19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 580/11220/23
адміністративне провадження № К/990/21278/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі №580/11220/23 за позовом Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» звернулося до суду з позовом Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просило:
- визнати неправомірними дії Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. щодо винесення постанови від 08 листопада 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору в розмірі 11215294,34 грн;
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. від 08 листопада 2023 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 11215294,34 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправною та скасувано постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 08 листопада 2023 року ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору;
- у задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі №580/11220/23 повернуто особі, яка її подала.
31 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Суду повторно надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі №580/11220/23.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі Ї КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 липня 2023 року у справі №500/3394/22 та від 11 серпня 2022 року у справі №640/23271/21.
Скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме:
- частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року у справі №1404-VII, з урахування внесених змін від 03 липня 2018 року №2475- VIIІ (виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів);
- частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року у справі №1404-VII (у разі повернення виконавчого документу стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 39 цього закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документу (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим законом).
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Водночас скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду в справах №500/3394/22 та №640/23271/21, не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою.
У цій справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що станом на час відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 (24 жовтня 2007 року) положення статті 46 Закону № 606-XIV передбачали стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми. З моменту відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 (24 жовтня 2007 року) та до прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору (08 листопада 2023 року) редакції статті 27 Закону №1404-VIII, що визначають базу обрахунку виконавчого збору, змінювались, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Тоді як у справах №№500/3394/22, 640/23271/21, як станом на день відкриття виконавчого провадження, так і станом на день ухвалення постанови про стягнення виконавчого збору, виконавчий збір становив 10 % від суми, що підлягала стягненню.
Отже, правовідносини, які склались у цій справі, не є подібними до правовідносин у справах №№500/3394/22, 640/23271/21.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявником не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору та про поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішуються.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі №580/11220/23 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська