вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" червня 2024 р. Справа№ 910/13575/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Іоннікової І.А.
секретар судового засідання: Смаголь А.О.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 04.06.2024,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Національної поліції України
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 (повний текст рішення складено 15.03.2024)
у справі №910/13575/23 (суддя О.В. Гулевець)
за позовом Національної поліції України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК»
про стягнення 6 632 350,92 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Національна поліція України (далі, позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» (далі, відповідач) пені в розмірі 2 334 339,35 грн, штрафу згідно пункту 9.2. Договору в розмірі 1 192 387,41 грн, штрафу згідно пункту 9.6. Договору в розмірі 2 868 859,10 грн та відсотків за користування коштами попередньої оплати в розмірі 236 765,06 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині поставки оплаченого позивачем товару згідно Договору про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-181100003-3) від 25.05.2022 №157НП.
Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 у справі №910/13575/23 позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» на користь Національної поліції України суму штрафу в розмірі 404 697,15 грн, суму пені в розмірі 179 796,79 грн, суму відсотків за користування коштами в розмірі 23 676,50 грн та суму судового збору в розмірі 91 225,57 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, суд встановив, що відповідачем в порушення умов Договору здійснено поставку товару з порушенням строків, встановлених пунктом 5.2. Договору в редакції Додаткової угоди №2/212НП від 25.07.2022 (після 22.08.2022), а саме за накладними №09/12/10 від 12.09.2022, №09/26/10 від 27.09.2022 та №10/17/15 від 19.10.2022, а також відповідачем в порушення умов Договору так і не було здійснено поставку 7 034 комплектів товару.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неповної поставки обумовленого сторонами об'єму товару, а також порушення строків поставки, суд зазначив, що вимога позивача про стягнення з ТОВ «МІК» пені та штрафу, нарахованих на підставі пункту 9.2. Договору та штрафу, нарахованого на підставі пункту 9.6. Договору, є обґрунтованою та правомірною. Водночас, перевіривши наведений позивачем розрахунок пені та штрафу на підставі пункту 9.2. Договору, судом встановлено, що він був здійснений без урахування пункту 5.2. Договору в редакції Додаткової угоди №2/212НП від 25.07.2022 щодо строку виконання зобов'язання з поставки. Таким чином, здійснивши перерахунок пені, з врахуванням викладеного вище, судом встановлено, що обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума пені в розмірі 1 797 967,91 грн, а обґрунтованою до стягнення з відповідача сума штрафу (7% згідно пункту 9.2. Договору) є сума в розмірі 1 178 112,44 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій згідно пункту 9.6. Договору, суд зазначив, що останній є обґрунтованим, законним та арифметично вірним та становить 2 868 859,10 грн.
Крім того, керуючись частиною 3 статті 693, статтею 536 Цивільного кодексу України, пунктом 9.3. Договору, суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача за невиконання зобов'язання щодо поставки товару процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 236 765,06 грн.
Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, суд дійшов висновку про її задоволення (стягненню підлягає штраф у розмірі 404 697,15 грн, пеня в розмірі 179 796,79 грн, відсотки за користування коштами в розмірі 23 676,50 грн), оскільки покладення на відповідача штрафних санкцій в розмірі 6 081 704,51 грн в даному випадку набуває ознак каральної функції та розцінюється судом як надмірний тягар для суб'єкта господарської діяльності, який здійснює свою діяльність під час дії воєнного стану в тому числі співпрацює задля виконання завдань забезпечення обороноздатності держави України, оскільки заявлена сума штрафних санкцій становить більше ніж 20% ціни Договору, а саме 22,99%. Судом при цьому враховані доводи відповідача щодо окупації частини Запорізької області, те, що місто Запоріжжя, яке є адресою місцезнаходження відповідача, входить до Переліку територіальних громад, які розташовані в зоні ведення бойових дій та відповідно зазнає неодноразових ракетних обстрілів, знаходження частини виробничих об'єктів відповідача у м. Охтирка (Сумська область), м. Оріхів, м. Токмак та м. Мелітополь (Запорізька область), які були або зруйновані, або пошкоджені внаслідок ракетних обстрілів, або взагалі перебувають в окупації російських військ.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 04.04.2024 через систему «Електронний суд» Національна поліція України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:
- у пункті 9.2. Договору передбачена відповідальність за порушення строків поставки, передбачених саме пунктом 5.1 Договору (протягом 60 календарних днів включно з дати укладання цього Договору - до 25 липня 2022 року включно). Проте, судом першої інстанції всупереч положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України не було враховано зазначені договірні положення і здійснено нарахування штрафних санкцій з іншої дати (згідно пункту 5.2. Договору), при чому у його рішенні дата початку нарахування штрафних санкцій взагалі не конкретизована;
- суд першої інстанції неправильно застосував норми статей 536, 551, 693 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України щодо зменшення судом процентів за користування грошовими коштами за клопотанням відповідача. Проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафними санкціями та відповідно до статті 233 Господарського кодексу України не передбачено можливості зменшення їх розміру;
- судом першої інстанції неправильно застосовано норми частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України через нез'ясування судом обставин, що мають значення для справи, під час розгляду клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 90%. Судом проігноровано критерій ступеню виконання зобов'язання відповідачем (фактичне невиконання зобов'язання в обсязі 50% від загальної кількості товару) та те, що відповідачем не було здійснено жодних дій з метою намагання належним чином виконати зобов'язання в повному обсязі. Відповідач листами гарантував здійснення поставки товару за Договором попри наявність на момент укладення договору обставин введення воєнного стану на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України;
- в акті комісійного обстеження об'єкта від 29.11.2022 відсутня інформація, який саме об'єкт нерухомого майна обстежувався, а у висновку зазначено про наявні незначні пошкодження. Також, відповідачем не надано доказів чи використовувалися дані об'єкти нерухомого майна у виробництві, а саме для виробництва товару за Договором. Акт складено з порушенням Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії російської федерації, пов'язаних із пошкодженням будівель та споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2022 №473, який застосовується для фіксації пошкоджень, зумовлених збройною агресією російської федерації, будівель та споруд приватної та комунальної форми власності, а також може застосовуватися для фіксації пошкоджень будівель і споруд державної форми власності;
- до клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% в якості підтвердження речових прав на об'єкти нерухомого майна (у місті Охтирка Сумської області, місті Мелітополі, Токмаці, Оріхові Запорізької області) долучив копії витягів з державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності, які були сформовані ще 17.06.2014, 22.07.2020, 26.02.2021. Таким чином, відповідачем не надано доказів, які б містили актуальну інформацію щодо речових прав відповідача на нерухоме майно станом на дату подання клопотання до суду першої інстанції;
- відповідачем не надано ні баланс (звіт про фінансовий стан), ні звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід), також не надано звіту про рух грошових коштів та звіту про власний капітал, які б в сукупності підтверджували неотримання прибутку відповідачем. Наданий відповідачем звіт з праці та фінансовий звіт не може відображати фінансовий стан підприємства. Відповідач не надав ні баланс підприємства, ні інформацію про рух коштів, ні фінансову звітність за 2022 -2023 роки, а отже судом не було досліджено достовірність та обґрунтованість наданих відповідачем доказів;
- невиконання, порушення строків виконання відповідачем умов договору, впливає на ефективність обороноздатності держави та репутацію Національної поліції України в цілому. Порушення відповідачем строку поставки товару призвело до шкідливих наслідків для позивача, а саме, унеможливило своєчасно забезпечити форменим одягом працівників поліції та сформувати резерв відповідного одягу тощо.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
07.05.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача з проханням залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
У відзиві відповідач наголосив на наступному:
- стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 6 081 704,51 грн (більше 20% ціни договору) набуває ознак каральної функції та правильно розцінено судом як надмірний тягар для суб'єкта господарської діяльності, який здійснює свою діяльність під час дії воєнного стану, в тому числі співпрацює задля виконання завдань забезпечення обороноздатності держави України;
- зруйнування або пошкодження внаслідок ракетних обстрілів, або взагалі перебування в окупації російських військ частин виробничих об'єктів, задіяних у виконанні великих обсягів замовлень, в тому числі за іншими договорами, укладеними з позивачем, прямо пов'язана з обставинами, які суттєво вплинули та позбавили відповідача можливості повноцінно здійснювати господарську діяльність, яка в тому числі пов'язана із підтриманням галузі обороноздатності держави, оскільки відповідач виконує завдання для потреб Збройних Сил України;
- акти обстеження об'єктів не є предметом спору в даній справі та не можуть бути визнані судом такими, що не відповідають Порядку №473;
- апелянт, стверджуючи про застарілість витягів з реєстру речових прав на нерухоме майно відповідача, не надає доказів, які б свідчили про їх неактуальність, тоді як факт оренди фабрики засвідчено також і в акті обстеження від 14.03.2023;
- товариство відповідача з 2022 року докладає значні зусилля і витрати для зміцнення обороноздатності країни, доказом чого є бронювання працівників, погоджене Міністерством оборони України, у тому числі на 2024 рік (наказ Міністерства оборони України від 04.03.2024 №5827 додано до відзиву);
- позивачем не доведено факт заподіяння збитків у заявленій до стягнення чи іншій сумі, а незначні порушення договірних зобов'язань не мали для позивача негативних наслідків та не порушили його майнові інтереси;
- враховуючи, що пунктом 9.6. Договору встановлено розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання постачальником зобов'язань за договором, що стало підставою для відмови покупця від договору, в сумі 20% від ціни договору, позивачу вигідніше розірвати договір з метою отримання невиправданого прибутку за рахунок такого штрафу, що ставить відповідача у явно невигідне становище;
- можливість зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами поряд з неустойкою підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18;
- при розгляді цієї справи слід врахувати висновки, наведені в постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №910/7984/22, де касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про зменшення розміру штрафу на 90%. Також відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції прийнято постанови в подібних справах №910/13004/23, №910/13005/23, №910/13046/23, №910/14264/23, де суд також дійшов висновків про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
20.05.2024 від позивача через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій він звертає увагу на наступне:
- посилання відповідача на правові висновки, викладені у постановах Верховного суду, зокрема від 23.01.2024 у справі № 910/7984/22, від 23.11.2023 у справі №917/991/22, та постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 910/13004/23 та від 27.03.2024 у справі № 910/13005/23 є необґрунтованими, оскільки обставини таких справ не є релевантними до даної справи. Висновки суду апеляційного інстанції. у свою чергу, не є обов'язковими до застосування іншими судами;
- відповідач допускає систематичне порушення строків (термінів) виконання зобов'язань також за іншими договорами про закупівлю однострою, укладеними між позивачем та відповідачем, а також не забезпечує вжиття будь-яких заходів щодо належного виконання договірних зобов'язань;
- судом першої інстанції не було враховано доводи позивача, підтверджені належними доказами, з приводу того, що відповідач гарантував здійснення поставки товару за Договором попри наявність на момент укладення договору обставин введення воєнного стану на території України у зв'язку зі збройною агресією рф проти України, а також у зв'язку з веденням активних бойових дій в окремих населених пунктах України;
- усі наведені обставини, які врешті-решт суд попередньої інстанції визнав достатніми для задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки на 90%, мали місце до 25 травня 2022 року - укладення Договору між позивачем та відповідачем;
- проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафними санкціями, а тому не підлягають зменшенню відповідно до статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України. Встановлення у Договорі процентів за користування коштами попередньої оплати є єдиним способом мінімізувати негативні наслідки для державних замовників, більшість з яких беруть безпосередню участі в обороні країни, від недобросовісних постачальників, які систематично прострочують поставку товару оборонного призначення, або взагалі не поставляють товар, при цьому тривалий час користуючись значною сумою коштів попередньої оплати.
У відзиві відповідач також навів попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи (витрати на правничу допомогу в сумі 120 000,00 грн).
27.05.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в яких відповідач наголосив на такому:
- посиланнями на судові рішення у справах №910/7984/22, №917/991/22, №910/13004/23 та №910/13005/23 відповідач в даному випадку доводить до відома суду існування подібних справ, мова не йде про аналогічність та ідентичність наведених справ із цією, а про те, що ця справа є релевантною тим, що наведені у відзиві, тобто відповідною за рядом схожих фактів та прецедентів;
- стосовно доводів про систематичне порушення виконання зобов'язань за іншими договорами, укладеними між позивачем та відповідачем, то відповідач зазначив, що впродовж 2021-2022 років Національною поліцією із ТОВ «МІК» було укладено 37 договорів. Усі ці договори укладені майже в один і той же строк, а також порушення зобов'язань по ним сталося майже в один і той же період часу саме з причин настання обставин непереборної сили, втрати виробничих потужностей та настання негативних наслідків війни на діяльність підприємства. Тобто, в даному випадку відсутнє саме систематичне порушення зобов'язань, оскільки має місце одна подія, яка порушила нормальне функціонування всього виробничого процесу на всіх об'єктах, задіяних у забезпеченні виконання договорів, втрата та пошкодження нерухомого майна, попри які ТОВ «МІК» доклало всіх зусиль для належного виконання поставок, і, як, зазначає позивач, поставка по частині укладених договорів була виконана вчасно та належним чином, за деякими з незначним простроченням, а в інших взагалі не відбулася з причин передчасного розірвання позивачем договорів;
- по 9 справам судами було зменшено розмір штрафних санкцій аж на 90 відсотків (справи №910/10286/22, №910/13005/23, №910/13174/23, №910/13004/23, №910/14264/23, №910/14265/23, №910/13177/23, №910/13046/23, №910/13575/23).
Водночас, у цих справах суди в повній мірі оцінили обставини справ, які є подібними даній справі, та належним чином застосували правові висновки наведеної судової практики з урахуванням саме негативного впливу правового режиму воєнного стану і пошкоджень виробничих об'єктів та фінансовий стан відповідача;
- гарантування відповідачем здійснення поставки товару за договором попри наявність на момент його укладення обставин введення воєнного стану на території України у зв'язку зі збройною агресією рф проти України було виправданим, адже матеріалами справи доведено послідовність подій з руйнування фабрики у м.Оріхів Запорізької області вже після укладення договору, які надалі були після документального підтвердження засвідчені ТТП як форс-мажорні обставини;
- посилання апелянта на те, що акт обстеження об'єкту нежитлової нерухомості складено з порушенням законодавства не можуть бути враховані, оскільки не спростовують настання обставин руйнування та пошкодження виробничого майна відповідача. Зокрема, у пункті 4 Акту по м.Оріхів міститься інформація про долучення комісією додатків - відео- та фото- зйомка об'єкту нежитлової нерухомості;
- стосовно витягів з державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності, які були сформовані ще 17.06.2014, 22.07.2020, 26.02.2021, то витяг із реєстру про реєстрацію прав власності на нерухоме майно не має строку дії, оскільки свідчить про здійснення реєстратором певної дії (останньої реєстраційної дії відносно об'єкта нерухомого майна), тому надані суду копії витягів містять всю актуальну інформацію щодо об'єктів нерухомого майна;
- здійснення підприємницької (господарської) діяльності у період дії воєнного часу слід розцінювати більше не як здійснення діяльності на власний ризик, а більше як забезпечення громадян робочими місцями, сплату податків, а отже і як складова забезпечення життєдіяльності країни.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2024 апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 у справі №910/13575/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.
Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13575/23; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
11.04.2024 матеріали справи №910/13575/23 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 у справі №910/13575/23 залишено без руху; роз'яснено Національній поліції України, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 108 435,24 грн.
17.04.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду на виконання вимог вищезазначеної ухвали від Національній поліції України надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучена платіжна інструкція №2021 від 03.04.2024 про сплату судового збору в розмірі 108 435,25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 у справі №910/13575/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.06.2024.
У судовому засіданні 04.06.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання, призначене на 04.06.2024, з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні просив суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
25.05.2022 між Національною поліцією України (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» (постачальник) укладено Договір про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) №157НП (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю костюми (сорочка, брюки) (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 1.2. Договору загальна кількість товару, що підлягає поставці, та ціна договору визначається у специфікації товару (додаток №1 до Договору) і ростовці товару (додаток №2 до Договору).
Місце виконання договору: в частині поставки товару - за адресою замовника в м. Києві (конкретні реквізити, адреси поставки будуть повідомлені постачальнику безпосередньо перед поставкою товару), стосовно інших зобов'язань за цим договором, в тому числі щодо сплати штрафних санкцій - вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601 (пункт 1.5. Договору).
Відповідно до пункту 2.1. Договору постачальник зобов'язаний поставити покупцю товар, якість якого відповідає узгодженому сторонами зразку товару, наданого постачальником згідно з пунктом 2.2 цього договору, Технічній специфікації товару (додаток №3 до договору) та законодавству України щодо показників якості такого роду/виду товарів.
За умовами пункту 3.1. Договору (у редакції Додаткової угоди №1/199НП від 22.07.2022 року) його ціна становить 28 843 576,32 грн, у тому числі ПДВ 4 807 262,72 грн.
Пунктом 4.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №1/199НП від 22.07.2022) передбачено, що оплата товару здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на рахунок постачальника, який зазначено в розділі XV цього договору на умовах попередньої оплати у розмірі 50,135% від ціни договору, указаній в розділі ІІІ договору в сумі 14 460 825,60 грн, у тому числі ПДВ 2 410 137,60 грн. Підставою для проведення попередньої оплати є оформлений та наданий постачальником рахунок на оплату. Остаточний розрахунок у розмірі 50% 14 382 750,72 грн, у тому числі ПДВ 2 397 125,12 грн покупець здійснює після поставки товару, протягом бюджетного періоду. Підставою для проведення остаточного розрахунку є накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.
Пунктом 5.1. Договору визначено, що постачальник зобов'язується здійснити поставку товару протягом 60 календарних днів включно з дати укладення цього Договору, за адресою покупця у місті Києві (конкретні реквізити, адреси поставки будуть повідомлені постачальнику безпосередньо перед поставкою товару). У разі, якщо останній день поставки, визначений абзацом першим цього пункту договору, припадає на неробочий день, визначений відповідно до закону, у місці поставки товару, то останнім днем поставки вважається перший за ним робочий день.
Відповідно до пункту 5.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №2/212НП від 25.07.2022) граничний термін виконання постачальником своїх зобов'язань за цим Договором в частині поставки покупцю товару не може перевищувати 89 календарних днів включно з дати укладання цього Договору.
У пункті 5.5. Договору сторони погодили, що право власності покупця на переданий товар виникає з моменту прийняття товару, факт якого засвідчується відміткою покупця на відповідній накладній. Ризик випадкового зіпсування товару несе власник.
Пунктом 8.3.1. Договору узгоджено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку (передачу) товару у строки та на умовах, передбачених договором.
Згідно з пунктом 9.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №2/212НП від 25.07.2022 року) за порушення строків виконання зобов'язання, передбаченого пунктом 5.1. цього Договору, в обсягах передбачених цим Договором, з постачальника на користь покупця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, день поставки товару, поставленого постачальником з порушення строку, передбаченого пунктом 5.1 договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами договору.
Пунктом 9.6. Договору також закріплено, що у разі невиконання або неналежного виконання постачальником зобов'язання за цим договором, що стало підставою для відмови покупця від цього договору повністю або частково згідно умов цього договору, з постачальника стягується штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
При цьому підпунктом 8.2.1. та 8.2.2. пункту 8.2. Договору визначено, що покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від цього договору у повному обсязі у разі ненадання постачальником зразку товару згідно пункту 2.2 цього договору; в односторонньому порядку відмовитись від цього договору у повному обсязі або частково у випадках, передбачених законодавством України та/або цим договором, письмово повідомивши про це постачальника шляхом направлення листа на електронну пошту постачальника, зазначену в розділі ХV цього договору, з накладанням КЕП Уповноваженої особи або вручення листа представнику постачальника особисто під підпис за 10 календарних днів до дати розірвання цього Договору.
Одностороння відмова покупця від договору не звільняє постачальника від відповідальності за порушення своїх зобов'язань за цим договором та відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням цього договору (пункт 9.10. Договору).
За умовами пункту 10.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо доведуть, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Обставини непереборної сили, які існували на момент укладення договору та були відомі сторонам під час укладання цього договору, не є підставою для звільнення сторін від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором.
До форс-мажорних обставин (непереборної сили) належать обставини, визначені у частині 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», та які почали свою дію після укладення сторонами цього договору (пункт 10.2. Договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у покупця та діє до 23.12.2022, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами зобов'язань (пункт 12.1. Договору).
Також у додатку №1 до Договору (в редакції Додаткової угоди №1/199НП від 22.07.2022) сторони погодили специфікацію товару на загальну суму 28 843 576,32 грн в кількості 14144 комплектів (костюм (сорочка, брюки)).
У додатках №№ 2, 3 до договору сторони узгодили ростовку товару, технічний опис.
Позивач зазначає, що відповідачем було здійснено лише поставку товару на суму 14 499 280,80 грн (7110 комплектів) згідно наступних накладних:
- №07/22/16 від 25.07.2022 на суму 5 428 563,36 грн в кількості 2662 комплектів;
- №07/22/17 від 25.07.2022 на суму 3 823 650,00 грн в кількості 1875 комплектів;
- №08/08/03 від 09.08.2022 на суму 203 928,00 грн в кількості 100 комплектів;
- №08/15/10 від 15.08.2022 на суму 1 158 311,04 грн в кількості 568 комплектів;
- №08/22/10 від 22.08.2022 на суму 1 195 018,08 грн в кількості 586 комплектів;
- №09/12/10 від 12.09.2022 на суму 203 928,00 грн в кількості 100 комплектів;
- №09/26/10 від 27.09.2022 на суму 2 025 005,04 грн в кількості 993 комплектів;
- №10/17/15 від 19.10.2022 року на суму 460 877,28 грн в кількості 226 комплектів.
Згідно доводів позивача у строк до 08.12.2022 відповідачем було здійснено лише часткову поставку товару і з пропущенням строків, визначених Договором, у зв'язку з чим позивач звернувся до останнього із листом від 08.12.2022 №7709/31/01-2022 про розірвання договору з підстав істотного порушення постачальником умов договору згідно пункту 8.2.2. та пункту 8.5. Договору.
Також позивачем до вказаного листа надано примірник Угоди №5/313НП від 08.12.2022 про розірвання договору, який позивач просив підписати відповідача протягом 5-ти днів та повернути.
Відповідачем факт порушення умов договору в частині поставки товару та отримання листа позивача засобами електронного зв'язку не заперечується та не спростовується належними доказами.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач за прострочення поставки просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 2 334 339,35 грн, штраф згідно пункту 9.2. Договору в розмірі 1 192 387,41 грн, штраф згідно пункту 9.6. Договору в розмірі 2 868 859,10 грн та відсотки за користування коштами попередньої оплати в розмірі 236 765,06 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що незначне прострочення строку поставки не є істотним порушенням договору; розрахунок пені та процентів за користування коштами попередньої оплати є завищеним, адже період прострочення завжди охоплює і день здійснення поставки, що суперечить нормам чинного законодавства. Також відповідач просив зменшити неустойку на 90%, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин, таких як зруйнування чотирьох виробничих об'єктів, захоплення військами російської федерації складських та офісних приміщень відповідача, про що відповідно внесено відомості до ЄДРДР, сертифікат Київської обласної ТПП №3200-23-2638 від 01.06.2023 задля належного підтвердження існування форс-мажорних обставин, які спричинили неналежне виконання умов договору; фінансовий стан відповідача.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить поновити строк на подання доказу та долучити до матеріалів справи наказ МОУ №5827 від 04.03.2024 про бронювання працівників на 2024 рік. Відповідач наголошує, що цей доказ неможливо було надати суду разом з іншими доказами, оскільки питання бронювання працівників ТОВ «МІК» на 2024 рік ще знаходились на розгляді у відповідному державному органі, який по закінченню своїх внутрішніх процесів розгляду запиту та його схвалення надав відповідну відповідь.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що ненадання відповідачем вказаного документу зумовлено винятковістю такого випадку (перебування питання щодо бронювання працівників ТОВ «МІК» на 2024 рік на розгляді), а тому, з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених у статтях 124, 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України, а також у статтях 76-79 Господарського процесуального кодексу України, прийняв наданий відповідачем до справи на стадії апеляційного розгляду документ, проте, його оцінка буде здійснена судом апеляційної інстанції в сукупності з усіма наявними у справі доказами та перевіркою обставин справи.
У даному контексті судом також врахована наявність у матеріалах справи наказу про бронювання працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» для потреб Міністерства оборони України від 10.01.2023 №172. Відповідно, наказ про бронювання працівників відповідача на 2024 рік фактично лише підтверджує те, що відповідні підстави для такого бронювання станом на дату перегляду справи судом апеляційної інстанції не відпали.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.
За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Позивач зазначає, що на виконання пункту 4.1. Договору ним 02.06.2022 було здійснено попередню оплату. Дана обставина відповідачем не заперечується.
Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, пунктом 5.1. Договору визначено, що постачальник зобов'язується здійснити поставку товару протягом 60 календарних днів включно з дати укладення цього Договору, за адресою покупця у місті Києві (конкретні реквізити, адреси поставки будуть повідомлені постачальнику безпосередньо перед поставкою товару). У разі, якщо останній день поставки, визначений абзацом першим цього пункту договору, припадає на неробочий день, визначений відповідно до закону, у місці поставки товару, то останнім днем поставки вважається перший за ним робочий день.
У додатку №1 до Договору (в редакції Додаткової угоди №1/199НП від 22.07.2022 року) сторони погодили специфікацію товару, відповідно до якої поставці підлягає 14 144 комплектів (костюм (сорочка, брюки)) на суму 28 843 576,32 грн.
Згідно наявних у матеріалах справи доказів відповідачем було здійснено поставку товару лише на суму 14 499 280,80 грн в кількості 7110 комплектів згідно наступних накладних:
- №07/22/16 від 25.07.2022 на суму 5 428 563,36 грн в кількості 2662 комплектів;
- №07/22/17 від 25.07.2022 на суму 3 823 650,00 грн в кількості 1875 комплектів;
- №08/08/03 від 09.08.2022 на суму 203 928,00 грн в кількості 100 комплектів;
- №08/15/10 від 15.08.2022 на суму 1 158 311,04 грн в кількості 568 комплектів;
- №08/22/10 від 22.08.2022 на суму 1 195 018,08 грн в кількості 586 комплектів;
- №09/12/10 від 12.09.2022 на суму 203 928,00 грн в кількості 100 комплектів;
- №09/26/10 від 27.09.2022 на суму 2 025 005,04 грн в кількості 993 комплектів;
- №10/17/15 від 19.10.2022 на суму 460 877,28 грн в кількості 226 комплектів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Будь-які зміни і доповнення до цього Договору, в тому числі щодо коригування його ціни, зменшення обсягів закупівлі, вважаються дійсними, якщо вони оформлені в письмовому вигляді та підписані уповноваженими на це представниками сторін (пункт 13.1. Договору).
Так, 25.07.2022 між сторонами було підписано Додаткову угоду №2/212НП до Договору, в якій сторони погодили розділ V «Поставка товару» доповнити, зокрема, пунктом 5.2., згідно якого граничний термін виконання постачальником своїх зобов'язань за цим Договором в частині поставки покупцю товару не може перевищувати 89 календарних днів включно з дати укладання цього Договору.
Зміни до пункту 5.1. Договору сторони, у свою чергу, не вносили, його зі змісту Договору не виключали.
Тобто, має місце суперечність між змістом пункту 5.1. Договору та пунктом 5.2. Договору щодо строку поставки товару, яким Договір було доповнено Додатковою угодою №2/212НП до Договору.
Водночас, зі змісту вказаних пунктів Договору вбачається, що граничний, тобто кінцевий, строк поставки товару встановлений саме пунктом 5.2. Договору й саме у зв'язку з порушенням граничного строку поставки товару відповідач вважається таким, що прострочив виконання свого зобов'язання, а у позивача, відповідно, виникає право на нарахування штрафних санкцій за порушення умов Договору.
При цьому, за невідповідності умов пунктів договору один одному в даному випадку, на переконання колегії суддів, слід враховувати саме ті умови, які тлумачаться на користь винної у порушенні господарського зобов'язання сторони, оскільки остання (у даному випадку постачальник/відповідач), підписуючи додаткову угоду, якою був перенесений граничний строк виконання зобов'язання, правомірно розраховувала на те, що такий строк спливає саме через 89 календарних днів включно з дати укладання цього Договору.
Такі висновки відповідають, зокрема, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність та розумність.
Тобто, умовами Додаткової угоди №2/212НП до Договору сторони фактично змінили строк настання виконання зобов'язання з поставки товару, який був першочергово зазначений у пункті 5.1. Договору.
Таким чином, враховуючи умови пункту 5.2. Договору в редакції Додаткової угоди №2/212НП від 25.07.2022, кінцевий (граничний) строк, визначений сторонами умовами Договору для здійснення відповідачем поставки товару, є 22.08.2022, а не 25.07.2022, як зазначено в позові.
Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, відповідачем у порушення умов Договору здійснено поставку товару з порушенням визначених строків (після 22.08.2022), а саме за накладними №09/12/10 від 12.09.2022, №09/26/10 від 27.09.2022 та №10/17/15 від 19.10.2022, а також відповідачем в порушення умов Договору так і не було здійснено поставку 7 034 комплектів товару загальною вартістю 14 344 295,52 грн (7 034 х 2 039,28 грн).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Згідно з частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з пунктом 9.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №2/212НП від 25.07.2022) за порушення строків виконання зобов'язання передбаченого пунктом 5.1. цього Договору, в обсягах передбачених цим Договором, з постачальника на користь покупця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, день поставки товару, поставленого постачальником з порушення строку, передбаченого пунктом 5.1 договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами договору.
Пунктом 9.6. Договору також закріплено, що у разі невиконання або неналежного виконання постачальником зобов'язання за цим договором, що стало підставою для відмови покупця від цього договору повністю або частково згідно умов цього договору, з постачальника стягується штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неповної поставки обумовленого сторонами об'єму товару, а також порушення строків поставки, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з ТОВ «МІК» пені, нарахованої на підставі пункту 9.2. Договору, є обґрунтованою та правомірною.
При цьому, як вірно встановив суд першої інстанції, перевіривши наведений позивачем розрахунок пені та штрафу, останній здійснений без урахування положень пункту 5.2. Договору в редакції Додаткової угоди №2/212НП від 25.07.2022.
Суд першої інстанції у даному контексті вірно зауважив, що передбачений пунктом 9.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №2/212НП від 25.07.2022) порядок нарахування штрафних санкцій за невиконання відповідачем умов пункту 5.1. Договору не може залишати поза увагою норму пункту 5.2. Договору в редакції Додаткової угоди №2/212НП від 25.07.2022, оскільки фактично стосується строків виконання Договору відповідачем.
Із урахуванням викладеного, обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума пені в загальному розмірі 1 797 967,91 грн (нарахована за період з 23.08.2022 по 12.09.2022 на суму несвоєчасно поставленого товару в розмірі 203 928,00 грн; за період з 23.08.2022 по 27.09.2022 на суму несвоєчасно поставленого товару в розмірі 2 025 005,04 грн; за період з 23.08.2022 по 19.10.2022 на суму несвоєчасно поставленого товару в розмірі 460 877,28 грн; за період з 23.08.2022 по 18.12.2022 на суму непоставленого товару (7 034 комплектів) в розмірі 14 344 295,52 грн)) та сума штрафу (7% згідно пункту 9.2. Договору) в розмірі 1 178 112,44 грн ((2 025 005,04 грн + 460 877,28 грн + 14 344 295,52 грн) х 7%)).
Крім того, пунктом 9.6. Договору також закріплено, що у разі невиконання або неналежного виконання постачальником зобов'язання за цим договором, що стало підставою для відмови покупця від цього договору повністю або частково згідно умов цього договору, з постачальника стягується штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій згідно пункту 9.6. Договору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що останній є обґрунтованим, законним та арифметично вірним і становить 2 868 859,10 грн.
Окрім того, частиною 3 статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
За положеннями статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 9.3. Договору за невиконання зобов'язання щодо поставки товару постачальник відповідно до вимог статей 536 та 693 Цивільного кодексу України сплачує 0,1 відсотка від суми попередньої оплати за кожний день прострочення з дня коли товар мав бути переданий покупцю до дня фактичного передання товару або повернення йому суми попередньої оплати.
За арифметичним перерахунком суду, нараховані позивачем проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 236 765,06 грн розраховані правильно.
За наведеного, оскільки судом першої інстанції встановлено, а під час апеляційного провадження підтверджено обставини неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «МІК» відповідальності у вигляді сплати неустойки та процентів за користування чужими грошовими коштами попередньої оплати в розмірах, встановлених договором.
Як уже зазначалося, відповідач не заперечує факту допущеного ним прострочення з поставки товару за Договором.
Водночас, відповідачем подано до суду першої інстанції 04.12.2023 клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки та процентів за користування чужими грошовими коштами на 90%, яке було задоволено судом.
Позивач в апеляційній скарзі не погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення зазначеного клопотання відповідача.
Дослідивши клопотання відповідача про зменшення на 90% заявленого до стягнення розміру неустойки та процентів за користування чужими грошовими коштами на 90%, суд встановив таке.
В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилався на те, що він зареєстрований у м. Запоріжжя, з початку військової агресій Запорізька область зазнає ракетних обстрілів, а в окупації знаходиться більша частина її території. При цьому, в 2022 році відповідач зазнав значних втрат майна, зокрема, чотирьох виробничих об'єктів, що суттєво вплинуло на можливість товариства повноцінно вести господарську діяльність, а стягнення надмірного розміру неустойки лише погіршить майновий стан товариства. Водночас, неустойка в заявленому позивачем розмірі покриває частину заробітної плати працівникам відповідача, у зв'язку з чим має негативні наслідки для господарської діяльності відповідача. Також відповідач відмітив, що протягом 2022-2023 років виконує завдання для потреб Збройних сил України, його господарська діяльність є неприбутковою, про що свідчать звіти про фінансові результати за І півріччя 2023 року.
Разом із тим відповідач вказав, що військова агресія російської федерації є форс-мажором та наслідком неможливості виконання зобов'язань за договором, що підтверджується сертифікатом Київської обласної Торгово-промислової палати №3200-23-2638 від 01.06.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорну обставину - вiйськову агресiю російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, продовження дії правового режиму воєнного стану, артилерійські обстріли території м. Оріхів Оріхівської міської територіальної громади із влучанням по території (пошкодженням) комплексу виробничих споруд швейного цеху ТОВ «МІК» у м. Оріхів, включення території міста Оріхів Оріхівської міської територіальної громади до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 зі змінами.
У свою чергу, позивач, заперечуючи проти задоволення клопотання про зменшення неустойки, зазначав, що Договір був укладений під час дії воєнного стану, у зв'язку з чим відповідач усвідомлював ризики, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності. У той же час, відповідачем не надано доказів на підтвердження речових прав на виробничі об'єкти у місті Охтирка Сумської області, місті Мелітополі, Токмаці, Оріхові Запорізької області та що їхнє пошкодження мало місце до укладення договору. Натомість, відповідач допускає систематичне прострочення поставки товару за іншими укладеними з позивачем договорами. Більш того, позивачем до відповіді на відзив в якості доказів були долучені гарантійні листи відповідача, якими останній запевнив можливість виконання поставки товару за Договором у строк, передбачений Договором. Стосовно долученого до матеріалів справи сертифіката ТПП України №3200-23-2638 від 01.06.2023, позивач зазначає, що наведені у ньому форс-мажорні обставини були відомі сторонам на момент укладення Договору, в розумінні пункту 10.2. Договору почали свою дію ще до укладення Договору, а тому вони не є підставою для звільнення сторін від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором. Разом із тим, відповідач не повідомляв позивача у порядку, визначеному пунктом 10.3. Договору, про настання обставин непереборної сили.
Отже, за доводами позивача, наведені відповідачем обставини для зменшення розміру неустойки не є винятковими. При цьому, порушення відповідачем договірних зобов'язань призвело до порушення прав поліцейських на забезпечення їх форменим одягом. Щодо зменшення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, то скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що такі не є штрафними санкціями й відповідно до статті 233 Господарського кодексу України не передбачено можливості зменшення їх розміру.
Погоджуючись із висновками місцевого господарського суду про можливість задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» та наявності підстав для застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 233 Господарського кодексу України в контексті спірних правовідносин, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні норми також містить частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18.
Положення статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (постанова Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №902/317/22).
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).
Разом із цим, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
При цьому колегія суддів зазначає, що за частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Дана правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів при дослідженні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій виходить з такого.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 11.08.2024.
Враховуючи всім відомі обставини окупації частини Запорізької області, остання, як і місто Запоріжжя, яке є адресою місцезнаходження відповідача, зазнає постійних ракетних обстрілів.
Відповідно до акта від 14.03.2023 обстеження об'єкту нежитлової нерухомості, пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, складеного в м. Оріхів (том 1, а.с. 173), пошкоджено майновий комплекс, розташований за адресою: Запорізька обл., Пологівський р-н, м. Оріхів, вул. Я. Йогана, буд. 47, який перебуває в оренді відповідача на підставі договору оренди №080109 від 01.08.2016 . В акті зазначено, що орієнтовною датою руйнації (пошкодження) є липень-серпень 2022 року, та пошкоджень зазнало, серед іншого, внутрішнє оздоблення (електропостачання, освітлення, опалення, офісні меблі, міжкімнатні стіни в виробничих приміщеннях) та швейне обладнання (швейні машинки), розкрійний стіл, а також інше приладдя.
При цьому, посилання апелянта на те, що акт обстеження об'єкту нежитлової нерухомості складено з порушенням законодавства не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції, оскільки не спростовують настання обставин руйнування та пошкодження виробничого майна відповідача. У пункті 4 цього акта міститься інформація про долучення комісією додатків - відео та фото зйомка об'єкту нежитлової нерухомості.
До того ж, згідно з листом №4370/70-2023 від 01.05.2023 Пологівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області факт руйнування 10.02.2023 унаслідок ворожих артилерійських обстрілів майнового комплексу, розташованого за адресою: Запорізька обл., м. Оріхів, вул. Я. Йогана, буд. 47, яке орендує відповідач та в якому знаходиться виробниче майно відповідача зареєстровано в ЄО Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області за №1981 від 16.02.2023. Після чого вказані матеріали направлені за підслідністю до Управління СБУ в Запорізькій області для внесення відомостей до ЄРДР (том 1, а.с. 176).
Також відповідно до акту комісійного обстеження пошкодженого об'єкта від 29.11.2022, що знаходиться за адресою: Сумська обл., м. Охтирка, вул. Незалежності (Жовтнева), буд. 4, на об'єкті зафіксовано пошкодження фасаду, покрівлі, підвальних приміщень та ін. (том 1, а.с. 169-171).
По місту Мелітополь та місту Токмак Головне управління національної поліції в Запорізькій області надало відповідь від 15.02.2023 вих.№1211/6/03-2023 (том 1, а.с. 172), з якої слідує, що заяви про вчинення злочинів за фактами захоплення невідомими особами з числа військових рф будівлями Мелітопольського швейного цеху та Токмацького швейного цеху внесено до ЄДРДР у кримінальному провадженні №12022082140000344 від 02.03.2022 (м. Мелітополь) і у кримінальному провадженні №12022080000000133 від 14.03.2022 (м. Токмак).
За наведеного, частина виробничих об'єктів відповідача, які знаходились у м. Охтирка (Сумська область), м. Оріхів, м. Токмак та м. Мелітополь (Запорізька область) або зруйновані, або пошкоджені внаслідок ракетних обстрілів, або взагалі перебувають в окупації російських військ.
Твердження апелянта стосовно того, що відповідачем не надано доказів, які б містили актуальну інформацію щодо речових прав відповідача на нерухоме майно, яке знаходиться у місті Охтирка Сумської області, місті Мелітополі, місті Токмак, місті Оріхові Запорізької області, яке було зруйноване, або пошкоджене внаслідок ракетних обстрілів, станом на дату подачі клопотання, відхиляються колегією суддів, оскільки стверджуючи про застарілість витягів з реєстру речових прав на означене нерухоме майно, які долучені відповідачем до клопотання від 04.12.2023 (том 1, а.с. 164-166), позивачем не надано доказів, які б свідчили про їх неактуальність.
Пошкодження виробничих об'єктів та швейного обладнання відповідача, яке підлягало використанню для виготовлення товару, в т.ч. за договором №157НП від 25.05.2022, могло вплинути на господарську діяльність відповідача та, як наслідок, зумовити прострочення поставки товару.
Крім того підлягають відхиленню посилання апелянта на гарантійні листи відповідача, адже вони були надані стороною до настання обставин пошкодження майна та укладення Договору (листи від 16.05.2022).
Стосовно тверджень скаржника про те, що Оріхівська міська територіальна громада була включена до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блоковані) з 25.04.2022, тобто ще до укладення договору, а отже відповідач повинен був передбачити можливість втрати частини приміщень або неможливості їх використання у зв'язку з окупацією території, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25.04.2022 №75, Пологівський район Запорізької області із 25.04.2022, в т.ч. Оріхівська міська територіальна громада, включені до цього Переліку.
Водночас, вказаний наказ №75 від 25.04.2022 втратив чинність на підставі наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією».
Згідно наказу №309 від 22.12.2022 м. Оріхів, Оріхівської міської територіальної громади з 04.03.2022 внесено до зони активних бойових дій. До Переліку територій, що перебувають під тимчасовою окупацією агресора дане місто не включалось.
Поряд з цим включення Оріхівської міської територіальної громади до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій ще до укладення договору не впливає на оцінку зафіксованого в акті від 14.03.2023 факту пошкодження швейного обладнання відповідача в липні-серпні 2022 року, на використанні якого сторона розраховувала при укладенні правочину, зокрема, шляхом його вивезення із зазначеної території.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що обставини часткового пошкодження, руйнування виробничих об'єктів відповідача внаслідок військової агресії російської федерації суттєво вплинули та позбавили відповідача можливості повноцінно здійснювати господарську діяльність, яка в тому числі пов'язана із підтриманням галузі обороноздатності держави.
Одночасно колегія суддів зауважує, що майновий стан сторін та соціальна значимість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій, адже здійснення підприємницької (господарської) діяльності у період дії правового режиму воєнного стану передусім спрямовано на досягнення сталого функціонування економіки, створення та підтримання робочих місць, сплати податків, тощо.
Застосування штрафних санкцій з огляду на їх визначеність сторонами у договорі не повинно мати своєю метою ускладнення подальшої діяльності товариства, а має відповідати не лише принципу свободи договору, а й принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Суд критично оцінює доводи скаржника про те, що порушення строків виконання договору впливає на ефективність обороноздатності держави та репутацію позивача, оскільки, по-перше, матеріали справи не містять доказів впливу обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором на ефективність обороноздатності держави, а навпаки, наявні у матеріалах справи документи (зокрема, накази про бронювання працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» для потреб Міністерства оборони України від 10.01.2023 №172, від 04.03.2024 №5827) свідчать про активну участь відповідача у забезпеченні ефективності обороноздатності держави. По-друге, у матеріалах справи відсутні докази впливу обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором на репутацію Національної поліції України. Доводи позивача про те, що невиконання поставки товару за договором призвело до порушення прав Національної поліції України на забезпечення форменим одягом не є підтвердженими і не виражені у майновому значенні для можливості оцінки збитків.
Щодо посилань апелянта на неповідомлення позивача у встановленому пунктом 10.3. Договору порядку про настання обставин непереборної сили колегія зазначає, що у даному випадку розглядається питання про зменшення згідно статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України заявлених до стягнення штрафних санкцій, а не звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором у порядку, передбаченому розділом Х договору. Тож дотримання/не дотримання товариством відповідної процедури не впливає на вирішення судом питання наявності існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм.
При цьому, відхиляючи аргументи Національної поліції України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Врахувавши наведене та економічну ситуацію в країні, специфіку покладених завдань на відповідача, підтвердження обставин пошкоджень виробничих потужностей (обладнання) актами, фіксацію наявності форс-мажорних обставин сертифікатом ТПП України №3200-23-2638 від 01.06.2023, з огляду на те, що стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій підірве фінансовий стан відповідача та зумовить збитковість його діяльності, а також відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем значних збитків, зумовлених неналежним виконанням товариством своїх зобов'язань за Договором, колегія суддів доходить висновку про наявність виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій.
Таким чином, враховуючи доводи обох сторін та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, беручи до уваги дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд зменшує штрафні санкції, на переконання колегії суддів місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення сум пені, штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами на 90% та, як наслідок, часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 179 796,79 грн, штрафу у загальному розмірі 404 697,15 грн та суми процентів за користування коштами в розмірі 23 676,50 грн, оскільки зменшення розміру заявлених до стягнення сум на 90% є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків учасників цього спору.
Стосовно доводів апеляційної скарги позивача про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафними санкціями, а тому не підлягають зменшенню відповідно до статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України, колегія суддів звертає увагу на правову позицію, наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, в якій зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
За своєю правовою природою проценти є винагородою за користування чужими грошовими коштами.
Це випливає також зі змісту статей 1048, 1054, 1058, 1070 Цивільного кодексу України, в яких проценти визначені як плата за позику, кредит, банківський вклад та банківський рахунок.
Водночас, за висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, суд за певних умов може зменшити як неустойку, так і проценти річних за час затримки розрахунку.
Термін «користування чужими грошовими коштами» слід розуміти коли наступає строк повернення коштів, а боржник цього не робить, тоді мова йде про неправомірне користування чужими грошима (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).
Якщо боржник продовжує користуватись грошима після закінчення строку (неправомірне користування), кредитор також не позбавлений права на отримання процентів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 визначилася з тим, що плату за прострочення виконання зобов'язання врегульовано законодавством, а саме охоплено диспозицією частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Тобто ця норма конкретизує визначений у статті 536 Цивільного кодексу України обов'язок боржника сплачувати проценти за незаконне користування чужими грошовими коштами.
Згідно з пунктом 9.3 договору за невиконання зобов'язання щодо поставки товару,
постачальник відповідно до вимог статей 536 та 693 Цивільного кодексу України сплачує 0,1 відсотка від суми попередньої оплати за кожний день прострочення з дня коли товар мав бути переданий покупцю до дня фактичного передання товару або повернення йому суми попередньої оплати.
Отже фактично проценти за незаконне користування чужими грошовими коштами у даному випадку слід вважати по своїй правовій природі засобом відповідальності боржника.
Тобто, поруч із пенею, яка нарахована за кожен день прострочення виконання постачальником зобов'язання (пункт 9.2. Договору) та штрафом на підставі пунктів 9.2. та 9.6. Договору позивачем за кожен день прострочення нараховуються відсотки за користування грошовими коштами попередньої оплати, що з огляду на обставини справи становить надмірний тягар для відповідача, а тому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права щодо зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами як і неустойки, адже у даному випадку все це є засобом відповідальності боржника.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги Національної поліції України не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову в даній справі.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Національної поліції України є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 у справі №910/13575/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 у справі №910/13575/23 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Національну поліцію України.
Матеріали справи №910/13575/23 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 20.06.2024.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
І.А. Іоннікова