Крім того, частиною 1 статті 241 КАС України визначено, що судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє (ч.7 ст.251 КАС України).
На підставі вищенаведених норм та обставин, оскільки представник позивача зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, суд вважає, що ухвала про залишення позовної заяви без руху вважається врученою позивачеві 07.06.2024 в електронній формі шляхом її направлення на офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Тобто, строк для усунення недоліків з урахуванням ч.6 ст.120 КАС України до 12.06.2024.
11.06.2024 від представника позивача - адвоката Єрьоміної В.А. через систему «Електронний суд» на виконання ухвали надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано уточнену позовну заяву, у якій позовні вимоги викладені таким чином:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 15.02.2024 року доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити з 15.02.2024 року ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» виходячи з розміру грошового забезпечення, встановленого на підставі рішення суду по справі №160/23205/21 від 31.01.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум, з основним розміром 83%.
Водночас, у заяві про усунення недоліків заявник, зокрема, просив вважати недоліки, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху (в частині сплати судового збору за другу немайнову вимогу) - усуненими з посиланням на Постанову Верховного Суду від 12 листопада 2019 року по справі №640/21330/18, у якій останній виснував, що прохання позивача «про визнання акта протиправним та скасування» нерозривно пов'язане з проханням «про зобов'язання вчини дії», тому є одним способом захисту та відновлення порушеного права і у питанні сплати судового збору вважається однією немайновою позовною вимогою.
Вирішуючи питання про усунення позивачем недоліків позовної заяви, суд виходить із наступного.
Суд зазначає, що форма та зміст позовної заяви закріплені у статті 160 КАС України.
Згідно із частиною першою статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб'єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб'єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
При цьому, зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Наведений висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 по справі № 640/7310/19.
Водночас, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2024 №990/150/23 наголосила, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Тобто, зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Крім того, суд враховує, що згідно із частиною 1 статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою, передбачено також частиною 1 статті 21 КАС України.
Зі змісту наведених процесуальних норм вбачається, що об'єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов'язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.
При цьому, під підставами позову, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.06.2021 у справі № 640/27758/20 та від 29.12.2021 у справі №752/20709/21.
Водночас слід враховувати, що у випадку пред'явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Наведеної правової позиції також дотримався Верховний Суд у постанові від 13.04.2022 у справі № 640/23353/21.
Крім того, суд враховує, що згідно із частиною 1 статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою, передбачено також частиною 1 статті 21 КАС України.
Зі змісту наведених процесуальних норм вбачається, що об'єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов'язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.
При цьому, під підставами позову, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.06.2021 у справі № 640/27758/20 та від 29.12.2021 у справі №752/20709/21.
Водночас слід враховувати, що у випадку пред'явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Наведеної правової позиції також дотримався Верховний Суд у постанові від 13.04.2022 у справі № 640/23353/21.
Суд звертає увагу, що в позовній заяві позивач, зокрема, просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити з 15.02.2024 року ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн «з основним розміром 83%», проте всупереч наведених норм позовна заява не містить жодних вимог про оскарження дій/рішення/бездіяльності відповідача стосовно нездійснення/відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням основного розміру 83% відповідних сум грошового забезпечення або оскарження дій щодо виплати ОСОБА_1 пенсії без урахування основного розміру 83% відповідних сум грошового забезпечення.
Водночас, суд звертає увагу, що в прохальній частини позивач просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити йому з 01.01.2024 року спірну доплату «виходячи з розміру грошового забезпечення, встановленого на підставі рішення суду по справі №160/23205/21 від 31.01.2022 року».
При цьому, суд наголошує, означена доплата до пенсії нараховується згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 “Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб”, що самостійно визнається позивачем в позовній заяві.
Таким чином, у суду відсутні правові підстави вважати, що вимога про зобов'язання відповідача вчинити дії в цій частині є похідною від заявленої в прохальній частині позову вимоги про оскарження дій відповідача.
Водночас, щодо означеної вимоги позивача, суд, як і в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, звертає увагу на таке.
З КП «ДСС» та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 у справі №160/23205/21, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду 03.03.2022, задоволено частково позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до наданої довідки № ФД 78860 від 09 серпня 2021 року ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 1 квітня 2019 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки № ФД 78860 від 09 серпня 2021 року ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії;
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Тобто, означене судове рішення ухвалено на користь ОСОБА_1 з питання проведення Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області перерахунку та виплати пенсії позивача з 1 квітня 2019 року відповідно до довідки № ФД 78860 від 09 серпня 2021 року ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
При цьому, суд звертає увагу, що в тексті уточненої позовної заяви позивачем вказано, розмір грошового забезпечення Позивача, з якого має бути проведений перерахунок, встановлено вищеозначеним рішенням суду.
Проте, суд наголошує, що згідно з частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами 2 та 4 статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі також - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язані з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, суд наголошує, що при розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
Зважаючи на викладене, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов. У зв'язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Наведений висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.11.2021 у справі № 620/1528/19.
Аналіз наведених норм та правових висновків Верховного Суду дає суду підстави для висновку про те, що оскільки КАС не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, то суд, приймаючи рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, позбавлений можливості зобов'язувати такого суб'єкта виконати дії передбачені іншим судовим рішенням.
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в іншому (новому) судовому провадженні не розглядаються. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, неодноразово наведеній у постановах від 20.02.2019 у справі №806/2143/15, від 03.04.2019 у справі №820/4261/18, від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а, від 24.09.2020 у справі №640/15623/19.
Крім того, суд звертає увагу, що в постанові від 29.07.2020 у справі №580/1264/19 Верховний Суд вказав, що у разі порушення зазначеного порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду провадження у справі належить закривати з посиланням на те, що спір вирішений судовим рішенням, яке набрало законної сили.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що поданий позивачем на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху адміністративний позов не відповідає вимогам КАС України.
Поряд із цим, частиною 3 статті 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України “Про судовий збір” від 08.07.2011 №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).
За положеннями частини 1 статті 4 Закону №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” від 09.11.2023 №3460-IX передбачено, що прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2024 року становить 3028 гривень.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини 3 статті 4 Закону №3674-VI ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру, який подано фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн.).
Абзацом 2 частини 3 статті 6 Закону №3674-VI передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
При цьому, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо), як способу усунення наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією вимогою.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 року (справа №640/21330/18) та від 05.06.2020 року (справа №280/5161/19).
Як вже зазначено судом вище та зазначалось в ухвалі про залишення адміністративного позову без руху, у позовній заяві позивачем заявлено вимогу про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 15.02.2024 року доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб», за якою у прохальній частині позову самостійно визначено спосіб захисту порушеного права: «зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити з 15.02.2024 року ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб»».
Тобто, за означені вимоги про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії підлягає сплаті судовий збір як за одну вимогу немайнового характеру.
Водночас, в прохальній частини уточненого позову позивачем також заявлено інші вимоги зобов'язального характеру, а саме, позивач просить суд «зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити з 15.02.2024 року ОСОБА_1 :
- «виходячи з розміру грошового забезпечення, встановленого на підставі рішення суду по справі №160/23205/21 від 31.01.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум»;
- «з основним розміром 83%».
Отже, наголошує, що позивачем не виконано обов'язку щодо надання до суду документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі та порядку, встановлених чинним законодавством України, відповідно до кількості уточнених позовних вимог.
Водночас, суд звертає увагу, що позивачем у заяві про усунення недоліків, фактично висловлено незгоду з мотивами, якими керувався суд, залишаючи позовну заяву без руху. Проте, за приписами КАС України у суду першої інстанції відсутні повноваження для перегляду та скасування, постановлених судових рішень, у тому числі й ухвал, що належить до повноважень суду апеляційної інстанції.
Отже, у встановлений судом строк, а саме: до 12.06.2024 включно, позивач не усунув у повному обсязі недоліки позовної заяви.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Суд зазначає, що станом на 17.06.2024 позивач не виконав у повному обсязі вимоги ухвали суду.
З огляду на вищезазначене, враховуючи вищенаведені норми, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 167, 169, 248, 256 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу разом з матеріалами адміністративного позову.
Роз'яснити, що за приписами частини 7 статті 18 КАС України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 КАС України.
Суддя І.В. Юхно