20 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/9299/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року (суддя Конишева О.В.) у справі №280/9299/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-4708-0801У від 24 липня 2023 року на суму 10 516,67грн.
В обґрунтування заявлених вимог, зокрема, посилався на протиправність вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки), оскільки згідно п. 9-19 розділу VIII Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08 липня 2010 року № 2464-VI на час воєнного стану особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе, а саме особи які: працюють за спрощеною або загальною системою оподаткування; є самозайнятими особами.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Судом встановлені такі обставини справи.
З 24.12.2004 позивача взято на облік як платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м.Запоріжжі, Олександрівська ДПІ, зі ставкою 5%, III група.
Рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства Юстиції України від 23 серпня 2012 року, позивачу присвоєно кваліфікацію судового експерта, що підтверджується свідоцтвом № 864.
12.02.2018 позивача зареєстровано як фізичну особу, яка займається незалежною професійною діяльністю.
24.07.2023 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4708-0801-У, відповідно до якої позивач станом на 30.06.2023 має заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 10516,67 грн.
Встановивши такі обставини справи, суд першої інстанції дійшов таких висновків.
Перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець та як самозайнята
особа позивач повинен був вести єдиний податковий облік та сплату податків, саме як особа за видом діяльності у сфері права (КВЕД 66.21).
Перебуваючи одночасно на обліку як фізична особа-підприємець та як самозайнята особа, єдиний соціальний внесок позивач має сплачуватися один раз, а не в подвійному розмірі.
Суд зазначив те, що обставини сплати позивачем ЄСВ за попередні періоди встановлені, зокрема, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/3972/21, яким визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізької області № Ф-9304-19 від 27.04.2021 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 10 516,67грн.
Також, суд звернув увагу на те, що визначаючи до сплати ЄСВ з 01.03.2022, відповідач не звернув увагу на положення п.19-9 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідно до якого: Тимчасово, з 01.03.2022 до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування воєнного стану, особи, зазначені у п. 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе.
З вищезазначених підстав суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваної вимоги.
Крім цього, за наслідками розгляду справи судом першої інстанції вирішено питання про розподіл судових витрат у справі та, зокрема, стягнуто на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,0грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що у відповідності до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, які провадять незалежну професійну діяльність, є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а отже позивач зобов'язаний сплачувати ЄСВ. Також, за позицією відповідача, позивачем не було доведено того, що він відноситься до кола осіб, які визначені розділом VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» як особи, які мають право не сплачувати ЄСВ в період дії воєнного стану. Крім цього, відповідач звертає увагу на те, що ним було виконано рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/3972/21, на яке посилався суд першої інстанції, та скасовано вимогу № Ф-9304-19 від 27.04.2021 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 10 516,67грн. Але вказаним рішенням, як зазначає відповідач, не було покладено обов'язку щодо здійснення коригування в інтегрованій картці платника податків шляхом виключення заборгованості в розмірі 10 516,67грн. Не погоджується відповідач і з рішенням суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу, вважаючи такі витрати не обгрунтованими та не співмірними із складністю цієї справи.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не заперечуються відповідачем, свідчать про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 17.12.2004, Код КВЕД 66.21: Оцінювання ризиків та завданої шкоди.
З 24.12.2004 позивача взято на облік як платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м.Запоріжжі, Олександрівська ДПІ, зі ставкою 5%, III група.
Рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства Юстиції України від 23 серпня 2012 року, позивачу присвоєно кваліфікацію судового експерта, що підтверджується свідоцтвом № 864.
12.02.2018 позивача зареєстровано як фізичну особу, яка займається незалежною професійною діяльністю.
24.07.2023 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4708-0801-У, відповідно до якої позивач станом на 30.06.2023 має заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 10516,67 грн.
Правомірність та обгрунтованість вказаної вимоги є предметом спору, який передано на вирішення суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що нарахування в інтегрованій картці ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (Для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність) проведені на центральному рівні відповідно до вимог чинного законодавства, а саме:
- станом на 31.01.2022 в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обліковувалась переплата в розмірі 5433,33 грн.
За 2021 рік по терміну 11.03.2022 згідно поданого Додатку 1 Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску до податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця №9427509436 від 02.02.2022 нараховано ЄСВ - 15 950,00 грн (мінімальна заробітна плата з січня по листопад 2021 року 6000,00 х 22 відсотки 1320,0 грн./міс., та за грудень 2021 року 6500,00 х 22 відсотки=1430,00 грн/міс).
Станом на 21.02.2022 виникла заборгованість у розмірі 10 516,67 грн.
18.04.2022 позивачем було сплачено єдиний внесок в розмірі 2 860 грн, відповідно до платіжного доручення № 127 від 18.04.2022.
