Справа № 752/1019/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8374/2024
12 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Нестерця Юрія Петровича в інтересах акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року у складі судді Ольшевської І.О.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго», третя особа: Голосіївський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна,-
У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом в якому просила:
- зняти арешт з невизначеного майна, всього нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження №8575460 від 24 березня 2009 року);
- скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна запис від 24 березня 2009 року за №8575460.
Позов обґрунтовано тим, що під час оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , стало відомо, що на спадкове майно накладено арешт. Арешт на квартиру був накладений у виконавчому провадженні, стягувачем у якому є ТОВ «АСК «Інго Україна».
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року позов ОСОБА_2 - задоволено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі Нестерець Ю.П. в інтересах АТ «Страхова компанія «Інго». посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, просить скасувати його та закрити провадження у справі. Вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції обґрунтовуючи своє рішення не встановив з чиєї вини було накладено арешт на спадкове майно позивача, на якій підставі був накладений арешт, на якій стадії знаходиться дане виконавче провадження. Чи повинен був державний виконавець зняти арешт у разі завершення виконавчого провадження.
Вказує, що районним судом не встановлено підсудність розгляду даної справи.
Зазначає, що суд незаконно спростував посилання представника відповідача, що ТОВ «АСК Інго Україна» не є належним відповідачем у справі, оскільки обтяження реєструвалось на користь відповідача. Формулювання суду першої інстанції є основним доводом у прийнятті даного рішення.
Посилається на те, що жодна норма законодавства не визначає, що якщо обтяження боржника у виконавчому провадженні, яке здійснювалось державним чи приватним виконавцем реєструвалось на користь стягувача у виконавчому провадженні, то відповідачем при розгляді судом позову про зняття даного обтяження повинен виступати стягувач.
Вказано, що судом першої інстанції не зазначено норму Закону на яку він посилається встановлюючи відповідачем АТ СК «ІНГО» в даній справі. Порушення прав власника обумовлюється діями виконавця, а не діями стягувача у виконавчому провадженні, тому АТ «СК ІНГО» не може бути відповідачем у справах про зняття арештів з майна та відповідати за витрати судового розгляду справи, які суд покладає на відповідача.
Крім того при зверненні до суду позивачами не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач до якого заявлені вимоги тобто АТ СК «ІНГО» має вину. Позивач не звертався до будь-яких органів, щодо неправомірних дій та вини АТ СК «ІНГО». Не надано жодних доказів на підтвердження того, що АТ СК «ІНГО» здійснює перешкоди у реалізації прав стягувача.
Скаржник зазначає, що судом не встановлено, яка позовна вимога пред'являється до відповідача, а також чи є АТ СК «ІНГО» відповідно до норм ЦПК України належним відповідачем.
Посилається на те, що встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Вважає, що вимоги позивача до відповідача є безпідставними, не обґрунтованими та не доведеними.
Представника відповідача та третьої особи в судове зсідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися у визначений законом спосіб (а.с. 232-234) причин неявки не повідомили, у зв'язку з чим вирішено проводити розгляд за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_2 , яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно д ост. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.
Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
Як вбачається з вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У силу вимог ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
У силу вимог ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У силу вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з вимогами ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Положеннями ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до вимог ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У силу вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зі справи убачається, ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5, 7, 10).
24 березня 2009 року було зареєстровано обтяження (арешт нерухомого майна) № 8575460, власником якого є ОСОБА_3 , накладений на підставі постанови про арешт майна боржника у виконавчого провадженні від 24 березня 2009 року (а.с. 75).
22 березня 2023 постановою державного нотаріуса Другої КДНК Костенко Л.Ю. було відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з підстав наявності на спадковому майні арешту (а.с. 74).
За даними Відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, в реєстрі наявне обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 8575460 від 24 березня 2009 року, зареєстрований на підставі постанови про арешт майна боржника 164/5, 24.03.2009 ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, на користь ТОВ "АСК ІНГО Україна", об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, власник ОСОБА_3 , заявник: ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві.
Таким чином судом першої інстанції встановлено, що права позивачки порушені, оскільки остання не може оформити спадкові права після смерті свого батька, зокрема отримати свідоцтво про право на спадщину на належну померлому квартиру, у зв'язку з наявністю вищевказаного арешту.
Встановлено, що позивачка зверталася із заявою про зняття арешту на належне ОСОБА_3 нерухоме майно, однак виконавчою службою не надано відповіді на звернення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четвертої, п'ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно особи, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ТОВ "АСК ІНГО Україна" не є належним відповідачем, варто зазначити наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).
Як убачається зі справи ТОВ "АСК ІНГО Україна" є особою, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчому провадженні.
А отже такі доводи скаржника є безпідставними.
При цьому посилання ТОВ "АСК ІНГО Україна" на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, колегія суддів також не приймає до уваги та визнає помилковим, оскільки у судовій практиці на яку посилається відповідач були встановлені інші правовідносини, а ніж у справі, яка переглядається.
Таким чином доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, не заслуговують на увагу, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовує.
Керуючись ст. ст. 367, 374 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Нестерця Юрія Петровича в інтересах акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 червня 2024 року.
Суддя-доповідач:
Судді: