Справа № 320/24074/23 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.
18 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя - Голяшкін О.В.,
судді - Заїка М.М., Швед Е.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 року у справі № 320/24074/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо непроведення перерахунку та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2019 року з врахуванням розміру грошового забезпечення в сумі 53328,06 грн., визначеного в довідці Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України про розмір грошового забезпечення від 13.03.2023 року №49/8254, у строки і в порядку, передбачені законодавством України;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області здійснити перерахунок та виплату з 01.11.2019 року ОСОБА_1 як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23.12.2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» без обмеження її максимального розміру та з нарахуванням 90% від суми грошового забезпечення, визначеного в довідці Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України про розмір грошового забезпечення, від 13.03.2023 року № 49/8254, яке складає 53328,06 грн., як це було передбачено Законом на момент звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ та виплачувати пенсію у новому розмірі з врахуванням перерахунку починаючи з 01.11.2019 року з врахуванням раніше проведених пенсійних виплат, без застосування обмежень пенсійних виплат.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що Департаментом пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України видано та надіслано відповідачу оновлену довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, станом на листопад 2019 року. Однак, відповідач протиправно відмовив позивачу у здійсненні перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Київській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України від 13.03.2023 року №49/8254, починаючи з 01.12.2019 року.
Зобов'язано ГУ ПФУ у Київській області провести ОСОБА_1 з 01.12.2019 року перерахунок та виплату на підставі довідки Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України від 13.03.2023 року №49/8254, з урахуванням проведених раніше виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову й прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.
В апеляційній скарзі зазначає, що прийняте судом рішення у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог не забезпечить повного захисту його прав.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У даному випадку суд апеляційної інстанції переглядає рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Департаментом пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 року у справі №320/13399/21, складено довідку від 13.03.2023 року №49/8254 про розмір грошового забезпечення позивача, станом на листопад 2019 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», яка була направлена до ГУ ПФУ у Київській області.
У відповідь на звернення позивача, відповідач листом від 16.10.2023 року №34969-34430/К-02/8-2600/22 повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії позивача, оскільки нормативно-правових актів щодо визначення умов, порядку та розмірів, за якими має проводитися перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у тому числі на підставі повторно виданих уповноваженими органами силових міністерств та відомств довідок з оновленим розміром грошового забезпечення, після дати набрання вказаними рішеннями суду законної сили не приймалося.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон ), який набрав законної сили 01.10.2011 року.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, частину 5 якої викладено в редакції: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вподальшому до вказаної частини ст.43 Закону №2262-XII вносилися зміни, зокрема частина 5 стала частиною 7.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини 7статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 20.12.2016 року.
Конституційний Суд України у рішенні від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнаючи такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, виходив із того, що норми-принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 року №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Так, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що в даній справі, застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12. 2016 року №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Аналогічний правий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 року у справі №320/1658/21.
Положеннями частини 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, обмеження пенсійним органом максимального розміру пенсії позивачу, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є безпідставним та протиправним.
Отже, апеляційної суд доходить висновку, що ГУ ПФУ у Київській області діяло не на підставі та не у межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України, а тому наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову також в частині визнання протиправної дії ГУ ПФУ у Київській області щодо виплати позивачу пенсії у розмірі, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність та зобов'язання виплачувати пенсію без такого обмеження.
Водночас, апеляційний суд зауважує, що проведення позивачу перерахунку пенсії з 01.12.2019 року слід здійснювати з розрахунку 90% від грошового забезпечення, що вже встановлено в іншій судовій справі №320/13399/21. Згідно протоколу розрахунку за пенсійною справою від 01.05.2010 року №1003004706, вислуга років складає 36 років (календарних 29) та встановлено 90% грошового забезпечення. Отже, цей відсоток вже встановлено позивачу на день призначення пенсії.
Зокрема, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 року у справі №320/13399/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 року, зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України виготовити нову довідку про розмір грошового забезпечення позивачу із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення за прирівняною посадою поліцейського з включенням до неї додаткових видів грошового забезпечення, що існували для працівників підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС України на час звільнення позивача (визначені в грошовому атестаті) з органів внутрішніх справ в наступних розмірах: надбавка за виконання особливо-важливих завдань (100% - вираховуються з посадового окладу, окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби); надбавка до посадового окладу за службу в підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю (50% - вираховується з посадового окладу); надбавка за проведення оперативно-розшукової діяльності (50% - вираховується з посадового окладу).
В силу вимог частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, оскільки позивач отримав довідку, з якої слід здійснити перерахунок на виконання рішення суду, а 90% від розміру грошового забезпечення йому вже встановлено при призначенні пенсії, колегія суддів вважає, що проводити позивачу перерахунок пенсії з 01.12.2019 року слід з розрахунку 90% від грошового забезпечення та на підставі виданої довідки.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивач має право на здійснення виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром з розрахунку 90% від грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат, починаючи з 01.12.2019 року.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
При цьому, судом враховуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Каіч та інші проти Хорватії», в якому ЄСПЛ зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, пункт 36, від 01.07.2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20.07.2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів звертає увагу, що прийняття судом першої інстанції рішення є правильним, проте не забезпечує повного захисту прав позивача, а покладені в обґрунтування рішення висновки суду не відповідають усім фактичним обставинам справи й судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню в частині відмови у задоволенні позову з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову.
Згідно частини 1 - 3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову.
Абзаци 1 та 3 резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 року викласти в такій редакції:
«Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.».
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 90% від суми грошового забезпечення, на підставі довідки Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України про розмір грошового забезпечення від 13.03.2023 року №49/8254, без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.12.2019 року.».
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені ст. ст. 328-329 КАС України.
Головуючий суддя О.В. Голяшкін
Судді М.М. Заїка
Е.Ю. Швед
Повний текст постанови складено 19.06.2024 року.