Справа № 580/10467/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА
17 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Мельничука В.П.,
Шведа Е.Ю.,
При секретарі: Долинській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 у не здійсненні розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до абз.7 пп. «г» п.2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд та зобов'язати розглянути такий рапорт;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 на підставі абзацу 8 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я № 147/2 від 24.08.2023 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, у зв'язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами у (зв'язку із наявності бабусі, яка потребує постійного догляду), що порушує його законні права та інтереси.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 під час розгляду рапорта ОСОБА_1 від 05.09.2023.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.09.2023. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що довідка № 147/2 від 24.08.2023 року, виданою ЛКК КНП «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги» є належним документом, який підтверджує потребу у постійному сторонньому догляді та являється підставою для звільнення його з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
На думку скаржника, судом першої інстанції проігноровано норми КАС України щодо повного та усебічного розгляду справи, всіх матеріалів та обставин, з огляду на те, що Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» має вищу юридичну силу, ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859, постанова Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» та Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затверджений наказом Міністерства оборони України від 09 квітня 2008 року №189, тому судом першої інстанції протиправно не було застосовано такий Закон.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що оскільки ОСОБА_2 має сина, який відповідно до вимог законодавства має піклуватися про свою матір, тому підстави для звільнення з військової служби позивача як онука для здійснення постійного догляду за бабусею ОСОБА_2 - відсутні.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 та з 02.11.2022 направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 (запис у військовому квитку №13,17).
Разом з тим, у позивача є бабуся ОСОБА_2 , яка у відповідності до довідки від 24.08.2023 №147/2 обстежена ЛКК КНП «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги» та встановлено, що діагноз не зазначений; за станом здоров'я потребує сторонної допомоги, стороннього догляду.
Відповідно до акта оцінки потреб ОСОБА_2 від 23.05.2023 №911/13, складеного комісією Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради за адресою АДРЕСА_1, встановлено, що ОСОБА_2 вдова, один син помер, другий перебуває в Росії, а проживає остання з онуком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який здійснює догляд за нею, проте, на даний час проходить службу в Збройних Силах України, через що не може повноцінно надавати догляд».
У відповідності до вказаного висновку оцінки потреб від 23.05.2023 ОСОБА_2 через порушення функцій організму (внаслідок пережитого інсульту) не може самостійно себе обслуговувати і потребує соціальної послуги з догляду та непрофесійній основі від онука ОСОБА_1 потребує цілодобового стороннього догляду.
У довідці виконавчого комітету Канівської міської ради від 12.07.2023 №01-01-16/1509 зазначається, що відповідно акту обстеження умов проживання ОСОБА_2 , складеного комісією Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.05.2023 №911/13 та акту підтвердження факту спільного проживання за адесою: АДРЕСА_1 від 15.05.2023 дійсно підтверджує факт, що ОСОБА_1 до моменту призову до лав ЗСУ проживав разом та надавав постійну допомогу ОСОБА_2 , яка потребує допомоги.
У свою чергу, 05 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про його звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 частини четвертої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через «необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд».
До вказаного рапорту позивачем було додані копії: військового квитка серії НОМЕР_2 ; паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 ; РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ; заяви, зареєстрованої в реєстрі за №2617; паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 ; РНОКПП ОСОБА_2 довідки №147/2 від 24.08.2023; висновку №83/3 від 10.05.2023; акту оцінки потреб особи від 23.05.2023; висновку оцінки потреб особи від 23.05.2023; свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ; свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 ; довідки від 12.07.2023 №01-01-16/1509; акту про встановлення спільного проживання; посвідчення № НОМЕР_8 ; посвідчення серії НОМЕР_9 ; посвідчення серії НОМЕР_10 .
Позивач, вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби протиправною, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріали справи не містять доказів розгляду військовою частиною НОМЕР_1 саме рапорту позивача від 05.09.2023, тому з метою належного та ефективного способу захисту порушеного права слід зобов'язати військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.09.2023 про звільнення з військової служби з повідомленням позивача в установленому порядку з дотриманням принципів належного врядування та сприяння особі в реалізації прав людини щодо переміщення по службі чи звільнення зі служби відповідно до законодавства.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, у відповідності до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.
У силу вимог частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
При цьому, вказаним Законом передбачені види військової служби, серед яких служба за призовом під час мобілізації, на особливий період та військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
У свою чергу, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, у силу вимог підпункту «г» пункту 2 частини четвертої вказаної статті військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Зазначені підстави також викладені в абзаці 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу».
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція) визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з пунктом 225 Положення №1153, звільнення з військової служби військовослужбовців на підставах, передбачених частинами шостою та сьомою статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», здійснюється у військових званнях до старшого солдата включно - командирами полків, бригад та посадовими особами, які мають рівні або вищі з ними права щодо видання наказів по особовому складу.
Отже, чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, втім такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем відповідними документами.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.03.2012 року по справі «Konstantin Markin v. Russia» (заява N 30078/06), Європейський суд з прав людини вказував, що держава може встановлювати певні обмеження прав військовослужбовців, якщо існує реальна загроза боєздатності збройних сил, оскільки належне функціонування армії навряд чи можливо уявити без правових норм, покликаних попереджати її підрив військовослужбовцями. Суд, однак, уточнив, що національні органи влади не можуть посилатися на такі норми для позбавлення сенсу здійснення окремими членами збройних сил свого права на повагу їхнього сімейного або особистого життя, яке може бути застосовано до військовослужбовців в такій же мірі, як і до інших осіб, які перебувають під юрисдикцією держави.
Як свідчать матеріали справи, 05 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про його звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 частини четвертої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через «необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд».
До вказаного рапорту позивачем було додані копії: військового квитка серії НОМЕР_2 ; паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 ; РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ; заяви, зареєстрованої в реєстрі за №2617; паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 ; РНОКПП ОСОБА_2 довідки №147/2 від 24.08.2023; висновку №83/3 від 10.05.2023; акту оцінки потреб особи від 23.05.2023; висновку оцінки потреб особи від 23.05.2023; свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ; свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 ; довідки від 12.07.2023 №01-01-16/1509; акту про встановлення спільного проживання; посвідчення № НОМЕР_8 ; посвідчення серії НОМЕР_9 ; посвідчення серії НОМЕР_10 .
Колегія суддія зазначає, що родинний зв'язок ОСОБА_1 із його бабусею ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвами про народження позивача (від 18.05.2023 серія НОМЕР_4 ), батька позивача (ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_6 ).
При цьому, відповідно до висновку від 10.05.2023 № 83/3 ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
У той же час, судом першої інстанції вірно відмічено, що матеріали справи не містять доказів розгляду військовою частиною НОМЕР_1 саме рапорту позивача від 05.09.2023, оскільки лист від 19.09.2023 №642/вих30/583 щодо рапорту (дата не вказана) про переведення для подальшого проходження військової служби за місцем реєстрації стосується інформування позивача про його переміщення за іншим рапортом.
З огляду на вказане, з метою належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача слід зобов'язати військову частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.09.2023 про звільнення його з військової служби з повідомленням позивача в установленому порядку з дотриманням принципів належного врядування та сприяння особі в реалізації прав людини щодо переміщення по службі чи звільнення зі служби відповідно до законодавства.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обгрунтованість позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді В.П. Мельничук
Е.Ю. Швед