04 червня 2024 рокуСправа №160/2274/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 1-Військової частини НОМЕР_1 , 2- Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення її зі списків особового складу відповідач не провів з нею розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 року відкрито провадження у справі №160/2274/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
За ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
19.02.2024 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, зазначаючи наступне.
Пункт 19 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Так, з 2014 року в Україні діє особливий період.
Позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, які не відносяться до проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Крім того, позивачем не надано жодного доказу до суду на підтвердження того, що їй не нараховувалась та не виплачувалась грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки під час проходження нею військової служби у військовій частині НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ).
Ухвалою суду від 04.04.2024 залучено Військовій частині НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) в якості відповідача-2 по справі. Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи №160/2274/24.
Через систему «Електронний суд» 05.04.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
Відповідно до Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 04.05.2018 року №Д-322/1/7ДСК, спеціалізований центр бойової підготовки авіаційних фахівців Збройних Сил України (умовне найменування - військова частина НОМЕР_2 - код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) переформовано у факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1. Отже, саме факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), який до 04.05.2018 мав умовне найменування - військова частина НОМЕР_2 , повинен виступати відповідачем-2 у даній справі.
17.04.2024 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1.
Факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - Факультет) вважає, що не є належним відповідачем у даній справі та мотивує свою позицію наступним.
Відповідно до Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 04.05.2018 року №Д-322/1/7ДСК спеціалізований центр бойової підготовки авіаційних фахівців Збройних Сил України (Військова частина НОМЕР_2 ) переформовано у факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до послужного списку доданого позивачем до позовної заяви вона проходила військову службу на Факультеті (в/ч НОМЕР_2 ) у період з 04.04.2013 року - по 17.07.2020 року. В подальшому позивач була переведена до Військової частини НОМЕР_1 .
З огляду на вимоги законодавства, позивач за час проходження служби на Факультеті своїм правом на отримання додаткової відпустки у зв'язку з дією особливого періоду скористатися не могла.
Враховуючи те, що позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 18.12.2023 року №968, та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.12.2023 року №358, майора ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення - Факультет не може виступати відповідачем у даній справі, адже жодних правових відносин, в тому числі і правових зобов'язань між Факультетом та позивачем на момент звільнення останньої з військової служби не було.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 відповідно до копії витягу Військової частини НОМЕР_1 з послужного списку про проходження військової служби в період з 04.04.2013 по 29.08.2018 проходила службу у Військовій частині НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ), з 17.07.2020 по 27.12.2023 - у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до копії витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.12.2023 №358 майора ОСОБА_1 , офіцера відділу зв'язку та інформаційних систем штабу Військової частини НОМЕР_1 , звільнену наказом командування Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 грудня 2023 року №968 з військової служби у запас відповідно до пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років), вважається, що справи та посаду здала та направлена на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 27 грудня 2023 року виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач має дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 26.02.2004 і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 .
Тобто, в період проходження військової служби в Збройних Силах України позивач мала двох дітей віком до 15 років і мала право на додаткову відпустку на підставі ст. 19 Закону України «Про відпустки», яка не була використана через запровадження в Україні особливого періоду.
За час військової служби набула право на грошову компенсацію за невикористану відпустку, яка передбачена ст. 19 Закону України «Про відпустки», проте при звільнені вказана компенсація їй виплачена не була.
Оскільки військовою частиною не було здійснено нарахування і виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною у зв'язку з чим звернулася з даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Види відпусток наведені у ст.4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки»: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Статтею 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (Закон №2011-XII) передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону № 2011-XII).
Згідно ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Нормами ст. 12 Закону №2011- ХІІ встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно ч.1 ст. 19 Закону №504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Пунктом 18 ст. 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
За п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військоволікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічної основної відпустки у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, така відпустка надається після закінчення таких періодів. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Зазначені відпустки можуть бути надані декількома частинами (більше двох), без обмеження тривалості кожної з них ( п. 21 ст. 10-1 Закону №2011-XII) .
Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Порядок № 260).
Розділ XXXI Порядку № 260 регламентує виплату грошового забезпечення у разі звільнення військовослужбовця з військової служби.
Так, згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
В той же час Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Приймаючи рішення суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, в якій зазначено: «У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Як вбачається з відзивів відповідачів, жодним з них не нараховувалася і не виплачувалася грошова компенсація позивачу за невикористані дні додаткової відпустки за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 під час проходження військової служби.
Суд відхиляє доводи відповідача-1 стосовно того, що оскільки позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 17.07.2020 по 27.12.2023, що підтверджується послужним списком, то підстави для зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 - відсутні.
Як вже було зазначено вище, абзацом третім п. 14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Тобто, незалежно від того в який період і в яких військових частинах позивач проходила службу, розрахунок з нею по всім видам забезпечення та виплату всіх належних їй компенсацій повинна здійснити та військова частина, в якій вона припиняє військову службу.
Враховуючи зазначене, в даному випадку належним відповідачем у справі є саме Військова частина НОМЕР_1 .
Таким чином, оскільки за час проходження служби, за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 , позивач не використала додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки», то при її звільненні, Військова частина НОМЕР_1 мала обов'язок виплати позивачу компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки. Не вирішивши це питання, відповідач-1 допустив протиправну бездіяльність.
Згідно ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.3445381406.1 від 31.01.2024.
Суд, керуючись положеннями ст. 139 КАС України вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача судовий збір у сумі 968,96 грн.
На підставі викладеного, керуючись статями 139,243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до 1-Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), 2- Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у сумі 986 (дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона