19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 280/8040/23
адміністративне провадження № К/990/22510/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 7 березня 2024 року у справі №280/8040/23 ОСОБА_1 до Фонду Державного майна України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Фонду державного майна України в якому, з врахуванням уточнення позовних вимог, просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Фонду державного майна України № 192-р від 21 серпня 2023 року зі змінами внесеними наказом №222-р від 11 вересня 2023 року, на підставі якого ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву;
- стягнути з Фонду державного майна України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, а також в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допустити до негайного виконання.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 7 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Цим же рішенням закрито провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про стягнення з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач втретє звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, Судом установлено, що відповідач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 328 КАС України, які ухвалами Верховного Суду від 1 травня 2024 року (К/990/15229/24) та від 24 травня 2024 року (К/990/18076/24) повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Подана касаційна скарга, майже аналогічного змісту попередньо поданій касаційній скарзі (К/990/18076/24), щодо якої Верховний Суд постановив ухвалу від 24 травня 2024 року про її повернення.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судом апеляційної інстанції не застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17 щодо застосування пункту 8 частини першої статті 83 Законну України «Про державну службу», частини третьої статті 1 та пункту 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
Водночас, Верховним Судом в ухвалі від 1 травня 2024 року та від 24 травня 2024 року скаржнику вже надавались обґрунтовані пояснення стосовно заявленої ним підстави касаційного оскарження.
Зокрема, Суд вказував, що постанова у справі №800/186/17 ухвалена за інших правових обстави (щодо позивача, який не подав заяву відповідно до Закону України "Про очищення влади"). Позивач у справі №800/186/17 звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) із заявою, зокрема про те, що його звільнення з посади судді Верховного Суду України та що заходи, застосовані до нього відповідно до Закону України "Про очищення влади", порушили його права за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 14 жовтня 2021 року ЄСПЛ постановив рішення у справі "Самсін проти України". Цей суд дійшов висновку, що за конкретних обставин цієї справи застосування до заявника заходів, передбачених Законом України "Про очищення влади", не було необхідним у демократичному суспільстві та постановив, що було порушено статтю 8 Конвенції. Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 червня 2022 року скасувала постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17, а рішення Касаційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року змінила, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Проте, як убачається із рішень судів попередніх інстанцій у цій справі, що розглядається, відносно позивачки висновок про результати перевірки, передбачений статті 5 Закону України «Про очищення влади», не складався, підставою для прийняття наказу про звільнення позивачки слугувала лише Довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та трудовій книжці від 10 червня 2015 року. Довідка про результати перевірки відомостей в контексті вимог, які передбачені Законом України «Про очищення влади» не є документом, який підлягає обов'язковому застосуванню певним суб'єктом владних повноважень.
Суди дійшли висновку, що до матеріалів справи не додано жодних відомостей та підтверджуючих документів, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивачки, спрямованих на узурпацію влади Президентом України Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади», пункт 8 частини першої статті 83 Закону України «Про очищення влади».
Проте касаційна скарга не містить вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновку Верховного Суду у цій справі буде мати для вирішення спору по суті, які і не містить аргументів їх неправильного застосування та підстав для формування такого висновку (усунення колізії, визначення пріорітету між нормами, тлумачення норми, т.і.).
Наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, подаючи касаційну скаргу втретє, скаржником так і не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями судів попередніх інстанції.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 7 березня 2024 року у справі №280/8040/23 ОСОБА_1 до Фонду Державного майна України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду