Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9450/2024
19 червня 2024року місто Київ
справа №355/18/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Кирилюк Г.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Колесника О.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «KOЛЛEKT ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2023 року ТОВ «KOЛЛEKT ЦЕНТР» звернулося до суду з позовом до відповідача, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 58024,42 грн., яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 3980 грн. та заборгованості по відсоткам у розмірі 54044,42 грн.
В обґрунтування вимог посилалося на те, що 09 лютого 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг №2104032927389, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 4000 грн. строком на 16 днів, зі сплатою відсотків відповідно до п.1.4 договору, граничний строк кредитування 1 рік.
Вказувало, що 01 грудня 2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило позивачу права вимоги до відповідача за вказаним договором про надання фінансових послуг.
Зазначало, що 10 березня 2023 року ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «KOЛЛEKT ЦЕНТР» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-03/2023/01, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2104032927389 від 09 лютого 2021 року, що уклали ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 .
Посилалося на те, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язаньза договором, ТОВ «KOЛЛEKT ЦЕНТР» звернулосяз позовом до відповідача про стягнення заборгованості.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року позов ТОВ «KOЛЛEKT ЦЕНТР» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «KOЛЛEKT ЦЕНТР» заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2104032927389 від 09 лютого 2021 року у розмірі 58024,42 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 17000 грн, всього стягнуто 77708,42 грн.
Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2104032927389 від 09 лютого 2021 року в розмірі: 8000 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 824 грн. В решті позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що Законом України «Про споживче кредитування» чітко визначено, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, в даному випадку відсотків за користування позикою не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем. В даному випадку не більше 8000 грн., так як розмір позики становив - 4000 грн.
Вказувала, що відповідно до п.1.9. договору про надання фінансових послуг №2104032927389 «Стандартний», граничний строк кредитування (строк дії договору) становить: 1 рік. Отже, строк дії договору починається 09 лютого 2021 року та закінчується 09 лютого 2022 року (граничний строк кредитування).
Зазначала, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку.
Посилаючись на ч.3 ст.551 ЦК України, вважає, що суд вправі зменшити розмір заборгованості за відсотками до суми заборгованості за тілом кредиту, а саме: до 4000 грн., що відповідатиме принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Вказувала, що судом першої інстанції в порушення критерію розумності, без врахування складності справи, обґрунтованості позовних вимог та їх розміру безпідставно стягнуто з відповідача значний розмір витрат на професійну правничу допомогу.
11 червня 2024 року від позивача через систему «Електронний суд» надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 09 лютого 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг №2104032927389, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 4000 грн. строком на 16 днів, зі сплатою відсотків відповідно до п.1.4 договору.
Пунктом 1.4 договору визначено, що проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування, протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтованого строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у 1.4. (а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процента ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.(б); г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процента ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.(в); д) тип процентної ставки- фіксована.
Згідно з п.1.9. договору граничний строк кредитування (строк дії договору) становить: 1 рік.
ТОВ «Служба миттєвого кредитування» виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, відповідно до умов договору, при цьому, позичальник, скориставшись кредитними ресурсами, свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала.
01 грудня 2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступає позивачу права вимоги до відповідача за вказаним договором про надання фінансових послуг.
Згідно з витягу з додатку №3 до договору факторингу №1-12, ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 у розмірі 36655,80 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 3980 грн., заборгованість за відсотками - 32675,80 грн.
10 березня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «KOЛЛEKT ЦЕНТР» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-03/2023/01, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2104032927389 від 09 лютого 2021 року, що уклали ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 .
Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, а саме: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
На підставі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно умов вищевказаних договорів факторингу та договору відступлення права вимоги та відповідно до вимог ст.ст.512, 513, 514, 516, 517 ЦК України у зобов'язанні позичальника за кредитним договором відбулася заміна кредитора, а ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло статусу нового кредитора.
Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, за змістом вищевказаних вимог закону та умов кредитного договору строк повернення всієї суми позики настав 09 лютого 2022 року й саме в межах цього строку позивач мав право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а після закінчення строку кредитування - вимагати сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого позивачем, станом на 30 листопада 2021 року у відповідача була наявна заборгованість по відсоткам у розмірі 32675,80 грн.
За період з 01 грудня 2021 року по 08 лютого 2022 року (в межах строку кредитування) відповідачу було нараховано заборгованість по відсоткам у розмірі 21368,62 грн.
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку, спростовуються вищевикладеним.
В апеляційній скарзі відповідач не заперечувала, що у неї наявна заборгованість по тілу кредиту у розмірі 3980 грн., однак просила зменшити розмір відсотків до розміру заборгованості по кредиту.
Встановивши, що відповідач не виконала свої зобов'язання за договором про надання фінансових послуг №2104032927389 від09 лютого 2021 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «KOЛЛEKT ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3980 грн. та заборгованість по відсоткам у розмірі 54044,42 грн.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що: Законом України «Про споживче кредитування» визначено, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем; відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України суд вправі зменшити розмір заборгованості за відсотками до суми заборгованості за тілом кредиту; у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості позивач просив стягнути з відповідача лише заборгованість по відсоткам, які не є штрафними санкціями - неустойкою (штраф, пеня).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: