справа № 752/8302/16-ц
провадження № 22-ц/824/1977/2024
07 травня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Борисової О. В., Рейнарт І. М.
при секретарі Халепчук Д. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк», назву якого змінено на Акціонерне товариство «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 серпня 2021 року в складі судді Шевченко Т. М.,
встановив:
02.06.2016 Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», назву якого змінено на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 07 вересня 2005 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), який змінив назву на ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 08-038/347к з наступними змінами та доповненнями до нього, внесеними додатковими договорами, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 85 000 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 07 вересня 2005 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов'язань за кредитним договором.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а його правонаступником є ОСОБА_2
Позичальник не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 29.02.2016 у неї утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 104 348,60 доларів США, що за курсом НБУ на 29.02.2016 еквівалентно 2 823 087,56 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 49 337,12 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 35 760, 61 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 7 537,61 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 11 713,25 доларів США.
У зв'язку з невиконанням позичальником та поручителем взятих на себе зобов'язань 19 травня 2016 року банк направив їм вимоги про усунення порушень, однак заборгованість за кредитним договором не погашена.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість та судові витрати.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що 11 березня 2014 року банк направив їй вимогу про повне погашення заборгованості до 20 березня 2014 року, тобто змінив строк виконання основного зобов'язання. При цьому прострочена заборгованість зі сплати кредиту та процентів за кредитним договором виникла з 15 січня 2010 року і не була погашена протягом більш ніж 90 календарних днів, що згідно з пунктом 4.5 кредитного договору означає настання 15 квітня 2010 року строку виконання основного зобов'язання в повному обсязі та з цього часу банк втратив право нараховувати проценти за користування кредитом, а всі сплачені нею кошти повинні були зараховуватися на погашення тіла кредиту. Крім того, останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором вона здійснила у травні 2013 року, однак банк звернувся до суду з позовом лише в червні 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 104 348,60 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 29 лютого 2016 року становило 2 823 087,56 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк» судовий збір в розмірі по 21 173,16 грн з кожного.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань. Матеріали справи не містять доказів направлення у 2014 році відповідачам вимоги про дострокове погашення кредиту, тому її доводи про зміну банком строку виконання основного зобов'язання не заслуговують на увагу. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що останній платіж на погашення тіла кредиту в розмірі 0,72 доларів США відповідач здійснила 16 вересня 2013 року, що свідчить про переривання позовної давності. Отже, пред'явивши позов 02 червня 2016 року, банк не пропустив позовну давність.
11.09.2021 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року. Застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення заборгованості за договором кредиту. Ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту від 07.09.2005 №08-038/347к.
Свої доводи обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не сприяв забезпеченню прав відповідача, розглянув справу однобічно, вважав, що наявні всі підстави для задоволення позову, проте банком пропущено позовну давність та нараховано відсотки і пеню після настання строку виконання основного зобов'язання.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що за умовами договорів між позичальником та банком не має значення факт направлення вимоги про повне дострокове повернення кредиту, а має значення факт наявності простроченої заборгованості, тобто факт невиконання або неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором.
Позичальником надано всі наявні квитанції за 2005 - 2013 роки, з яких видно факт виникнення неналежного виконання зобов'язань більше, ніж 90 днів ще в 2010 році.
Вказує, що судом першої інстанції не було встановлено усіх обставин, які підлягали з'ясуванню, а саме першого дня неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором та коли з такого моменту неналежне виконання зобов'язань відбулося більше 90 днів, що згідно з п. 4.5 кредитного договору означає настання строку виконання основного зобов'язання 16.04.2010, з вказаного моменту банк втратив право нараховувати відсотки за кредитним договором, а усі платежі мали спрямовуватися на тіло кредиту.
З 15.05.2010 позичальником сплачено 6 335,05 доларів США, які мали бути спрямовані на погашення тіла кредиту.
Позичальником не сплачено повної суму заборгованості за строковими та простроченими відсотками та сплачені платежі спрямовувались на рахунок - 2239, 16.04.2010 строк виконання зобов'язання за кредитним договором є таким, що настав, а заборгованість становить 43 928,59 доларів США, а не 104 348,60 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ (27,0544) на 29.02.2016 становить 2 823 087,56 грн.
Вважає, що з 15.01.2010 - дня настання строку виконання основного зобов'язання обраховується початок перебігу позовної давності. Строк позовної давності закінчився 15.01.2013, а з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся лише 02.06.2016. Відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, що є підставою для відмови в позові.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції слугувало те, що суд апеляційної інстанції не дав правової і не з'ясував, чи був змінений строк виконання основного зобов'язання з огляду на те, що пунктом 4.5 кредитного договору передбачено обов'язок позичальника погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню) у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.9 -3.3.10 цього договору, протягом більш ніж 90 календарних днів.
Також суд апеляційної інстанції не спростував належним чином доводів відповідачів щодо пропуску банком позовної давності.
Суд апеляційної інстанції не встановив і не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, коли розпочався перебіг позовної давності за вимогами банку та коли боржник вчинила дії, внаслідок яких відбулося переривання позовної давності. Крім того, апеляційний суд не перевірив, чи погашала боржник заборгованість за кредитним договором після настання строку виконання основного зобов'язання, зокрема, чи вчиняла вона дії щодо погашення 16 вересня 2013 року частини боргу в розмірі 0,72 доларів США. Зазначене має важливе значення для визначення початку перебігу позовної давності та наявності чи відсутності підстав вважати його таким, що перервався.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Костін К. М. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Скакун М. В. просила закрити провадження у справі в частині вимог АТ "Сенс Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту від 07 вересня 2005 року №08-038/347к. Клопотання обґрунтовано тим, що поручитель ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до звернення позивача до суду, а тому суд зобов'язаний закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Гуйван І. В. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 07 вересня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк», який змінив назву на ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», назву якого змінено на АТ "Сенс Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 85 000 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору становило 429 250 грн, зі сплатою 12,50 % річних за перший рік, подальший розмір процентів за користування кредитом підлягав щорічному перегляду згідно з умовами пункту 2.6 цього договору та порядком погашення суми основної заборгованості до 15 числа кожного місяця згідно з графіком, який вказаний в підпункті 1.1.1. пункту 1 статті 1 договору, з кінцевим терміном повернення основної суми заборгованості до 06 вересня 2015 року.
Згідно з пунктами 3.3.9, 3.3.10, 3.3.11 кредитного договору позичальник зобов'язалася сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору, своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1 цього договору, а також достроково повернути кредит, погасити нараховані проценти та сплатити можливі штрафні санкції у випадках, визначених пунктами 2.6.3, 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 цього договору.
В пункті 4.5 кредитного договору зазначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.9-3.3.10 цього договору, протягом більш ніж 90 (дев'яносто) календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Між банком та ОСОБА_1 укладалися також договори про внесення змін та додаткові угоди до кредитного договору.
Договором про внесення змін № 1 від 18 березня 2009 року було змінено графік погашення основного боргу, у зв'язку з чим пункти 1.1.1 та 1.1.2 кредитного договору викладено в новій редакції.
Договором про внесення змін № 2 від 28 вересня 2009 року сторони змінили графік погашення основного боргу, який на 28 вересня 2009 року становив 50 413,64 доларів США, починаючи з 29 жовтня 2008 року зі сплатою 14,00 % річних, у зв'язку з чим пункти 1.1.1 та 1.1.2 Кредитного договору викладено в новій редакції.
Додатковою угодою № 3 від 12 листопада 2010 року сторони встановили нову процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 14,98 % річних, а також - новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості - до 06 вересня 2020 року.
Договором про внесення змін № 3 від 28 січня 2013 року сторони визначили, що погашення залишку заборгованості позичальника за кредитом та процентами, що нараховані станом на цей день, здійснюватиметься після спливу шестимісячного строку з дати підписання цього договору. Встановлено процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1 % процентів річних протягом шестимісячного строку з дати підписання цього договору. Сторони також домовилися, що погашення кредиту в сумі 50 337,94 доларів США, сплата відстрочених до сплати процентів здійснюватиметься позичальником не пізніше 27 липня 2013 року.
Договором про внесення змін № 4 від 26 липня 2013 року сторони дійшли згоди, що погашення залишку заборгованості позичальника за кредитом та процентами, що нараховані станом на цей день, здійснюватиметься після спливу шестимісячного строку з дати підписання цього договору. Встановлено процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1 % процентів річних протягом шестимісячного строку з дати підписання цього договору. Сторони домовилися, що погашення кредиту в сумі 49 337,84 доларів США, сплата відстрочених до сплати процентів здійснюватиметься позичальником не пізніше 25 жовтня 2013 року.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 07 вересня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк», який змінив назву на ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ "Сенс Банк", ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов'язань за кредитним договором.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ «Укрсоцбанк» станом на 29 лютого 2016 року складала 104 348,60 доларів США, що за курсом НБУ на 29 лютого 2016 року еквівалентно 2 823 087,56 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 49 337,12 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 35 760, 61 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 7 537,61 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 11 713,25 доларів США.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанцій виходив з того, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з неї та ОСОБА_4 , який є правонаступником поручителя ОСОБА_3 , на користь банку заборгованості в розмірі 104 348,60 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 29 лютого 2016 року становило 2 823 087,56 грн.
Апеляційний суд не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Щодо вимог до правонаступника поручителя ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).
З аналізу пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України вбачається, що правонаступників у справу можна залучати тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.
При цьому норма статті 255 ЦПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судом та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі №185/998/16-ц.
Вказаний висновок також узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини ( далі - ЄСПЛ).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Таким чином, у порушення вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України суд першої інстанції зазначені вище положення закону уваги не звернув.
Ураховуючи викладене, судове рішення у частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 , правонаступником якого залучено ОСОБА_2 , підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки ще до пред'явлення позову ОСОБА_3 помер, тому відповідно до вищевказаних положень закону незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі бере участь відповідач-спадкоємець, який на час розгляду справи має цивільну процесуальну правосуб'єктність.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Щодо позовних вимог до позичальника - ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 посилалася на те, що прострочена заборгованість зі сплати кредиту та процентів за кредитним договором виникла з 15 січня 2010 року і не була погашена протягом більш ніж 90 календарних днів, що згідно з пунктом 4.5 Кредитного договору означає настання з 15 квітня 2010 року строку виконання основного зобов'язання в повному обсязі, та з цього часу банк втратив право нараховувати проценти за користування кредитом, а всі сплачені нею кошти повинні були зараховуватися на погашення тіла кредиту.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги у вказаній частині з огляду на таке.
Відповідно до пункту 4.5 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.9-3.3.10 цього договору, протягом більш ніж 90 (дев'яносто) календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.
Умовами кредитного договору передбачено порядок погашення суми основної заборгованості - до 15 числа кожного місяця згідно з графіком, який вказаний в пп.1.1.1 п.1.1 ст. 1 Договору.
Як вбачається з наданого суду розрахунку заборгованості за кредитом (прострочена заборгованість) станом на 18.01.2010 становила 24,30 доларів США, станом на 16.02.2010 - 49,30 доларів США; станом на 16.03.2010 - 74,30 доларів США; станом на 16.03.2010 - 99,30 доларів США (а.с.9 т.1).
За визначенням пункту 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 15 квітня 2010 року.
Доводи позивача про те, що додатковою угодою №3 від 12 листопада 2010 року внесені зміни до кредитного договору, зокрема, пунктом 7 сторони узгодили зміни до кредитного договору щодо порядку дострокового погашення в повному обсязі кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій є необґрунтованими.
Так, відповідно до пункту 6 цього договору сторони домовились додати до статті 4 Договору пункт 4.7, яким передбачено, зокрема :
"7. Сторони домовились, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту, як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, в свою чергу, зобов'язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищевказаного письмового повідомлення кредитора.
