Справа № 128/1322/24
Провадження № 22-ц/801/1358/2024
Категорія: 62
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В.
Доповідач:Панасюк О. С.
20 червня 2024 рокуСправа № 128/1322/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Денисенка Є. В. на ухвалу Літинського районного суду Вінницької області у складі судді Гопкіна П. В. від 08 травня 2024 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,
встановив:
У березні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Денисенка Є. В. звернувся до Вінницького районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 05 квітня 2024 року матеріали цієї позовної заяви передано за підсудністю на розгляд до Літинського районного суду Вінницької області.
Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 02 травня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано ОСОБА_1 строк для усунення недоліків.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником при зверненні до суду не сплачений судовий збір (не виявлено підтвердження находження коштів про сплату судового збору у справі № 128/1322/24) (а. с. 38); не зазначено чим відповідачка ОСОБА_2 не визнає, оспорює чи заперечує права позивача; не зазначено доказів належності спадкодавцю земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Денисенком Є. В. подано уточнену позовну заяву та долучено квитанцію про сплату судового збору від 29 березня 2024 року.
Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 08 травня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі частини третьої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України).
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що станом на 08 травня 2024 року недоліки зазначені в ухвалі суду від 02 травня 2024 року в повній мірі не усунуті та в системі документообігу суду не виявлено підтвердження находження коштів про сплату судового збору в розмірі 12112 грн 00 к. у справі № 128/1322/24.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Денисенко Є. В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 08 травня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що повертаючи позовну заяву як неподану, суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, внаслідок якого було порушене право заявника на судовий захист. Вказував, що суду було надано всі необхідні документи, які підтверджують факт сплати судового збору за подання позову у розмірі 12112 грн 00 к., зокрема квитанцію про сплату судового збору № 2063-6369-1884-6057. Звертав увагу, що оскільки першочергово позов було подано до Вінницького районного суду Вінницької області, тому зарахування судового збору відбулося саме на рахунок цього суду, як наслідок необхідно допускати, що під час здійснення перевірки надходження коштів про сплату судового збору у документообігу Літинського районного суду Вінницької області таке надходження не відображається. Проте зазначене не може ставитися у вину позивача, тому що недосконалість роботи автоматизованої системи документообігу суду не має спричиняти додатковий тягар доказування для позивача.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частини перша статті 2 ЦПК України).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року та «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Отже право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
У рішенні «Меньшакова проти України» від 8 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом».
ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) від 28 жовтня 1998 року).
Право на отримання судового захисту означає, що суб'єкт має право звернутися до суду та матиме право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Можливість реалізувати вказані права повинна бути забезпечена кожній особі без будь-яких дискримінаційних перепон чи занадто формалізованих ускладнень.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Як видно з матеріалів справи у березні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Денисенка Є. В. звернувся до Вінницького районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
На підтвердження сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції позивачем долучено квитанцію про сплату судового збору № 2063-6369-1884-6057 від 29 березня 2024 року на суму 12112 грн 00 к.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 05 квітня 2024 року матеріали цієї цивільної справи передано за підсудністю на розгляд до Літинського районного суду Вінницької області.
Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 02 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, зокрема з підстав несплати судового збору (не виявлено підтвердження находження коштів про сплату судового збору у справі № 128/1322/24) та надано строк для усунення недоліків.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Денисенком Є. В. подано уточнену позовну заяву та долучено квитанцію про сплату судового збору № 2063-6369-1884-6057 від 29 березня 2024 року у розмірі 12112 грн 00 к.
Повертаючи 08 травня 2024 року позовну заяву позивачу суд першої інстанції виходив зокрема із того, що станом на 08 травня 2024 року недоліки зазначені в ухвалі суду від 02 травня 2024 року не усунуті та в системі документообігу суду не виявлено підтвердження находження коштів про сплату судового збору в розмірі 12112 грн 00 к.
З такими висновками погодитися не можна з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.
Таким чином обов'язок перевірки факту зарахування судового збору та в якій справі це вчинено покладається на суд (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 914/1131/20).
Перевірка зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України здійснюється на підставі поданих заявником доказів на підтвердження доказів сплати суми судового збору.
З матеріалів справи видно, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Денисенко Є. В. при поданні позову та в подальшому при поданні заяви про усунення недоліків були виконані вимоги статей 175, 177 ЦПК України та долучено квитанцію про сплату судового збору № 2063-6369-1884-6057 від 29 березня 2024 року у розмірі 12112 грн 00 к. Сплату здійснено через підсистему Електронний суд на сайті https://cabinet.court.gov.ua.
При цьому доказів, які б підтверджували факт незарахування судового збору сплаченого ОСОБА_1 в сумі 12112 грн 00 к. згідно з квитанцією № 2063-6369-1884-6057 від 29 березня 2024 року станом на день постановлення ухвали суду про повернення позовної заяви у справі немає і не зазначено про такі докази в оскаржуваній ухвалі від 08 травня 2024 року.
Разом з тим апеляційний суд звертає увагу на те, що наявний у справі акт звірки надходжень коштів до казначейства станом на 29 березня 2024 року згідно з квитанцією № 2063-6369-1884-6057 від 29 березня 2024 року в сумі 12112 грн 00 к., підписаний секретарем суду Бондаренко Н., відповідно до якого секретарем суду не виявлено підтвердження у системі КП «Д-3» надходжень коштів про сплату судового збору, на який послався суд першої інстанції при постановлені ухвали про залишення позовної заяви без руху, не може бути належним доказом незарахування судового збору, тому що факт зарахування або незарахування судового збору підтверджується інформацією з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.
В апеляційній скарзі адвокат Денисенко Є. В. зазначав, що на його звернення щодо підтвердження зарахування судового збору у цій справі Єдиний Контакт-центр судової влади України ДП «Інформаційні судові системи» надіслав вкладення з квитанцією про сплату судового збору № 2063-6369-1884-6057 від 29 березня 2024 року. Ця ж квитанція була долучена на виконання вимог ухвали Літинського районного суду Вінницької області від 02 травня 2024 року про залишення позову без руху.
Враховуючи вищезазначене апеляційний суд прийшов до висновку, що в суду першої інстанції були відсутні правові підстави для повернення позовної заяви заявнику, а відтак ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381-383 ЦПК України апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Денисенка Є. В. задовольнити.
Ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 08 травня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. В. Ковальчук
Т. Б. Сало