Справа № 638/16549/19
Провадження № 2/638/415/24
11 червня 2024 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Рибальченко Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Сікорського А.С.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,-
встановив:
ОСОБА_4 (далі за текстом- позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі за текстом -відповідач), в якому після уточнення позвних вимог просила стягнути з відповідача на свою користь компенсацію вартості частини автомобіля марки Mercedes -benz GL 450, д.н.з. НОМЕР_1 випусу у сумі 207730,00 грн. та вартість частини автомобіля марки SUZUKI GRAND VITARA, д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску у сумі 276240,00 грн., а всього 339850,00 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що вона з 1997 року по жовтень 2012 року мешкала однією родиною з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання мають дитину - доньку ОСОБА_5 2005 року народження. Після припинення проживання однією сім'єю 18.10.2012 року позивач звернулась до суду з позовом про встановлення факту проживання однією родиною з 1997 року по жовтень 2012 року та розділити спільно нажите майно. ОСОБА_3 було подано зустрічну позовну заяву, в якій він просив поділити майно, набуте за час шлюбу з ОСОБА_4 , а саме автомобіль «Лексус», холодильники, побутову техніку, телевізори, акустичні системи, піаніно акустичне, сабвуфер, комплекти меблів, ванну, а також визнати ОСОБА_4 солідарним боржником за зобов'язаннями, які виникли на підставі договорів позики, укладеними впродовж спільного проживання. Разом з тим, під час виконання у примусовому порядку рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання дитини, державним виконавцем при проведенні перевірки майнового стану боржника було зроблено витяг від 01.11.2017, з якого позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_4 у 2013 році було відчужено автомобіль марки Mercedes -benz GL 450, д.н.з. НОМЕР_1 випусу та автомобіль марки SUZUKI GRAND VITARA, д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску, які придбані ним у фактичних шлюбних відносинах у 2007 році, але про купівлю вказаних автомобілів позивачу не повідомив і пояснював їй, що це були не їх автомобілі. Тобто, позивач про купівлю під час перебування у фактичних шлюбних відносинах на загальні кошти родини спірних автомобілів та подальше їх відчуження дізналась випадково лише у 2017 році. Просила суд задовольнити її позовні вимоги про стягнення з відповідача на її користь компенсації вартості частини автомобіля марки Mercedes -benz GL 450 та автомобіля марки SUZUKI GRAND VITARA.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 27.11.2019 року відкрито провадження по справі.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 20.05.2021 року відмовлено у задоволенні клопотань відповідача ОСОБА_3 про витребування доказів та виклик свідків від 24.02.2020 року.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова 16 червня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про забезпечення позову.
Постановою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року вказану вище ухвалу скасовано, та прийнято нову, якою накладено заборону відчуження на автомобіль INFINITI QX 50, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_3 на праві власності.
Відповідачем по справі надано відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позову. Зазначає, що проживав з позивачем однією родиною з 1997 року по 11 жовтня 2014 року, тому вказані позивачем автомобілі були придбані та продані в період проживання однією сім'єю з позивачем. Також відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності.
В судовому засіданні представник позивач за позовом наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач та його представник у судовому засіданні просили у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, також просили застосувати строки позовної давності до вимог позивача.
Суд заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про таке.
Судом встановлено, що заочним рішенням Дзержинського районного суду від 16.06.2015 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією родиною та визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки визнано обгрунтованими та задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на частину житлового будинку літ ж-2, пено-бетонний, житловою площею 75,0 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами у вигляді альтанки- літ. З, огорожі № 6,7,8,9,10, замощення-1 та приватизовану земельну ділянку до нього площею 0,0866 гектарів з призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна залишено без розгляду. Рішення набрало законної сили.
Рішенням Дзержниського районного суду м.Харкова від 29.11.2019 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX350, легковий універсал-В, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 в сумі 389 150, 27 грн. Вказане рішення постановою Харківського апеляційного суду від 08.07.2020 залишено без змін.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
В судовому засіданні, з досліджених копій судових рішень встановлено, що 16.06.2015 заочним рішенням Дзержинського райсуду м. Харкова від 16.06.2015, яке було залишено без змін ухвалами апеляційного суду Харківської області від 24.11.2015 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.04.2016, а також роз'яснено ухвалою Дзержинського райсуду м. Харкова від 24.04.2019, зокрема між іншим, встановлено факт проживання однією родиною без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в період з 2017 року по жовтень 2012 року. (а.с.26-29 т.1)
Також в судовому засіданні встановлено, що в період проживання однією родиною без реєстрації шлюбу позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 у 2007 році були придбані автомобіль марки Mercedes -benz GL 450, д.н.з. НОМЕР_6 , 2007 року випусу, дата придбання 08.02.2007 та автомобіль марки SUZUKI GRAND VITARA, д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску, дата придбання 13.12.2007 (а.с.24, 25 т.1).
Автомобіль марки SUZUKI GRAND VITARA, д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску був відчужений ОСОБА_3 01.06.2013 року, на підтвердження чого позивачем було надано копію акту №11676 /ААВ351498 від 01.06.2013, копію договору №11676, копію довідки-рахунку серії НОМЕР_7 , та копію облікової картки ТЗ (а.с.13-21, 24 т.1)
Автомобіль марки Mercedes -benz GL 450, д.н.з. НОМЕР_6 , 2007 року випусу відчужений ОСОБА_3 26.02.2013 року, що підтверджується інформацією регіонального сервісного центру МВС України в Харківській області (а.с.25 т.1).
До матеріалів справи ОСОБА_4 долучено висновок експерта Харківського НДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса від 03.04.2020 за результатами автотоварознавчої експертизи №1743, відповідно до якого середньо ринкова вартість автомобіля марки SUZUKI GRAND VITARA, д.н.з. НОМЕР_2 станом на 03.04.2020 становить 276240,00 грн.; середньо ринкова вартість автомобіля марки Mercedes -benz GL 450, д.н.з. НОМЕР_6 станом на 03.04.2020 становить 403460,00 грн. (т.2 а.с.4-8).
Суд вважає, що в судовому засіданні наявними доказами підтверджено, що спірні автомобілі придбані під час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в фактичних шлюбних відносинах та проживання однією родиною без реєстрації шлюбу, тому вони є спільною сумісною власністю сторін. Вказані автомобілі були придбані на ім'я ОСОБА_3 .
Також в судовому засіданні встановлено, що автомобіль Mercedes -benz GL 450, д.н.з. НОМЕР_6 , 2007 року випуску був відчужений ОСОБА_3 26.02.2013 року та автомобіль SUZUKI GRAND VITARA, д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску був відчужений ОСОБА_3 01.06.2013 року. Зазначені дії були вчинені без відома та згоди на укладення договору купівлі - продажу позивача ОСОБА_4 , про що останній стало відомо лише в 01.11.2017 році.
Отримані від реалізації автомобіля кошти відповідачем ОСОБА_6 були використані на власний розсуд без відома та згоди позивача ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, шляхом визнання права.
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України та СК України.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін суд виходить із наступного.
Згідно із ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.
У відповідності до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Аналогічні положення викладено в ст. 369 ЦК України та ст. 65 СК України.
Згідно ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна чоловіка та жінки є рівними, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи домовленістю між ними.
Відповідно до положень ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
В пункті 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12. 2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено про рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.
У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Як встановлено в судовому засіданні відповідачем ОСОБА_3 спірні автомобілі Mercedes -benz GL 450, д.н.з. НОМЕР_6 , 2007 року випуску та SUZUKI GRAND VITARA, д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року були реалізований без згоди позивача ОСОБА_7 , а тому суд вважає, що згоди на реалізацію спірних транспортних засобів на момент його відчуження між сторонами не досягнуто, а відтак позивач ОСОБА_4 має право на грошову компенсацію вартості 1\2 частини спірних автомобілів.
Разом з тим, вимоги ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації вартості 1\2 частини спірних автомобілів не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Під час розгляду справи до ухвалення рішення ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності.
Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України становить три роки.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з частиною першою статті 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на судовий захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
З матеріалів справи убачається, що автомобіль Mercedes -benz GL 450, д.н.з. НОМЕР_6 , 2007 року випуску був знятий з обліку 26.02.2013 року та автомобіль SUZUKI GRAND VITARA, д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску був знятий ОСОБА_3 з обліку 01.06.2013 року.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_4 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з вказаним позовом 25.10.2019.
Таким чином судом встановлено, що спірні автомобілі відчужено без згоди ОСОБА_4 26.02.2013 та 01.06.2013, тому до вказаних позовних вимог слід застосувати строки позовної давності, у зв'язку з тим, що перебіг строку позовної давності почався з моменту відчуження спірних автомобілів, тому позивач, звертаючись у жовтні 2019 року до суду із цим позовом, пропустила трирічний строк звернення до суду. При цьому суд враховує і те, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність та зобов'язаний нести витрати на її утримання.
Доводи ОСОБА_4 про те, що вона дізналась про відчуження спірних автомобілів 01.11.2017 від державного виконавця при виконанні рішення про стягнення аліментів є безпідставними, з огляду на те, що спірні автомобілі відчужені у 2013 році, тобто протягом 6 років ОСОБА_4 не цікавилася належним їй майном, враховуючи також презумпцію цивільного права про те, що власність зобов'язує. Крім того, саме позивач повинна довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо відчуження спірних автомобілів. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
Таким чином, суд дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів задоволенню не підлягають через пропуск строків позовної давності.
Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Оскільки даним рішенням суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову вжиті постановою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року.
Розподіл судових витрат суд здійснює на підставі ст.141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.264,265,268 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів - відмовити в повному обсязі.
Судовий збір залишити за позивачем.
Скасувати заходи забезпечення позову вжиті постановою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року шляхом заборони відчуження на автомобіль INFINITI QX50, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_8 , який належить ОСОБА_3 на праві власності.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/ на Офіційному веб-порталі судової влади України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Повний текст судового рішення складено 20 червня 2024 року.
Суддя Л.М. Рибальченко