8. Інші умови договору залишаються незмінними і діють в частині, що не суперечать даній додатковій угоді, при цьому сторони підтверджують за ними свої зобов'язання".
З огляду на те, що пункт 4. 5 кредитного договору залишився незмінним, останній не суперечить п. 7 додаткової угоди №3 до цього кредитного договору, а тому підстави не врахування його положень при вирішенні даної справи відсутні.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Оскільки в договорі встановлені окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання, зокрема прострочення виконання відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного з цих платежів. Не внесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Таким чином, встановлення строку кредитування в договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України в постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13.
Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено в силу вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України на 15 квітня 2010 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав.
При вирішенні питання про обґрунтованість нарахування позивачем розміру заборгованості за кредитним договором в разі зміни строку виконання основного зобов'язання згідно з вищенаведеними умовами цього договору апеляційний суд враховує, що на підставі п. 4.5 кредитного договору строк користування кредитом припинився достроково, тому позовні вимоги банку є обґрунтованими в частині стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом до зміненої дати закінчення строку кредитування.
При цьому, у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, які були нараховані банком після закінчення строку кредитування, а також щодо вимог про стягнення заборгованості по пені, яка нарахована за період з 28.02.2015 по 15.01.2016, слід відмовити за їх необґрунтованістю, оскільки таке право кредитодавця припинилося після зміни строку виконання зобов'язань на підставі пункту 4.5 кредитного договору.
Оскільки за умовами п. 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів після виникнення факту прострочення, тобто з 15 квітня 2010 року, то після зміни строку виконання зобов'язання (15 квітня 2010 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 кредитного договору позичальник зобов'язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16.
Банком не заявлено вимоги про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідно до наданого суду розрахунку, станом на 15.04.2010 залишок заборгованості по тілу кредиту становив 50 263,64 доларів США, по процентам - 35 539,71 доларів США. Після зміни строку кредитування позичальником сплачено 5 334,53 доларів США, які підлягають зарахуванню в погашення заборгованості по тілу кредиту. Розмір заборгованості за кредитним договором без урахування заборгованості по пені становить 44 929,11 доларів США.
Щодо доводів відповідача про пропуск банком строку позовної давності.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, 09.02.2013 ОСОБА_1 в рахунок погашення кредитної заборгованості було сплачено 23,77 доларів США (а.с. 89 т.2), 14.03.2013 - 40,55 доларів США (а.с.90 т. 2); 12.04.2013 - 43,45 доларів США (а.с.91 т.2), 15.05.2013 - 42 долари США (а.с.92 т.2).
06 липня 2013 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін №4 до договору кредиту №08-038/347к від 07 вересня 2005 року, яким сторони домовились про погашення залишку заборгованості за кредитом та процентами, що нараховані станом на 26 липня здійснюватиметься після спливу тримісячного строку з дати підписання цього Договору про внесення змін.
З огляду на те, що перебіг позовної давності по заявленим вимогам розпочався 15.04.2010, в період з 09.02.2013 по 06.07.2013 ОСОБА_1 вчинялись дії щодо погашення кредитної заборгованості та визнання свого обов'язку по його погашенню, що свідчить про переривання позовної давності, а з позовом банк звернувся 02.06.2016, підстави для застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості по кредиту відсутні.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за договором кредиту підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення з 104 348,60 доларів США до 44 929,11 доларів США.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково (43,05%), рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми судового збору з ОСОБА_1 підлягає зміні, зменшивши суму стягнення судового збору з 21 173,16 грн до 18 230,08 грн.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 серпня 2021 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судового збору скасувати.
Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк», назву якого змінено на Акціонерне товариство «Сенс Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 серпня 2021 року в частині стягнення заборгованості за договором кредиту та суми судового збору з ОСОБА_1 змінити, зменшивши суму стягнення з 104 348,60 доларів США до суми 44 929,11 доларів США, а суму судового збору з 21 173,16 грн до 18 230,08 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20.06.2024.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
О. В. Борисова