Справа № 120/5924/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
18 червня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУНП у Вінницькій області щодо не зарахування стажу проходження служби цивільного захисту з 29.04.2004 по 30.10.2015 та пільгової вислуги років з 18.04.2018 по 29.08.2018 (00 років 08 місяців 22 дня);
- визнати протиправною бездіяльність ГУНП у Вінницькій області щодо встановлення та виплати надбавку за вислугу років в розмірі 20%;
- зобов'язати ГУНП у Вінницькій області внести зміни до наказу ГУНП у Вінницькій області від 01.10.2020 №176о/с щодо зарахування вислуги років в календарному та пільговому обчисленні та викласти в наступній редакції: «Встановити стаж для виплати відсоткової надбавки за вислугу років станом на 01.10.2020 р. - 19 років 00 місяці 11 днів»;
- зобов'язати ГУНП у Вінницькій області встановити, нарахувати та виплатити надбавку за вислугу років в поліції в розмірі 40 % за період з 01.10.2020 року по 09.02.2023 року;
- зобов'язати ГУНП у Вінницькій області внести зміни до грошового атестата №30 ГУНП у Вінницькій області від 22.02.2023 шляхом зарахування вислуги років в календарному та пільговому обчисленні станом на 01.10.2020 р. - 19 років 00 місяці 1 і днів та надбавки за вислугу років в поліції в розмірі 40% за період з 01.10.2020 року по 09.02.2023 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Судом, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, термін перебування на службі в органах Міністерства надзвичайних ситуацій України з 29.04.2004 по 30.10.2015.
Також, судом зобов'язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років термін перебування на службі в органах Міністерства надзвичайних ситуацій України з 29.04.2004 по 30.10.2015, та провести перерахунок і виплату грошового забезпечення в частині надбавки за стаж роботи в поліції починаючи з 01.10.2020 по 09.02.2023, з врахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позиву.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступні обставини.
Відповідно до послужного списку позивача про періоди проходження ним служби в органах МНС вбачається:
- з 30.10.2000 по 28.04.2004 проходив службу у в/ч НОМЕР_1 Цивільної оборони;
- 28.04.2004 по 01.06.2013 проходив службу в МНС України у Вінницькій області;
- 01.06.2013 по 30.10.2015 проходив службу цивільного захисту в ДСНС України, звільнений у запас ЗСУ з 30.10.2015.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач з 30.10.2000 по 30.10.2015 проходив службу в Збройних Силах України, МНС України, ДСНС України.
Крім того, відповідно до архівної довідки №4701-5015/47-21 від 25.09.2020, виданої Головним управлінням Державної служби з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області «Про проходження служби», документами з особового складу (накази по особовому складу) підтверджується, що позивач проходив службу в підрозділах МНС України у Вінницькій області:
- молодший інспектор ПДПЧ-1 м. Вінниці з 29 квітня 2004 року - наказ начальника УМНС України в Вінницькій області по особовому складу № 18 від 26 квітня 2004 року;
- інженер ДВЛ ГУ МНС з 12 липня 2007 року - наказ начальника ГУ МНС України в Вінницькій області по особовому складу № 39 від 09 липня 2007 року;
- відрядження у розпорядження начальника Вінницького вищого професійного училища цивільного захисту з 17 березня 2011 року - наказ начальника УМНС України в Вінницькій області по особовому складу №60 від 17 березня 2011 року.
Відповідно до подання ГУ МНС України про присвоєння чергового спеціального звання від 21.08.2010, позивач в державній пожежній охороні з квітня 2004 року.
Згідно з витягу з послужного списку позивача зазначено наступну інформацію: « 9. Проходження дійсної військової служби у Збройних Силах України, Цивільній Обороні», в тому числі зараховані періоди служби з 28.04.2004 по 01.06.2013 та з 01.06.2013 по 30.10.2015 (проходження служби в МНС України та ДСНС України).
Відповідно до довідки про участь особи у здійснені заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської федерації в Донецькій та Луганській областях забезпечення їх здійснення, виданою Військовою частиною НОМЕР_3 від 12.11.2018 № 1082, ОСОБА_1 дійсно в період з 30.04.2018 по 29.08.2018 брав безпосередньо участь і здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.
Згідно наказу ГУНП у Вінницькій області від 01.10.2020 №176о/с позивача призначено дільничним офіцером поліції сектору превенції Лівобережного відділення поліції №1 Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області. Даним наказом встановлено стаж для виплати відсотків надбавки за вислугу років станом на 01.10.2020 р. - 06 років 09 місяців 28 днів.
Внаслідок проведення реорганізаційних заходів в ГУНП у Вінницькій області назва Лівобережного відділення поліції №1 Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області була змінена та з 04.01.2021 року по 09.02.2023 року позивач проходив службу в відділі поліції №1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, який є структурним підрозділом Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, а останній, у свою чергу, входить у склад та структуру ГУНП у Вінницькій області.
03.03.2023 позивач звернувся з заявою до ГУ НП у Вінницькій області, в тому числі щодо перерахунку стажу служби в поліції, зарахувавши стаж служби в МНС України, ДСНС України з 29.04.2004 по 30.10.2015.
В листі від 24.03.2023 року №920/04/29-2023 відповідач відмовив позивачу у перерахунку стажу служби, оскільки позивач був переведений для подальшого проходження служби до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», тому особова справа ОСОБА_1 направлена на постійне зберігання за місцем несення служби.
Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що позивач у період з 29.04.2004 по 30.10.2015 служив у територіальному органі служби цивільного захисту, який входив у систему цивільної оборони відповідно до Закону України від 03.02.1993 № 2974-XII "Про Цивільну оборону України" (втратив чинність 01.07.2013), а тому на нього поширюється дія п. 2 ч. 2 ст. 78 Закону №580-VIII, згідно якого військова служба в Цивільній обороні України зараховується до стажу служби в поліції.
Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, виходить з наступного.
Частинами 1 та 2 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) вказано, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 2 ст.78 Закону №580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Отже, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, а також служба в самій поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду.
За приписами частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 101 КЦЗ України).
Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (стаття 1 Кодексу цивільного захисту України).
Відповідно до статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 року № 593 (далі - Положення № 593).
Відповідно до п. 3 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, визначено, що особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу) є громадяни, які у добровільному порядку прийняті на службу цивільного захисту за контрактом і яким присвоєно відповідно до цього Положення спеціальні звання.
Пунктом 95 Положення №593 визначено, що особам, які проходять службу у військових формуваннях, правоохоронних та інших державних органах або перебувають у запасі Збройних Сил чи інших військових формувань (далі - перебування у запасі) і яких приймають на службу цивільного захисту на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено відповідне спеціальне звання, присвоюються в порядку переатестування спеціальні звання служби цивільного захисту, відповідні тим військовим або спеціальним званням, які вони мають на час прийняття на службу цивільного захисту. У разі прийняття на службу цивільного захисту осіб, які перебувають у запасі та мають, крім військового, інше спеціальне звання, їм присвоюється в порядку переатестування спеціальне звання служби цивільного захисту, рівноцінне вищому із зазначених звань, а особам, які призначаються на посади, що заміщуються особами вищого начальницького складу, допускається присвоєння спеціального звання служби цивільного захисту середнього та старшого начальницького складу на один ступінь вище наявного військового або спеціального звання, яке вони мають. Строк вислуги у спеціальному званні служби цивільного захисту обчислюється для осіб, яким присвоєно таке спеціальне звання у порядку переатестування, від дня видання наказу про присвоєння військового або іншого спеціального звання, яке вони мали до переатестування. Особам, які раніше проходили службу цивільного захисту, під час повторного прийняття на таку службу враховується раніше присвоєне спеціальне звання служби цивільного захисту. Під час присвоєння зазначеним особам чергового спеціального звання до строку вислуги у спеціальному званні зараховується вислуга у такому званні до звільнення із служби цивільного захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, як вбачається з матеріалів справи, а саме з послужного списку позивача, останній проходив службу в органах Міністерства надзвичайних ситуацій України відповідно до Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 629 (яке було чинним на момент проходження служби позивачем в органах МНС України).
