Справа № 240/6434/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
18 червня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,
представника позивача: Пасічник А.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулось до суду із позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Пономарьової К.В. від 25.03.2024 ВП НОМЕР_1 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем неправомірно застосовано до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області штраф за невиконання рішення суду, оскільки рішення суду у справі №240/25177/21 виконано добровільно в межах наданої компетенції та фінансування.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що Управлінням вчинено усі необхідні дії, спрямовані на повне та своєчасне виконання рішення суду у справі №240/25177/21, відповідно до вимог чинного законодавства.
В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи в судове засідання не з'явився.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 у справі №240/25177/21, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо не нарахування та невиплати із 20.02.2021 підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 20.02.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
На виконання рішення суду видано виконавчі листи, які стягувачем пред'явлено до виконання та на підставі яких державним виконавцем відкрите виконавче провадження НОМЕР_1 (постанова від 15.06.2022).
07.08.2023 за вх. № 18804/14 на адресу управління надійшла вимога державного виконавця від 01.08.2023, відповідно до якої вимагалось в 10-денний строк з дня отримання вимоги Головне управління виконати рішення суду та надати підтверджуючі документи про його виконання.
Після перевірки виконання рішення суду, державним виконавцем встановлено, що рішення суду боржником не виконано.
Державним виконавцем направлено до Головного управління Пенсійного фонду вимогу від 12.01.2024 відповідно до якої вимагалось в 5-денний строк з дня отримання вимоги виконати рішення суду від 26.01.2022 у справі №240/25177/21.
Листом від 22.01.2024 за №0600-0304-8/9358 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області, що на виконання вимоги від 12.01.2024 проведено перерахунок пенсії згідно з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 у справі №240/25177/21, відповідно до якого зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 20.02.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). З 01.01.2024 при перерахунку пенсії відповідно до ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" застосовано розмір мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду 1600,00 гривень.
В результаті перерахунку на виконання рішення № 240/25177/21 розмір підвищення як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ОСОБА_1 з 01.01.2024 становить 3200,00 грн. За період з 20.02.2021 по 31.01.2024 нарахована доплата пенсії.
Додатково повідомили, що Головним управлінням виплачена заборгованість за рішеннями судів, які набрали чинності по 19 вересня 2020 року. На даний час бюджет Пенсійного фонду України на 2024 рік не затверджено.
Відповідно до Тимчасового розпису доходів і видатків Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на 1 квартал 2024 року не передбачено кошти на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Відсутність бюджетного призначення свідчить про відсутність бюджетних асигнувань. Враховуючи вищевказане, Головним управлінням в межах наданої компетенції проведено комплекс заходів для повного та неухильного виконання рішення №240/25177/21.
Виплата заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування пенсійних виплат за судовим рішенням може бути проведена за умови надходження відповідного бюджетного фінансування Пенсійному фонду України.
25.03.2024 в межах вказаного виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 державним виконавцем винесено постанову, якою за невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн.
Не погоджуючись з постановою державного виконавця про накладення штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №5240/25177/21 ГУ ПФУ в Житомирській області не виконано в межах покладених судом зобов'язань та у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже у відповідача були наявні законні підстави для винесення спірної постанови.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Частиною другою статті 2 КАС України унормовано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У пункті 1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За правилами частин першої-другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
У відповідності до п.1, пп.1 п. 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Ч.1 ст.18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом ( п.1,16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
За приписами п. 1 ч.1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню,- протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").
Статями 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі-рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках-на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
За частиною першою статті 6 вказаного Закону систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
У статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" міститься визначення, що державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
За правилами пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 вересня 2019 року у справі № 0840/3476/18, від 19 вересня 2019 року у справі №686/22631/17 та від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19.
Так, з матеріалів справи з'ясовано, що на виконання рішення суду управлінням здійснено донарахування коштів, що підлягають виплаті ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 26.01.2022 у справі №240/25177/21.
За змістом розрахунку, який міститься в матеріалах справи, встановлено факт нарахування позивачем ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру в період з 20.02.2021 по 31.01.2024. Однак вказане не підтверджує факту виплати пенсіонеру належних сум пенсії.
Тобто, рішення суду виконано позивачем лише в частині нарахування. З даного привду колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що здійснення перерахунку та нарахування пенсії є лише передумовою її виплати, однак не свідчить про повне виконання рішення суду, оскільки судовим рішенням зобов'язано боржника не лише провести перерахунок, але й виплатити стягувачу суму перерахованої пенсії.
З метою спонукання позивача виконати судове рішення державним виконавцем відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.06.2022, якою зобов'язано боржника виконати судове рішення протягом 10 робочих днів.
Крім того, державним виконацем неодноразово направлялись до відповідача вимоги, в яких вимагалось виконати рішення суду від 26.01.2022 у справі №240/25177/21
Так, зокрема, державним виконавцем направлено до Головного управління Пенсійного фонду вимогу від 12.01.2024 відповідно до якої вимагалось в 5-денний строк з дня отримання вимоги виконати рішення суду.
Проте судове рішення, в частині виплати, на момент винесення оскаржуваної постанови не було виконано.
При цьому, як під час розгляду спірних правовідносин в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду справи, не встановлено об'єктивної неможливості невиконання рішення суду.
Статтею 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII визначено, що виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.
Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.
Фінансування витрат на виплату пенсій провадиться по всій території України щомісячно незалежно від надходжень коштів та соціально-економічного стану конкретних регіонів за рахунок перерозподілу коштів Пенсійного фонду України в межах країни. Забороняється розрив у строках фінансування витрат на виплату пенсій у різних адміністративно-територіальних одиницях.
Крім того, згідно з пунктом 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486 (далі -Положення № 28-2), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Підпунктами 7, 8 пункту 4 Положення № 28-2 передбачено, що управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Таким чином, до повноважень управлінь Пенсійного фонду України в містах (у тому числі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області) серед іншого віднесено забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплата пенсій. Виплати пенсій здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області виключно за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Отже, наведені обставини не можуть свідчити про фактичне і повне виконання позивачем рішення суду, оскільки позивачем не вжито всіх необхідних заходів для виконання судового рішення в частині виплати грошових коштів.
Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.