П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 червня 2024 р. Категорія 106000000м. ОдесаСправа № 420/35053/23
Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.,
час і місце ухвалення: спрощене провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової академії (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, мотивуючи його тим, що за період проходження військової служби з 30.08.2017 по 28.02.2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. З посиланням на практику Верховного Суду та норми національного законодавства, позивач просить нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з 30.08.2017 по 28.02.2018 року, з урахуванням базового місяця для розрахунку - січень 2008 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.08.2017 по 28.02.2018 року. Зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.08.2017 по 28.02.2018 року, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова академія (м. Одеса) подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не оцінив та не висвітлив питання пропуску строку на звернення до суду. Кодексом законів про працю встановлено тримісячний строк позовної давності у спорах щодо виплати усіх належних працівникові сум при звільненні, який починає свій перебіг з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Позовну заяву подано лише 14.12.2023 року, а тому тримісячний строк звернення до суду позивач пропустив. Пропуск строку позивач не обґрунтовував та вимоги про поновлення пропущеного строку не заявляв.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , згідно довідки про проходження служби від 10.05.2023 р. №3091, проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса) з липня 2017 року по квітень 2023 року.
Зарахований до списків особового складу Військової академії (м. Одеса) згідно наказу №186 від 30.08.2017 року.
Наказом Начальника Військової академії (м. Одеса) від 24.04.2023 року №147 виключений зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення.
Згідно довідки про нараховану та виплачену індексацію від 08.12.2023 року №6/66/378, за період з серпня 2017 року по листопад 2018 року індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не виплачувалась.
У зв'язку з зазначеним позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов зазначив, що останнє підвищення окладу за посадою позивача відбулось у січні 2008 року, а тому для визначення суми індексації грошового забезпечення має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з 01 січня 2008 року до 01 березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації, став березень 2018 року. Отже, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 30.08.2017 по 28.02.2018 року включно.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду частково погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, апеляційна скарга містить доводи про недотримання процесуальних строків із зверненням з позовом до суду.
Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Лише за умови дотримання позивачем строку звернення до суду або визнання причин пропуску строку поважними суд може розглядати справу і вирішувати спір по суті.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
15 грудня 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.08.2017 по 28.02.2018 рокута зобов'язання Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.08.2017 по 28.02.2018 року, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року.
Пропуск строку звернення до суду позивач не обґрунтовував та вимоги про поновлення пропущеного строку не заявляв.
Вказані позовні вимоги про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення охоплюються поняттям «заробітна плата» і «оплата праці», а тому в межах даної справи охоплюються застосованим статті 233 КЗпП України визначенням законодавство про оплату праці.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.»
Отже, з 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, строки визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
У зв'язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01.07.2023.
Отже, строки звернення до суду з трудовим позовом, відповідно положень ст. 223 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину та сплинули з його закінченням, тобто 01.07.2023.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023 по справі № 990/139/23.
Водночас, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, відповідно до яких незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
З матеріалі справи вбачається, що Наказом Начальника Військової академії (м. Одеса) від 24.04.2023 року №147 виключений зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення.
Тобто, саме з моменту виключення зі списку особового складу (24.04.2023) позивач дізнався про порушення права на виплату всіх належних сум при звільненні.
Проте, з даним позовом позивач звернувся до суду лише 15.12.2023 року.
Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі М 240/12017/19 зазначив: «Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує».
Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. тому, якщо протягом встановленого законодавством строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
У постанові від 14 червня 2018 року (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Brualla Gуmez de La Torre v. Spain» заява № 26737/95 рішення від 19.12.1997 у пункті 35 зазначено, що рішення, прийняте в даному випадку іспанськими судами слідують загальновизнаним принципом, що якщо прямо не передбачено інше, процесуальні норми, негайно застосовується до процесів, які йдуть.
Апеляційний суд в цілому застосовує принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що перекликається з висновками, викладеними в рішенні ЄСПЛ у справі Vorobyeva v Ukraine заява № 27517/02 рішення від 17.12.2002.
За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Проте, суд першої інстанції залишив поза увагою вищевказані обставини, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для розгляду справи по суті та задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу;
Частиною 3 ст.123 КАС України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Виходячи з наведеного, враховуючи те, що апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції, беручи до уваги наявність підстав, встановлених ч. 3 ст. 123 КАС України у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду та не наведенням поважних причин пропуску такого строку, наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування оскарженого рішення суду першої інстанції та залишення позовних вимог без розгляду.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України,
Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса), - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року по справі № 420/35053/23, - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький