Справа №534/2774/23
Провадження №2-др/534/11/24
19 червня 2024 року м. Горішні Плавні
Комсомольський міський суд Полтавської області
у складі: головуючого судді Комарової Д.Ю.,
за участі: секретаря судового засідання Лук'янчикової О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мілінського Іларіона Миколайовича про стягнення з позивача судових витрат у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,
У провадженні Комсомольського міського суду Полтавської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
На підставі заяви позивача 06 червня 2024 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.
До суду 14.06.2024 надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мілінського І.М. про стягнення з позивача судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, як компенсації внаслідок необґрунтованих дій позивача. Так, представник відповідача вважає, що ОСОБА_2 завідомо безпідставно подано позовну заяву про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки на день відкриття спадщини позивач перебував за межами України, що підтверджується відповіддю Державної прикордонної служби України та копією закордоного паспорта позивача.
Від позивача ОСОБА_2 17.06.2024 надійшло клопотання про відмову в задоволенні заяви адвоката Мілінського І.М. про стягнення судових витрат у справі № 534/2774/23. Свою позицію обґрунтовує тим, що спакоємець вважається таким, що постійно проживав разом зі спадкодавцем та прийняв спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, і в тому випадку, коли за певний період до настання смерті спадкодавця відбув у довготривале відрядження та повернувся після закінчення строку прийняття спадщини, тому вважає, що позов не є безпідставним та не мав на меті ввести суд в оману щодо дійсних обставин справи.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, булиповідомлені належним чином, від представника позивача надійшла заява про розгляд заяви у їх відсутність, просили відмовити у задоволенні вимог відповідача.
У судове засідання відповідач та його представник не з'явилися, були повідомлені належним чином, від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд його заяви у їх відсутність.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що заява про стягнення з позивача судових витрат як компенсації внаслідок необґрунтованих дій позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, крім інших, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. При цьому саме по собі пред'явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача. Таким чином, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, відповідачу необхідно довести саме необґрунтованість дій позивача.
Суд враховує, що ЦПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав.
Водночас обов'язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже заявнику слід було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26.09.2018 р. в справі № 148/312/16-ц дійшов аналогічного висновку.
Суд звертає увагу, що витрати на професійну правничу допомогу, відомості про які наявні в матеріалах справи, згідно з актом про надані послуги, були здійснені відповідачем не внаслідок необгрунтованих дій позивача, що стало підставою для залишення позову без розгляду, а з причин відсутності підстав для подальшого розгляду справи по суті, тобто в зв'язку з використанням позивачем права, передбаченого законом.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема ч.1 ст. 55 Конституції України, п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ч.1 ст. 4 ЦПК України.
Звертаючись до суду позивач обґрунтував у позовній заяві свої вимоги та виклав обставини, на підставі яких заявив вказані ним позовні вимоги. Також, у судових засіданнях він зазначав, що перебував деякі періоди на заробітках за межами країни, та не спростовував інформації отриманої з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про перетинання ним державного кордону у певні періоди, у тому числі його відсутність на території України на момент відкриття спадщини.
Отже, позивач скористався належним та гарантованим правом на звернення до суду, тому такі дії не є необґрунтованими та понесені в зв'язку з ними витрати відповідача на правову допомогу не є такими, що здійснені внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Враховуючи, що заявником не наведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про свідомі недобросовісні дії позивача, що мали б ознаки зловживання процесуальними правами, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу на підставі ч.5 ст. 142 ЦПК України, а тому приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви.
Керуючись ст. 133, 137, 141, 142 ЦПК України, суд
Відмовити представнику відповідача ОСОБА_1 - адвокату Мілінському Іларіону Миколайовичу в задоволенні заяви про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду у п'ятнадцятиденний строк з моменту її проголошення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, я кщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення їм відповідної ухвали.
Суддя Д.Ю. Комарова