Номер провадження: 11-кп/813/1797/24
Справа № 522/20301/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23.05.2024, якою під час судового розгляду к/п №12023163520000437 від 21.08.2023 стосовно:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Лисичанськ Луганської обл., громадянина України, із середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз:
- 27.05.2020 Шевченківським райсудом м. Києва за ч. 1 ст. 309, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць;
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 23.05.2024 під час судового розгляду обвинувального акту у к/п №12023163520000437 від 21.08.2023 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України було відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу, задоволено клопотання прокурора та продовжено стосовно ОСОБА_6 строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 22.07.2024, із утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.
Мотивуючи зазначене рішення, суд зазначив, що в даному кримінальному провадженні існують ризики переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, обумовлені обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину.
Окрім того, врахувавши положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд вважав за доцільне не визначати обвинуваченому ОСОБА_6 розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу з огляду на обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, пов'язаного із застосуванням насильства.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 не погодилась із оскаржуваною ухвалою, вважаючи її незаконною та ухваленою із порушенням вимог кримінального процесуального закону з огляду на наступні обставини:
- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилась недоведеність стороною обвинувачення наявності заявлених у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, доводи щодо їх існування є лише припущеннями, натомість, потерпілий та свідки попереджені про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань, потерпілого вже було допитано, ОСОБА_6 не притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 386 КК України, а тяжкість злочину не може виступати вагомою підставою для тримання особи під вартою;
- судом не було враховано того, що ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки, зокрема, має фактичну дружину, з якою проживав тривалий час, за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, дружина обвинуваченого готова матеріально забезпечувати ОСОБА_6 , допоки останній не матиме власного доходу; за місцем утримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» зарекомендував себе посередньо; обвинувачений є патріотом своєї держави та здійснював захист її державного суверенітету та територіальної цілісності, вступив до лав добровольчого батальйону з власної ініціативи, серед військових характеризується позитивно та бажає продовжувати захищати України від російського агресора.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та застосувати стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_3 , або запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, або інший альтернативний запобіжний захід, не пов'язаний із обмеженням волі.
Прокурор ОСОБА_9 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, не зважаючи на належне та своєчасне сповіщення про дату, час та місце апеляційного розгляду, натомість, подав заяву про проведення апеляційного розгляду за його відсутності у зв'язку із службовою зайнятістю, в якій також просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Враховуючи неявку прокурора в судове засідання апеляційного суду, колегія суддів, керуючись при цьому вимогами ч. 4 ст. 405 КПК України та з'ясувавши думку інших учасників провадження, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд зазначених вище вимог кримінального процесуального закону загалом дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Приморському райсуді м. Одеси знаходиться к/п №12023163520000437 від 21.08.2023 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
Проте, всупереч твердженням сторони захисту про недоведеність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_6 злочину, пов'язаного із заволодінням чужим майном шляхом нападу, поєднаного із застосуванням стосовно потерпілого ОСОБА_10 насильства, небезпечного для життя чи здоров'я із застосуванням ножа, вчиненого в умовах воєнного стану, його характеру, тяжкості, суспільної небезпечності та зухвалості, розміру завданої майнової шкоди, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим - у виді позбавлення волі строком від 8-ми до 15-ти років із конфіскацією майна, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п.1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду.
Додатковим підтвердженням існування зазначеного ризику слугує також характеристика особи обвинуваченого ОСОБА_6 , який офіційно не працевлаштований, тобто не має законних засобів для існування та постійного джерела прибутку, не одружений та не має утриманців, не має постійного місця проживання в АДРЕСА_4 , що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв'язків.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Апеляційний суд також вважає, що в зазначеному кримінальному провадженні існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий, в тому числі й за вчинення умисного злочину проти власності, що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення та схильність до вчинення майнових злочинів.
Надаючи оцінку посилання захисника на те, що потерпілий вже допитаний та свідки попереджені про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань, що, на переконання сторони захисту, свідчить про відсутність в зазначеному кримінальному провадженні такого ризику, колегія суддів зауважує на тому, що в оскаржуваній ухвалі суд 1-ої інстанції не зауважував на існуванні такого ризику, натомість, доведеними стороною обвинувачення були визнані лише ризики переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Водночас, апеляційний суд приймає до уваги доводи сторони захисту щодо наявності у ОСОБА_6 фактичної дружини, позитивної характеристики за місцем проживання в Луганській обл., його посередньої характеристики за місцем утримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та позитивної характеристики з боку товаришів по військовій службі, проте наголошує на тому, що вказана обставина не виключає та не зменшує існування зазначених вище доведених стороною обвинувачення ризиків та не може слугувати єдиною підставою для застосування стосовно ОСОБА_6 більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_6 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Отже, доводи захисника з приводу наявності підстав для зміни застосованого стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт або інший, не пов'язаний із позбавленням волі, запобіжний захід, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на беззаперечних доказах.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 - залишенню без змін як законна, обґрунтована та вмотивована.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23.05.2024, якою стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, на стадії судового розгляду кримінального провадження продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 22.07.2024, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4