При цьому, дійсно, служба цивільного захисту та військова служба є різними видами державної служби особливого характеру, а в чинному законодавстві прямо не вказано, що служба у органах та підрозділах цивільного захисту є військовою службою, однак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме такою «прогалиною» в законодавстві є той факт, що відповідно до частини 2 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу (зі спеціальними званнями «Рядовий міліції» та «рядовий внутрішньої служби»), Збройних Сил України та Цивільній обороні України, і немає посилань на службу в органах цивільного захисту, яка має аналогічний правовий статус і виконує аналогічні обов'язки з органами Цивільної оборони України.
Крім цього, держава гарантує правовий та соціальний захист осіб державної пожежної охорони та служби цивільного захисту та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" та Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Колегія суддів зазначає, що період роботи позивача в органах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій є військовою службою в органах цивільного захисту, а тому має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, та повинна зараховуватися до служби в органах внутрішніх справ, а в подальшому до стажу служби в поліції.
Також, на даний час, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 р. № 1052, Державна служба України з надзвичайних ситуацій входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ, оскільки вона є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ, який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно - рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності, а тому перебування на службі в органах надзвичайної ситуації зараховується до стажу служби в національній поліції також на підставі п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону №580-УШ.
Окремо, колегія суддів враховує, що позивач мав спеціальні звання: прапорщик внутрішньої служби, молодший лейтенант внутрішньої служби, лейтенант служби цивільного захисту, старший лейтенант служби цивільного захисту, капітан служби цивільного захисту і служив в управлінні Міністерства з надзвичайних ситуацій України у Вінницькій області, Головному управлінні МНС України в Вінницькій області, який входив у систему цивільної оборони, відповідно до Закону України від 03.02.1993 № 2974-XII «Про Цивільну оборону України», а також проходив службу в ТУ МНС України в Вінницькій області, Управління ДСНС України у Вінницькій області, ГУ ДСНС України у Вінницькій області.
Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 30.10.2000 по 30.10.2015 проходив службу в Збройних Силах України, МНС України, ДСНС України.
Крім того, відповідно до архівної довідки №4701-5015/47-21 від 25.09.2020, виданої Головним управлінням Державної служби з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області «Про проходження служби», документами з особового складу (накази по особовому складу) підтверджується, що ОСОБА_1 проходив службу в підрозділах МНС України у Вінницькій області:
- молодший інспектор ПДПЧ-1 м. Вінниці з 29 квітня 2004 року - наказ начальника УМНС України в Вінницькій області по особовому складу № 18 від 26 квітня 2004 року;
- інженер ДВЛ ГУ МНС з 12 липня 2007 року - наказ начальника ГУ МНС України в Вінницькій області по особовому складу № 39 від 09 липня 2007 року;
- відрядження у розпорядження начальника Вінницького вищого професійного училища цивільного захисту з 17 березня 2011 року - наказ начальника УМНС України в Вінницькій області по особовому складу №60 від 17 березня 2011 року.
Відповідно до подання ГУ МНС України про присвоєння чергового спеціального звання від 21.08.2010, ОСОБА_1 в державній пожежній охороні з квітня 2004 року.
Згідно з витягу з послужного списку молодшого сержанта ОСОБА_1 зазначено наступну інформацію: « 9. Проходження дійсної військової служби у Збройних Силах України, Цивільній Обороні», в тому числі зараховані періоди служби з 28.04.2004 по 01.06.2013 та з 01.06.2013 по 30.10.2015 (проходження служби в МНС України та ДСНС України).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на позивача поширюється дія п. 2 ч. 2 ст. 78 Закону №580-VIII, згідно якого служба в Цивільній обороні України зараховується до стажу служби в поліції.
Щодо посилань апелянта на постанови Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №520/2067/19, від 19.11.2019 у справі №520/903/19 колегія суддів зазначає, що у вказаних постановах предметом розгляду було зарахування до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та до календарної вислуги років часу навчання у вищому навчальному закладі, тому правовідносини у вказаних справах є відмінними від тих, що є предметом спору у цій справі.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.