Справа № 138/160/24
Провадження № 22-ц/801/1474/2024
Категорія: 61
Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т.Ю.
Доповідач:Медвецький С. К.
20 червня 2024 рокуСправа № 138/160/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Медвецького С. К.,
суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Поцелуйко Ірина Анатоліївна, приватний нотаріус Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Павлюк Лілія Миколаївна,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу № 138/160/24 за апеляційною скаргою адвоката Бойко Ю. О. в інтересах ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 травня 2024 року, постановлену у складі судді Холодової Т. Ю. у залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У квітні адвокат Заболотна Г. В. в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою щодо розподілу судових витрат пов'язаних з розглядом справи, унаслідок необґрунтованих дій позивача.
Заява мотивована тим, що у січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Павлюк Л. М., приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Поцелуйко І. А. про визнання заповіту недійсним.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 квітня 2024 року позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Указує, що дії позивача щодо неявки в судові засідання є необґрунтованими, оскільки не сприяли швидкому розгляду та вирішенню справи по суті, відтак з останньої підлягають стягненню понесені відповідачем витрати за надання правничої допомоги.
Посилаючись на ці обставини, адвокат Заболотна Г. В. в інтересах ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 10 900,80 грн.
08 травня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бойко Ю. О. подала до суду клопотання у якому просила зупинити провадження щодо розгляду заяви про стягнення судових витрат до перегляду Вінницьким апеляційним судом ухвали Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 квітня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Додатковою Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 травня 2024 року у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Бойко Ю. О. про зупинення провадження з розгляду заяви про розподіл судових витрат відмовлено.
Заяву представника відповідача - адвоката Заболотної Г. В. про розподіл судових витрат задоволено.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 900,80 грн.
Додаткова ухвала суду мотивована тим, що:
норми процесуального законодавства не передбачають зупинення провадження на стадії ухвалення додаткового рішення з питань розподілу судових витрат до апеляційного перегляду рішення у цій же справі;
розгляд заяви про розподіл судових витрат не залежать від апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції;
для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача;
в діях позивача наявні ознаки зловживання процесуальними правами, що є підставою для компенсації понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу;
стягуючи з позивача витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У червні 2024 року адвокат Бойко Ю. О. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні заяви.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу передачі судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 03 червня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Копаничук С. Г..
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2024 року справу призначено до розгляду на 20 червня 2024 року в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
суд першої інстанції безпідставно не зупинив провадження щодо розгляду заяви про стягнення судових витрат до перегляду Вінницьким апеляційним судом ухвали Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 квітня 2024 року;
розгляд заяви про стягнення судових витрат є передчасним, оскільки у разі скасування апеляційним судом ухвали місцевого суду від 20 квітня 2024 року справа буде направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку не надходив.
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам додаткова ухвала суду першої інстанції відповідає.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо зупинення провадження
За частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Розумність строків розгляду справи судом є одним із принципів цивільного судочинства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зроблено висновок, що:
«зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення».
Підстави для зупинення провадження у справі встановлені статтями 251 та 252 ЦПК України.
Відповідно до статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках:1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 3) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених статтею 63 цього Кодексу; 4) надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення; 4-1) звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв'язку з проведенням медіації; 5) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 6) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Згідно статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу; 3) перебування учасника справи у довгостроковому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; 5) призначення судом експертизи; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 87 цього Кодексу; 8) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 9) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 10) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.
Установлено, що клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бойко Ю. О., визначених статтями 251, 252 ЦПК України підстав зупинення провадження у справі не містить.
Відповідно до частини третьої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що норми процесуального законодавства не передбачають зупинення провадження на стадії ухвалення додаткового рішення з питань розподілу судових витрат до апеляційного перегляду рішення суду у цій же справі.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення, тому вирішення питання про судові витрати належить до повноважень суду першої інстанції, а перевірка його законності та обґрунтованості - до повноважень апеляційного суду.
Розгляд судом заяви про розподіл судових витрат не залежить від наслідків апеляційного перегляду ухвали Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 квітня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження щодо розгляду заяви.
Щодо заяви про розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини першої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною п'ятою статті 142 ЦПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу (частина шоста статті 142 ЦПК України).
Згідно частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відтак законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов у вказаній редакції ЦПК України, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.
Отже необхідною умовою для застосування частини п'ятої статті 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду є встановлення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій.
Водночас ЦПК України не містить правових норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача.
Виходячи з системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які доводять зловживання процесуальними правами.
Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) зазначив, що:
«на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами».
У постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 751/10961/16 зроблено висновок, що:
«за змістом частини п'ятої статті 142 ЦПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. При цьому, Верховний Суд вказав на те, що неявка представника позивача, який був належним чином повідомлений про розгляд справи та повторно не з'явився у судові засідання, відноситься до необґрунтованих дій позивача».
Постановою Верховного суду від 29 березня 2023 року у справі № 712/15541/18 встановлено, що:
«апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про компенсацію їй витрат на правничу допомогу у зв'язку з залишенням позову без розгляду, помилково поклав на відповідача тягар доведення необґрунтованості дій позивача у справі, не врахувавши те, що позивач, звернувшись до суду з позовом, створив відповідачу умови, які призвели до виникнення потреби в укладенні ним договору про надання правничої допомоги, витрачання власного часу та коштів, подання відзиву, пояснень, заперечень, клопотань про призначення судової експертизи тощо».
У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2022 року у справі № 910/12184/20, зроблено висновок, що:
«право позивача як особи, що подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов'язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. У зв'язку з цим наявні підстави для вирішення питання щодо покладення відповідних судових витрат на позивача; - неявка повноважного представника позивача, належно повідомленого про час і місце розгляду справи, у судове засідання у разі неподання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності та неповідомлення причин такої неявки можуть кваліфікуватися як необґрунтовані дії. При цьому саме на позивача покладається обов'язок доведення неможливості вчинення ним відповідних процесуальних дій».
У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18) Верховний Суд зазначив, що:
«залишення позову без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами. Суд зобов'язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання».
Установивши, що позивач та її представник, будучи належним чином повідомлені про день, час та місце проведення підготовчого судового засідання, не з'явилися у судові засідання, призначені на 05 квітня 2024 року та 24 квітня 2024 року, заяви про розгляд справи за їх відсутності не подали, суд першої інстанції обґрунтовано вважав дії позивача необґрунтованими, такими, що призвели до безпідставного понесення витрат відповідачем, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для компенсації відповідачу судових витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу, згідно з частиною п'ятою статті 142 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єктам владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно вимог статей 137, 141 ЦПК України на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження надання та понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною відповідача подано до суду:
ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АВ № 1038574 від 01 березня 2024 року виданого на підставі договору про надання правової допомоги від 01 березня 2024 року;
договір про надання правової допомоги від 01 березня 2024 року, який укладений між адвокатом Заболотною Г. В. та ОСОБА_2 .
Пунктом 4.1 договору визначено, що клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 40 відсотків прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за одну годину роботи адвоката. Гонорар адвоката за надання правової допомоги за указаним вище договором складає: 9 год х (3028 грн. х40%) = 10900,80 грн.
детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги відповідно до якого двокатом були надані такі послуги: первинна консультація клієнта, вивчення законодавства та судової практики, погодження з клієнтом (2 год); три адвокатські запити (1,5 год); відзив на позовну заяву (2 год); клопотання про витребування доказів (0,5 год); формування пакету документів та виготовлення копій для позовної заяви, вартість виготовлення документів (2 год); складання заяви про ухвалення додаткового рішення (1 год), а всього 9 год;
акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 24 квітня 2024 року, в якому зазначено, що договір про надання правової допомоги укладений між сторонами виконано адвокатом Заболотною Г. В. належним чином та клієнт до нього претензій немає;
квитанцію до прибуткового касового ордеру № 01403 від 24 квітня 2024 року згідно з якою відповідачем оплачена робота адвоката у розмірі 10 900,80 грн.
Відтак заявником надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу встановивши доведеність зловживання позивачем своїми процесуальними правами при розгляді цієї справи, узявши до уваги надані стороною відповідача докази, співмірність та розумність розміру понесених судових витрат відповідачем, а також зважаючи на відсутність заперечень позивача та її представника щодо розміру таких витрат, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви та стягнення з позивача на користь відповідача 10 900,80 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Наведені в апеляційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального і процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану додаткову ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за заявником.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Бойко Ю. О. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткову ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 травня 2024 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за заявником.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ
судді: Людмила ГОЛОТА
Світлана КОПАНИЧУК