Станом на 31.12.2022 заборгованість становила 7 656,67 грн.
За 2022 рік по терміну 20.02.2023 згідно поданого Додатку 1 Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску до податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця №9287815140 від 05.01.2023 нараховано ССВ 2 860,00 грн.
Станом на 20.02.2023 заборгованість становила 10 516,67 грн.
Таким чином, згідно зазначених вище відомостей відображених в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (Для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність) станом на 30.06.2023 за період з 2021 року по 2022 року заборгованість складала - 10 516,67 грн. (сума зазначена у вимозі ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 24.07.2023 № Ф-4708-0801).
Слід зазначити те, що питання щодо правильності нарахування позивачу ЄСВ неодноразово вирішувалося в судовому порядку.
Так, обставини сплати позивачем ЄСВ за період ІІ квартал 2018 року - І квартал 2021 року встановлені рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/3972/21, яким визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізької області № Ф-9304-19 від 27.04.2021 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 10 516,67грн.
Обставини сплати позивачем ЄСВ за період ІІ квартал 2018 року - VІ квартал 2019 року також встановлені рішеннями Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/2157/20 від 01.06.2020 у справі № 280/5859/20 від 13.02.2020, та у справі № 280/5209/20 від 06.11.2020, які набрали законної сили.
Підставами для скасування донараховано ЄСВ за попередні періоди, що вплинуло на визначення недоїмки і у спірному випадку, стало те, що контролюючий орган вніс зміни до облікових даних позивача та при визначені ЄСВ виходив із того, що ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем та має ознаку незалежної професійної діяльності, а тому єдиний внесок нараховано позивачу за двома підставами: як фізичній особі - підприємцю та як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність.
З цього приводу суди неодноразово, як і в цій справі, зазначали, що фізична особа - підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. При цьому, Законом № 2464-VI не передбачається порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Отже, позивач перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець та як самозайнята особа повинен був вести єдиний податковий облік та сплату податків, саме як особа за видом діяльностіза кодом КВЕД 66.21 - оцінювання ризиків та завданої шкоди, оскільки позивач займається одним і тим самим видом підприємницької діяльності і у нього не виникає обов'язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, та як ФОП, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.
З цих підстав суд першої інстанції обгрунтовано вказав на неправильність позиції відповідача при нарахуванні ЄСВ позивачу.
Крім цього, суд першої інстанції обгрунтовано звернув увагу і на те, що визначаючи до сплати ЄСВ з 01.03.2022, відповідач не звернув увагу на положення п.19-9 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідно до якого: Тимчасово, з 01.03.2022 до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування воєнного стану, особи, зазначені у п. 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе.
Таким чином, підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності оскаржуваної вимоги.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
З матеріалів справи вбачається, що з метою надання правничої допомоги ОСОБА_1 30.10.2023 був укладений з Адвокатом Коломоєць І.В. договір про надання правової допомоги, в межах якого адвокатом надаються послуги з правової допомоги у справі щодо сплати ЄСВ.
Відповідно .4.2 Договору оплата за даним договором становить 5000,0грн., про сплату якої видається квитанція. Оплата здійснюється в готівковому або безготівковому поряку.
Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт від 04.11.2023 адвокатом було надано послуги з підготовки позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4708-0801У від 24 липня 2023 року. Вартість послуг становить 5000,0грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу до матеріалів справи позивачем подано квитанцію до прибуткового ордера № 47 від 04.11.2023.
Отже, документально підтверджені витрати на правничу допомогу, як правильно зазначив суд першої інстанції, становлять 5000,0грн. В той же час, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що враховуючи складність справи, витрачений адвокатом час на надання правової допомоги, співмірним розміром витрат на правничу допомогу, який повинен бути стягнутий на користь позивача, становить 2500,0грн.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними аргументи скаржника щодо не співмірності та нерозумності відшкодованих судом позивачу понесених витрат, з огляду на таке.
Так, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6,7 статті 134 КАС України).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції дослідив зміст наданих позивачем документів, які містять опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, розмір визначеного гонорару.
Вказуючи на не співмірність стягнутих витрат із складністю справи, відповідач не вказує про те, який гонорар адвоката є справедливим у контексті складності цієї справи, та який зазвичай застосовуються при визначенні винагороди адвоката.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У спірному випадку Договором визначено порядок вартість послуг правничої допомоги (гонорар адвоката).
Отже, умови щодо встановленого договором розміру гонорару адвоката відповідають приписам ст. 30 Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» та п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, та є визначеними.
Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши умови укладеного договору про надання правової допомоги, оцінивши у контексті названих процесуальним законом критеріїв співмірності, зазначений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, при цьому, зменшивши заявлену до відшкодування суму до 2500,0грн.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року по справі №280/9299/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 20.06.2024
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк